Микола Костянтинович Реріх (, Петербург, Російська імперія — 13 грудня 1947, Наггар, Хімачал-Прадеш, Індія) — російський художник, філософ, археолог, мандрівник і письменник. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв (учень А. Куїнджі), з 1909 акад.; працював також в Україні в галузі монументального мистецтва; з 1920 року перебував у США та Індії. У 1903–1906 роках за ескізами Реріха виконано дві мозаїки («Покрова») для церкви у с. Пархомівці на Київщині, 1910 мозаїки для Троїцького собору Почаївської лавриАуновська О. К. Під знаком краси // Київська правда . — 1985. — № 199 (18381). — С. 4..
Життєпис Народився в 1874 в Петербурзі у сім'ї юриста. Батько — Констянтин Федорович Реріх, відомий нотаріус та громадський діяч. Мати — Марія Василівна Калашникова, походить з купецької родини. Був четвертою дитиною у родині: сестра — Лідія, брати — Володимир та Борис Реріхи.
Серед друзів родини Реріхів були такі відомі діячі, як Дмитро Менделєєв, Микола Костомаров, Михайло Микешин, Лев Івановський та інші.
Там же закінчив гімназію, а потім юридичний факультет університету і паралельно Академію мистецтв у класі професора Архипа Куїнджі.
У юному віці перебував під впливом таких видатних українців свого часу як Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Архип Куїнджі, Микола Костомаров, Данило Мордовцев, Михайло Микешин. Останній зауважує незвичайні художні здібності у Миколи, дає перші уроки малювання і переконує батька віддати хлопця в ту ж художню академію, у якій вчився і жив Тарас Шевченко, меморіальну майстерню якого утримував Микешин. У ній же Микешин давав і перші уроки Миколі. Там Реріх почув і побачив твори Шевченка. Вони його вразили назавжди. «Кобзар» став настільною книгою для Реріха. Він провезе її потім з собою по всьому світу і вперше ознайомить з «Кобзарем» Індію. Ось що розповів найстарший син Реріхів, Юрій, під час перебування у Києві в січні 1959 року:
Знання історії, захоплення археологією і етнографією дали йому можливість з легкістю малювати картини на теми Давньої Русі, створювати жанр історичного пейзажу. Глибокий сприйнятливий природний розум, прагнення й уміння повсякчас поповнювати знання і дивовижна працездатність — усе це дозволило Миколі Костянтиновичу ще замолоду стати енциклопедично освіченою людиною.
Роздуми Реріха як історика і філософа були направлені на вивчення спільності коренів культур Заходу і Сходу. У 20-х роках, на основі отриманих раніше запрошень, М. К. Реріх організовує виставки своїх картин в Швеції, Данії, Центральній Європі, а потім в США. Виставки принесли художнику всесвітню славу. В Нью-Йорку був створений музей і культурний центр ім. М. К. Реріха. Саме в Америці набрала реальних форм ідея художника про центральноазійську експедицію.
Експедиція тривала чотири з половиною роки. За цей час були зібрані колекції, записані древні перекази та легенди Сходу, які дали можливість порівняти їхній зміст із європейськими сагами, билинами, піснями і дійти висновку про спільність коренів двох регіонів і єдність індоєвропейської культури.
Ніхто, мабуть, не зробив так багато за своє життя, як Микола Костянтинович і його дружина Олена Іванівна. Понад сім з половиною тисяч живописних полотен, дванадцять книг складної філософської системи «Жива Етика», численні літературно-філософські твори, організація різних культурних закладів у Європі та Америці, зокрема, відомий Музей М. Реріха в Нью-Йорку, дві великі експедиції, організація Інституту гімалайських досліджень в Кулу (Індія), з якими співпрацювали найвидатніші вчені світу — від Альберта Ейнштейна до Миколи Вавилова.
Був ініціатором Пакту про захист культурних цінностей під час збройних конфліктів.
Картини Реріха відображають духовний злет художника, здатного фарбами на полотні піднімати глибокі філософські проблеми, які хвилювали і будуть хвилювати людство, допоки існує життя на Землі. Дивлячись на його роботи, відчуваєш печать вічності і мудрого спокою, велич і значущість.
