Архи́п Іва́нович Куї́нджі, справжнє прізвище Куюмджі (, Карасівка, нині частина Маріуполя, — , Петербург) — українськийКуїнджі Архип Іванович // Довідник з історії України (А — Я): посібник для серед. загальноосвіт. навч. закл. / Інститут історичних досліджень Львівського національного ун-ту ім. Івана Франка ; упоряд. І. З. Підкова ; заг. ред. І. З. Підкова, Р. М. Шуста. — 2.вид., доопрац. і доп. — : Генеза, 2002. — 1135 с. — ISBN 966-504-179-7Архип Іванович Куїнджі «Наукова бібліотека» Українського державного університету науки і технологій. живописець-пейзажист і педагог урумського походження з північного Приазов'я.

Життєпис

Дата народження Точна дата народження Куїнджі невідома. Довгий час загальноприйнятим роком народження був 1842, однак документи, знайдені в архівах Донецької області, свідчать, що він не міг народитися раніше 1841 року. У метричній книзі в записі про вінчання, яке відбулося у 1875 році, вік нареченого вказано як 34 роки. Крім того, в останньому паспорті Куїнджі вказано, що він помер у 1910 році у віці 69 років.

Дати народження не знав і сам Куїнджі. На запит Петербурзької академії мистецтв з проханням уточнити свій вік, Куїнджі «чітко вивів рік народження — 1841 рік, потім невпевнено написав „січень“ і кілька разів його перекреслив».

Свої іменини Куїнджі відзначав 19 лютого (4 березня за новим стилем) — у день пам'яті святого Архипа Колосійського.

Дитячі та юнацькі роки Архип Куїнджі (у перекладі з урумської прізвище Куїнджі означає «золотар»; «майстер золотих справ») народився в сім'ї бідного шевця-урума в передмісті Маріуполя — селі Карасу (тепер — вулиця Карасівська). У метриці він мав прізвище Еменджі — «трудова людина». Хлопчик рано втратив батьків і виховувався в тітки та дядька по батьківській лінії. За допомогою родичів Архип вивчився на вчителя грецької граматики, потім, після домашніх занять, деякий час відвідував міське училище. За спогадами товаришів, навчався він погано, зате вже тоді захоплювався живописом і малював на будь-якому зручному матеріалі — на стінах, парканах і клаптиках паперу.

Хлопчик жив дуже бідно, тому змалку наймався на роботи — пас гусей, служив у підрядника Чабаненка на будівництві церкви, де йому було доручено вести облік цегли, потім служив у хліботорговця Аморетті. Саме останній (за іншою версією, це був його знайомий, хліботорговець Дуранте) якось зауважив малюнки Архипа і порадив йому поїхати в Крим до знаменитого живописця Івана Костянтиновича Айвазовського. Влітку 1855 року Куїнджі приїхав до Феодосії і спробував стати учнем художника, однак йому було доручено лише товкти фарби і фарбувати паркан. Невелику допомогу в живописі надав Архипові Івановичу лише молодий родич Айвазовського, який копіював картини майстра і гостював тоді у нього. Після двох місяців проживання в Феодосії Архип повернувся до Маріуполя, де став працювати ретушером у місцевого фотографа, але через кілька місяців поїхав до Одеси, де також зайнявся ретушуванням. Через три роки, в 1860 році, юнак поїхав до Таганрога, де до 1865 року працював ретушером у фотостудії С. С. Ісаковича (Петровська вулиця, 82). Весь цей час Куїнджі продовжував малювати.

Навчання в художній академії та знайомство з передвижниками У 1865 вирішив вступити до Академії мистецтв і поїхав до Санкт-Петербурга, проте перші дві спроби виявилися невдалими.

Нарешті в 1868 він створив картину «Татарська сакля у Криму» (написана під очевидним впливом Івана Айвазовського, не збереглася до наших часів) і виставив на академічній виставці. В результаті 15 вересня Рада Академії мистецтв надала Куїнджі звання вільного художника. Однак тільки після подачі прохання до Академічної ради йому було дозволено скласти іспити з головних і спеціальних предметів для отримання диплома.

У 1870 отримав звання некласного художника і з третьої спроби став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. У цей час він познайомився з художниками-пересувниками, в числі яких були Іван Крамськой та Ілля Рєпін. Це знайомство мало великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності.

Захоплення ідеями пересувників привело Куїнджі до створення таких робіт, як «Осіннє бездоріжжя» (1872, Державний Російський музей, Санкт-Петербург), за яку він отримав звання класного художника, «Забуте село» (1874, Державна Третьяковська галерея, Москва), «Чумацький шлях в Маріуполі» (1875, Державна Третьяковська галерея, Москва). У цих картинах переважала соціальна ідея, прагнення висловити свої громадянські почуття, тому вони були написані темними похмурими кольорами. Правда, остання картина виділялася серед них та інших пейзажів пересувників різноманітнішою барвистою гамою і ускладненими колористичними рішеннями, що певною мірою знімало відчуття тяжкості та смутку і додавало в роботу відтінок співчуття зображеним героям. Всі ці роботи були виставлені на виставках Товариства пересувників і мали великий успіх. Про Куїнджі і його роботи заговорили, і він, повіривши в свої сили, перестав відвідувати заняття в Академії.

