Ву́лиця Вірме́нська — вулиця у Галицькому районі міста Львова, у межах історичного центру міста, поряд з площею Ринок. Починається від проспекту Свободи та завершується мурами колишнього Домініканського монастиря. У середньовіччі була центральною вулицею вірменського кварталу.
Історія Вірмени на території Львова з'явилися ймовірно ще в середині XIII століття. Львівська вірменська колонія була однією з багатьох, що виникали на той час на території нинішньої України, внаслідок завойовницьких нападів турків на Вірменію. Першими представниками цієї національності були ймовірно вірмени з Кафи (нині — Феодосія), де ще у 1047 році вже існувала вірменська колонія.
Початковим місцем їхнього розселення був початок нинішньої вулиці Хмельницького, колишнього Волинського шляху. Поруч досі розташовується стара львівська торговиця — площа Старий Ринок. Перші вірменські поселенці були ймовірно купцями та ремісниками рівними в правах із місцевим руським населенням.
Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 році почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого «середмістя» була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал розташовувався в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є однією з ділянок нинішньої вулиці Вірменської. Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий у 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі та Валахії підпорядковувався безпосередньо верховному католикосу у Ечміадзині.
В свій час на відрізку від першого міського муру (орієнтовно проспект Свободи) до перехрестя з вулицею Краківською знаходився стрілецький рів, що належав Стрілецькому Братству.
За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з найкращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам'яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучилися найкращі львівські будівничі. Дерев'яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам'яній ренесансній архітектурі. Ділянки домоволодінь були видовженими і виходили до вулиці меншою стороною. Будинки були переважно дво- і триповерхові, шириною у три вікна, часто із дахом, що спадав до центру із ринвою. У XVII—XVIII століттях активно перебудовувались, проводились перепланування і об'єднання, зводились додаткові поверхи. Часто причиною було переобладнання на прибуткові будинки. Ренесансний характер багатьох споруд було втрачено. Фасади набули барокових і ампірних рис, наприкінці XIX століття з'явились будинки в стилях історизму. Одним із переломних моментів для забудови вулиці стало і пограбування Львова шведськими військами у 1704 році. Податкові реєстри свідчать про ряд будинків, що залишались зруйнованими ще у 1712 і навіть у 1723 рокахКос А. І. З історії забудови Вірменської дільниці у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 293..
Назва Вірменська — офіційна назва вулиці від 1871 року. До складу вулиці увійшли кілька дрібних вулиць, що виникли не в один час і мали різні назви. У липні 1944 року з 3 окремих вулиці утворено нову вулицю, завдовжки 450 метрів. Їй була повернена передвоєнна назва — вулиця Ормянська, а 1946 року вулиця отримала сучасну назву — вулиця Вірменська. Назви вулиць-попередниць змінювались неодноразово, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів.
Ділянка вулиці між сучасними проспектом Свободи та вулицею Театральною від 1895 року — Дідушицьких, на честь спольщеного українського роду Дідушицьких, представник якого Володимир Дідушицький заснував, на сусідній вулиці Театральній, Природничий музей. від листопада 1941 року — Вельфенштрасе, на честь однієї з найстаріших європейських династій Вельфи, представники якої посідали престоли низки європейських держав.
Ділянка вулиці між сучасними вулицями Театральною та Краківською 1444 рік — вулиця Пекарська, через те, що у XV столітті тут селилися пекарі. кінець XVIII століття — 1871 рік — вулиця Університетська або на австрійський манер — Універзитетґассе. 1871 рік — Нижня ОрмянськаSchneider A. Przewodnik po mieście Lwowie. Wydany staraniem komitetu zawiazanego na przyjęcie gości z Wielkopolski, Prus, Szlązka i Krakowa, przybyłych na Zjazd do Lwowa dnia 13 sierpnia 1871. — Lwow: Drukarnia Kornela Pillera, 1871. — S. 20, 52. .
Ділянка вулиці між сучасною вулицею Краківською та Домініканським монастирем наприкінці XVI — початку XVIII століть поділялася на кілька частин, кожна із власною назвою — Вірменська, Вірменська стара; Вірменська вища, Верхня Ормянска або на австрійський манер — Обере Арменієґассе.
Забудова В архітектурному ансамблі вулиці Вірменської переважають ренесанс, бароко та класицизм. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури національного та місцевого значення.
Будинки з непарного боку вулиці № 3. Кам'яниця Іловичівська Розташована на розі з вулицею Краківською. Найдавніші згадки про цю кам'яницю датуються початком XIV століття і походять із податкових реєстрів. Ймовірно, з тих часів збережені готичні пивниці. Наприкінці XVI століття отримує назву «Шимоновичівська». Дані 1593 року свідчать, що кам'яниця мала три поверхи (третій — мансардний). Пізніше отримує нову назву — «Іловичівська» від прізвища нового власника — золотника Матія Іловича, ймовірно, сина римара Іллі, який мешкав тут до 1632 року. Ця назва протрималася до кінця XVIII століття. Приблизно на зламі XVII—XVIII століть переходить у власність Львівської латинської катедри, а 1776 року — у власність міста. Зберігся проєкт реконструкції 1856 року, за яким він набув сучасного виглядуМогитич Р. І. Кам'яниця Іловича у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — 1997. — № 6. — С. 107—113.. 1866 року будинок придбав інститут «Народний дім»Сіромська Г. М. Фінансово-господарська діяльність «Народного дому» у Львові // Слов'янський вісник (Рівненський державний гуманітарний університет, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету). — 2010. — № 10. — С. 127.. За часів Польської республіки у будинку містилася друкарня Бодека, у 1950-х роках — меблева артіль «Червоний промінь».