В театральному мистецтві М. К. Реріх здійснив революцію. Разом із Бенуа (французький художник) сприяли тому, аби театрально-декоративне мистецтво стало самостійним жанром поряд із акторським, режисерським, музичним. Слава Реріха-художника перекрила славу Реріха-поета. А однак літературна творчість Миколи Костянтиновича — це не лише своєрідне вираження його світогляду, але й оригінальне явище російської літератури початку ХХ ст. Ця творчість несе у собі відлуння синтезу двох великих культур — західної і східної.
Пафос реріхівського мистецтва в перетворенні людини, в розширенні та витонченні свідомості, в закликах іти шляхом світла. Реріх поєднує найновіші досягнення науки з давніми віруваннями. Для нього не існує часу плинного, істини тимчасової. Прагнення до Вічності — характерна риса творчості Реріха.
Вступ Реріх — художник-учений, художник-літератор, художник-філософ. Його творчість — явище виняткове в історії російського і світового мистецтва. Його полотна привабливі своєрідністю сюжетів, поетичністю, глибоким символізмом, а яскраве життя подібне до дивовижної легенди. Почавши свій шлях в Росії, пройшовши Європу і Америку, він закінчив його в Азії. Про Миколу Реріха його син — художник Святослав Реріх, що жив в Індії, згадував так:
Художня спадщина Реріха величезна. Картини, ескізи декорацій, малюнки Реріха зберігаються в музеях і приватних колекціях багатьох країн світу. У Радянському Союзі великі зібрання творів Реріха, окрім Державної Третьяковської галереї і Музею мистецтва народів Сходу в Москві, містяться в Державному російському музеї в Ленінграді, в Горьківському художньому музеї та в Новосибірському державному художньому музеї.
Картини Реріха в Державній Третьяковській галереї відображають головні етапи його творчого шляху.
У 1897 році П. М. Третьяков придбав полотно Реріха "Гонець. «Повстав рід на рід», виставлене на весняній учнівській виставці в Академії мистецтв в Петербурзі. Цього відомого колекціонера зацікавили ідеї молодого талановитого художника, його задуми створити велику серію картин, присвячених найдавнішій історії Русі. Третьяков мав намір всю майбутню серію зібрати в своїй галереї, але в 1898 році його не стало, і це побажання збулося не цілковито.
Дитинство і юність
Ранні враження дитинства — будинок на Васильєвському острові, літні поїздки до міста Острів Псковської губернії і в заміський маєток Ізвара під Петербургом, де він радісно стикнувся з сивою стариною при розкопках кургану, розповіді батька і діда про предків старовинного скандинавського роду Реріхів, пейзажі суворої російської Півночі, що на все життя врізаються в пам'ять, — все дивовижним чином, немов у фокусі, зібралося в душі і пам'яті майбутнього художника. Батько Миколи Костянтиновича сподівався, що Микола як старший син успадкує його професію, стане юристом, але покликання, що рано визначилося, привело Реріха після закінчення гімназії К. І. Мая в 1893 році в стіни Петербурзької Академії мистецтв, хоча, за наполяганням батька, він змушений був одночасно вступити на юридичний факультет університету.
У Академії мистецтв Реріх став відвідувати майстерню А. І. Куїнджі. Метод викладання Куїнджі був відмінним від системи інших професорів Академії. Він прагнув перш за все розвинути в своїх учнях відчуття декоративності кольору. Не відмовляючись від роботи з натури, він наполягав на тому, щоб картини писалися з пам'яті. Художник повинен був в собі виношувати образ майбутнього твору, продумувати його композицію і колір. Так колись творили візантійські і староруські іконописці, старі італійські і нідерландські майстри, буддійські художники Сходу. Саме так Реріх згодом писав всі свої картини, називаючи їх «творами». Він рідко робив до них підготовчі етюди і ескізи.
