Геморо́й (, від — «кров» + — «потік») — гіперпластично змінена кавернозна тканина прямої кишки, що діагностується у вигляді вузлових утворень. Виникає внаслідок посиленого притоку артеріальної крові в кавернозні тільця та недостатнього відтоку венозної крові.
Історія
Перша згадка про цю хворобу датується 1700 роком до нашої ери і міститься на єгипетському папірусі, де написано: «…Ти повинен створити за рецептом дуже дієву мазь: мелене листя акації необхідно розтерти та зварити. Вмочити у відварі тонке полотно і покласти на анус — одужання настане негайно». У 460 році до нашої ери у Збірнику Гіппократа описується лікування, подібне до сучасного методу перев'язки гумовими бинтами: «Геморой можна лікувати, проколовши голкою і зв'язавши дуже товстою вовняною ниткою; не чіпати, доки не відпаде, завжди залишаючи один позаду. Після одужання пацієнта йому потрібно було пройти курс чемериці». Геморой ймовірно описувався у Біблії.
Цельс (25 р. до н. е. — 14 р. н. е.) описав процедури перев'язки і видалення, а також можливі ускладнення. Гален обстоював роз'єднання артерій з венами, мовляв, це зменшує біль і поширення гангрени. Сушрута-Самхіта (4-5 ст. н. е.) повторює слова Гіппократа, але наголошує на чистоті ран. У 13-му столітті європейські хірурги Ланфран Міланський, Гі де Шоліак, Анрі де Мондвіль і Джон Арден зробили значний поступ у розвитку хірургічних прийомів.
Вперше слово «геморой» було вжито в англійській мові у 1398 р., що походить від давньофранцузької «emorroides» і латинської «hæmorrhoida -ae»,hæmorrhoida , Charlton T. Lewis, Charles Short, A Latin Dictionary, on Perseus Digital Library та було запозичено з грецької «αἱμορροΐς» (haimorrhois), «схильний до виділення крові», від «αἷμα» (haima), «кров»αἷμα , Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon, on Perseus Digital Library + «ῥόος» (rhoos), «потік, течія»,ῥόος , Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon, on Perseus Digital Library власне від «ῥέω» (rheo), «текти, струменіти».ῥέω , Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon, on Perseus Digital Library
Рівень захворюваності Рівень захворюваності може бути різний, та залежить від багатьох чинників.
Вважається, що принаймні 50 відсотків населення США у певний період життя хворіє на симптоматичний геморой, а близько 5 відсотків американців хворіє у будь-який взятий період. Прояв хвороби відбувається приблизно однаково для обох статей, причому найбільше хворіють люди віком 45-65 років. Частіше хворіють європеоїди, а також люди з вищим соціальним статусом. Довгострокові результати загалом позитивні, однак у деяких людей спостерігаються симптоматичні епізоди. Лише незначна частина хворих врешті потребує хірургічного втручання.
Класифікація
За етіологією: Вроджений (спадковий) Набутий: первинний або вторинний (симптоматичний)
За клінічним перебігом: Гострий Хронічний
За розташуванням: Зовнішній (підшкірний) Внутрішній (підслизовий)
Ступені тяжкості внутрішнього геморою: I (Перший) ступінь — виявляються набряклі та, можливо, кровоточиві гемороїдальні вузли II (Другий) ступінь — вузли випадають та можуть вправитися самостійно III (Третій) ступінь — вузли, що випали, можна вправити тільки інструментально або за допомогою маніпуляцій руками IV (Четвертий) ступінь — вузли неможливо вправити.
Етіологія Точна причина симптоматичного геморою невідома. Вважається, що мають значення багато чинників, зокрема й нерегулярне випорожнення (закреп чи пронос), брак фізичних вправ, харчові звички (їжа з малим вмістом харчових волокон), підвищений внутрішньочеревний тиск (тривалі перевантаження, асцит, періанальні вузли або вагітність), генетика, відсутність клапанів у гемороїдальних венах і похилий вік. Інші чинники, що, як вважається, підвищують ризик розвитку хвороби, — це ожиріння, тривале сидіння, хронічний кашель і дисфункція тазового дна. Проте існує мало підтверджень такого зв'язку.