№ 7, 9. Ансамбль Вірменського собору Один із найдавніших храмів Львова, зразок мішаної вірменсько-візантійської архітектури. Первісна (східна) частина храму збудована 1363 року на кошти купців Якова з Кафи і Паноса з Гайсараца (будівничий Дорінг, зустрічаються також інші варіанти написання його імені). Будівництво повністю завершено у 1437 році. У східній частині дворика був цвинтар. Тепер подвір'я викладене надгробними плитами. У глибині східного подвір'я збереглася будівля колишнього вірменського банку «Pii Montis». 1570 року під керівництвом будівничого Петра Красовського збудували вежу-дзвіницю, що розташована осібно від церкви та має наскрізний прохід на вулицю Лесі Українки. Першу реставрацію церкви здійснено у 1862 році. 23 вересня 2008 року вівтар «Голгофа» віднесений до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під охоронним № 318. В будинку під № 7 міститься галерея «Зелена канапа».
№ 13. Кам'яниця Муратовичів Початково на цьому місці були два будинки XIV—XVII століття: Муратовичівська кам'яниця і кам'яниця Убалевичів, або Цефутівська. У кам'яниці Муратовичівській мешкав Говганес Карматанянц (Іван Муратович) — перший вірменський друкар у Львові. Від початку XVIII століття обидві кам'яниці стояли в руїнах. 1773 року руїни продано львівському архітекторові Петрові Полейовському, котрий збудував на цьому місці новий триярусний бароковий будинок. Будівництво провадив цеховий майстер Йосиф Дубльовський за власним проєктом П. Полейовського. Скульптури на фасаді, ймовірно, виконав брат архітектора Матвій Полейовський близько 1775 року. 1778 року будинок, пошкоджений пожежею, перейшов у власність статського радника графа Йозефа Міра і був перебудований за проєктом архітектора П'єра-Дені Гібо у 1781—1783 роках. Нині будинок чотириповерховий. Від 1857 року тут містилась фінансова прокуратураKleczewski A. Ksiega adresowa miasta Lwowa: wydanie nowe… — S. 46., від 1929 — товариство «Релігійна бібліотека», від 1933 — Архідієцезіальна спілка вірменАнсамбль вулиці Вірменської… — С. 42—43.Вуйцик В. С. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 156.. Тепер будинок житловий, перебуває у міській комунальній власності. Декілька приміщень на партері займає кафе-бар «Кілікія», у 2000—2001 роках для цього були реконструйовані два помешкання. На другому поверсі будинку — хостел «Базікало». Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під охоронним № 319.
№ 15. Кам'яниця Домажирівська Кам'яниця, збудована у XVII столітті. У списках платників податків 1767 року будинок згадується як «кам'яниця Домажирівська». 1776 року перебудована родиною Стефановичів та завдяки новим власникам отримала назву — «Стефановичівська»Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 157, 158.. Також набула характерних рис класицизму та рококо. У ХІХ столітті добудований четвертий поверх і кам'яниця отримала ознаки стилю бідермаєр, а фасад будинку набув сучасного вигляду. Нині — звичайний житловий будинок та перебуває на балансі міської ради. Приміщення у партері орендує кафе-бар «Хліб і вино». У 1880-х роках в будинку містилося «Аптекарське товариство»Kleczewski A. Ksiega adresowa miasta Lwowa: wydanie nowe… — S. 42.. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під охоронним № 320.
№ 17. Кам'яниця Еміновичівська Будинок родини Еміновичів, збудований у XVII столітті. Як кам'яниця Еміновичівська будинок значиться у списках 1662 та 1767 років. У середині XVIII століття його власниками стала родина Лубковських. У 1767—1779 роках Петро Лубковський здійснив реконструкцію будинку. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під охоронним № 321.
№ 19. Наріжний житловий будинок з вулицею Друкарською, на першому поверсі якого від 1979 року міститься культова кав'ярня міста Львова «Вірменка». Влітку 2016 року у «Вірменці» була проведена реставрація. Залишилися автентичні кладка, перекриття, такі елементи, як фрагмент кам'яного порталу XVI—XVII століття та інше. З'явились старі фотографії, на яких можна знайти Кузю з Братів Гадюкіних та інших завсідників старої «Вірменки», книжкові полиці. У 1910-х роках в будинку працювала кав'ярня Францішека СуперлеKleczewski A. Ksiega adresowa miasta Lwowa: wydanie nowe… — S. 17.. У міжвоєнний період в будинку працював майстер біжутерії Бадер. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 323-м.
№ 21. Житловий триповерховий будинок, збудований на зламі XVI та XVII століть. Декоративний фриз та алегоричні горельєфи у нішах другого поверху виконані ймовірно Гартманом Вітвером на початку ХІХ століття. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури національного значення під охоронним № 1255.
№ 23. Будинок «Пори року»