Вивчаючи стародавню історію, беручи участь в археологічних розкопках, випробовуючи постійне тяжіння до природи, живописець прагнув надати художню концепцію «незрівнянно самобутньої минулої природи», російського історичного минулого. Особливо гостро Реріх відчував «пряму протилежність» природи і сучасного міста: «Город, що виріс з природи, загрожує тепер природі; місто, створене людиною, володарює над нею», — писав він. Розвиток промисловості в XIX столітті приводив до відчуження людини від природи, до порушення її цілісності, що викликало тривогу в різних країнах світу за долю духовних і етичних цінностей, накопичених людством. Шлях до духовного оновлення життя багато мислителів бачили в поверненні до природи. Ідеї Жана Жака Руссо придбали в XIX столітті ще більший сенс. У Росії Лев Толстой закликав до «спрощення»; у Індії Махатма Ганді зробив домашню прядку символом порятунку від машинізму; у Франції художник Поль Гоген у пошуках «первісного раю» біг з Європи на острів Таїті, а Пюві де Шаванн з тривогою запитував: «Що зробить з нами це вторгнення інженерів і механіків?».
Слов'янський період
Реріх замислює живописний цикл під назвою «Початок Русі. Слов'яни», в якому задається метою показати гармонійне злиття стародавньої людини з природою. Тему для картини «Гонець (Повстав рід на рід)» художник знайшов в «Повісті минулих літ» — першого руського літопису, складеного в XII столітті ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором.
Ріг золотого місяця з'явився із-за густого лісу і освітив темряву ночі, вирвавши з темноти високий горб, схожий на мурашник, глухі житла на ньому, обнесені високим частоколом, тиху гладінь річки і човен з сидячим в ній старим і стоячим веслярем… Стан, повний тривоги, викликає побачене. Картина написана під безперечним впливом Куїнджі (мотив «Місячної ночі»), але увага любителів мистецтва особливо привернула світовідчування, що позначилося в ній. Несподіваним виявився і вибір сюжету. Серед художників тоді було поширено і загально прийнято зображати в історичних картинах відомі особи і події. На полотні Реріха з'явилися безіменні герої стародавньої історії.
Майстерню Куїнджі відвідували в основному художники, що вже пройшли хорошу школу малювання. Реріх ще в дитинстві брав уроки у малювальника М. О. Мікешина. Заняття у Куїнджі, що розвинули в ньому оригінальну індивідуальність живописця-колориста, в частині малювання були недостатні. Це добре зрозумів сам художник при роботі в 1898 році над наступною картиною серії «Сходяться старці». У 1899 році картина «Похід» звернула на себе увагу С. П. Дягильова, що запросив Реріха брати участь у виставці нового художнього об'єднання «Світ мистецтва». Відносини зі знов виниклим товариством «Світ мистецтва», очолюваним С. П. Дягильовим і А. Н. Бенуа, у Реріха складалися складно і суперечливо, але, коли в 1910 році товариство, що розпалося, знов відродилося, Реріх був вибраний його головою.
У 1900 році Реріх їде до Парижа, де відвідує студію відомого художника і педагога Ф. Кормона. Залишаючись вірним своїм темам і сюжетам (у Парижі він продовжує роботу над «Слов'янською серією»), але використовуючи досвід нових французьких художників, Реріх опановує колір і малюнок в живописі. У Парижі написані картини «Червоні вітрила. Похід Володимира на Корсунь», «Ідоли», «Заморські гості». Невелика за розміром картина «Червоні вітрила» була схвалена Кормоном.
Картину «Заморські гості» Реріх закінчує в 1901 році. Олійні фарби в повну силу кольору зазвучали на полотні. Нова для нього стилізована манера листа передає радісне, оптимістичне сприйняття життя. Деякі картини Реріх супроводжував своєрідними за жанром літературними коментарями. Образ картини «Заморські гості» поетично відобразився в статті «По шляху з варяг в греки», написаної художником в 1899 році:
«Слов'янська серія» продовжується в картинах «Місто будують» (1902), «Будують храм» (1904), «Слов'яни на Дніпрі» (1905) та інших.