Розквіт творчості (1870-ті роки)

Однак Куїнджі зовсім не був бездумним відтворювачем ідей пересувників. З 1870 художник неодноразово бував на острові Валаам, улюбленому місці петербурзьких пейзажистів, і в 1873 створив два чудові пейзажі — «На острові Валаамі» (Державна Третьяковська галерея, Москва) і «Ладозьке озеро» (Державний Російський музей, Санкт-Петербург), які стали своєрідним проривом пейзажів пересувників, і якоюсь мірою, відходом від цього напрямку творчості. Картина «На острові Валаамі» виділялася реалістичною передачею природи і використанням романтичних елементів — тривожної світлотіні, умовного грозового неба і таємничого мерехтіння тіні. Полотно експонувалося на академічній виставці, потім — у Відні і, врешті-решт, стало першою картиною Куїнджі, яку купив для своєї колекції П. М. Третьяков.

Картина «Ладозьке озеро» привертала до себе увагу, крім витонченого, легкого і тонко написаного пейзажу, ефектом кам'янистого дна, що просвічується крізь прозору воду. З нею був пов'язаний гучний скандал, що вибухнув через десять років: у 1883 році з'явилася картина Руфіна Судковського «Мертвий штиль», у якій був застосований такий же прийом. Куїнджі звинуватив Судковського в плагіаті, посварився з ним, хоча до цього випадку художники дружили, і зажадав, щоб у пресі, що ставила «Мертвий штиль» в один ряд з його кращими творами, уточнили момент про авторське право, що належав йому. У скандал були втягнуті й інші петербурзькі художники, одні з яких виступили на стороні Судковського, інші — на боці Куїнджі. Крамськой і Рєпін відкрито називали «Мертвий штиль» «прямим запозиченням». Зрештою перемога залишилася за Куїнджі.

У 1875 побував у Франції, де замовив весільний фрак з циліндром. З Франції художник вирушив до Маріуполя, де обвінчався з дочкою багатого маріупольського купця Вірою Леонтіївною Кечеджі-Шаповаловою, яку покохав ще юнаком. Після весілля молодята вирушили на Валаам. У тому ж році на виставці Товариства пересувних художніх виставок Куїнджі виставив картину «Степи», а в 1876 році — «Українську ніч» (Державна Третьяковська галерея, Москва), що викликала загальне захоплення у публіки незвичним, майже декоративно зображеним пейзажем. Цією роботою почався так званий «романтичний період» творчості художника, який ознаменувався активними творчими пошуками. Головним виразним засобом стала глибинність простору за рахунок уплощенняя предметів, а пошук нових образотворчих засобів згодом привів до створення оригінальної декоративної системи. Крім того, художник розробив яскравий колір, що ґрунтується на системі доповнювальних кольорів. Для російського мистецтва це стало новаторством — раніше подібний засіб не застосовувався.У 1875 році Куїнджі прийняли членом Товариства пересувників, проте вже з наступного року живописець відмовився від ідей пересувництва у своїх картинах. Головним для нього стало прагнення не тлумачити життя, подібно до пересувників, а насолоджуватися ним, його красою, а також, певною мірою, «тлумачення життя відповідно до своїх уявлень про прекрасне». Найчастіше це призводило до того, що сучасникам, при всьому захопленні талантом художника, було складно дати правильну оцінку його роботам.

У 1878 на Всесвітній виставці в Парижі за присутності подружжя Куїнджі були виставлені твори художника, що викликали загальне захоплення, як публіки, так і критиків. Усі звернули увагу на відсутність в його роботах іноземного впливу. Відомий критик і захисник імпресіонізму Еміль Дюранті називав Куїнджі «найцікавішим серед молодих російських художників, у якого більше, ніж у інших, відчувається оригінальна національність». В цьому ж році художник почав працювати над картиною «Вечір в Україні», над якою працював 23 роки.

У 1879 представив публіці своєрідну трилогію пейзажів «Північ», «Березовий гай» і «Після дощу» (всі — Державна Третьяковська галерея, Москва). Пейзажі продемонстрували глибоке вивчення художником імпресіонізму. І хоча він не застосовував у своїй творчості класичних імпресіоністичних прийомів, захоплення передачею світло-повітряного середовища різними способами (поділ кольорових динамічних і переривчастих мазків, уривчастість, і легкість в зображенні неба, тонке поєднання різних кольорів) було присутнє в його роботах.