Під час вагітності тиск плоду на черевну порожнину і гормональні зміни призводять до збільшення гемороїдальних судин. Вагітні зрідка потребують хірургічного втручання, оскільки симптоми зазвичай зникають після пологів.
Фактори, що сприяють виникненню геморою Спадковість та схильність Порушення відтоку крові у прямій кишці Запальні процеси та явища, пов'язані з утворення пухлин у кишечнику та печінці Вагітність та пологи Ожиріння Хронічні запори Малорухомий спосіб життя, сидяча робота Діяльність, пов'язана із великими фізичними навантаженнями Неправильне харчування (алкоголь, гостра їжа та ін.) Стрес Травматична девульсія анусу та ампули
Патогенез Гемороїдальні подушки — звичайна частина анатомії людини, вони стають патологічною хворобою лише у разі аномальних змін. У нормальному стані в задньопрохідному каналі є три головні подушечки. Зазвичай, вони розташовані зліва збоку, праворуч спереду, праворуч ззаду. В їхньому складі немає артерій, вен, лише кровоносні судини, що називаються синусоїдами, а також сполучна тканина і гладкі м'язи. Стінки синусоїд не містять м'язових тканин на відміну від вен. Цей набір кровоносних судин називається гемороїдальним сплетенням.
Гемороїдальні подушки мають важливе значення для керування випорожненням. Вони створюють 15-20 відсотків тиску для закриття ануса у стані спокою і захищають м'язи анального сфінктера під час випорожнення. Під час напружування зростає внутрішньочеревний тиск, і гемороїдальні подушки збільшуються, щоб анус залишався закритим. Вважається, що ознаки геморою з'являються, якщо ці судинні структури вислизають, або надзвичайно зростає венозний тиск. Підвищений тиск зовнішнього м'яза-затискача відхідника (сфінктера), може також призводити до прояву симптомів геморою. Є два види геморою: внутрішній — у верхньому гемороїдальному сплетенні і зовнішній — у нижньому гемороїдальному сплетенні. Розподілом слугує прямокишкова анальна лінія.
В основі геморою лежить патологія кавернозних судинних сплетінь у підслизовому шарі дистальної частини прямої кишки. Ця патологія являє собою гіперпластичну зміну кавернозної тканини прямої кишки, зумовлену посиленим притоком артеріальної крові до кавернозних тілець по равликових артеріях та утрудненим відтоком її відвідними венулами. У 2/3 випадків кавернозні тільця утворюють групи, що локалізуються на 3,7, 11 годинах (положення на спині), відповідно розташуванню судин. У 1/3 випадків вони розташовуються дифузно.
Внутрішні гемороїдальні вузли пов'язані із системою верхньої прямокишкової артерії. Зовнішні вузли утворюються з артеріального сплетення нижніх гемороїдальних судин, що рівномірно розподіляються під перианальною шкірою навколо заднього проходу, через що відсутня їхня чітка локалізація.
Клінічні прояви
Для геморою зазвичай притаманні дві основні ознаки — кровотеча (51 %) і випадання вузлів з анального каналу (37 %). Для цього захворювання також властиві такі симптоми, як анальний свербіж (9 %), відчуття дискомфорту в анальному каналі (5 %), виділення слизу (2 %).
Геморой перебігає гостро або хронічно, але по суті це фази одного і того ж процесу. При хронічному геморої відбувається виділення яскраво-червоної крові під час дефекації, випадання гемороїдальних вузлів, «тупий» безперервний біль в задньому проході, свербіння.
Гострий геморой (аноректальний тромбоз, тромбофлебіт гемороїдальних вен) відзначається гострим порушенням кровопостачання гемороїдальних вузлів (тромбоз). Клінічна картина проявляється такими симптомами та ознаками: болі в ділянці анального каналу, випаданням набрякового гемороїдального вузла, який не вправляється в просвіт анального каналу, запальні явища в ньому.
Хворі з цією патологією потребують невідкладного надання медичної допомоги. При гострому геморої виникає значне розширення ректальних венозних сплетень, що веде до запалення та утворення виразки слизової прямої кишки.
Внутрішній і зовнішній геморої можуть проявлятися по-різному; однак у багатьох пацієнтів виявляється поєднання обох захворювань. Випадки появи анемії внаслідок кровотечі рідкісні, ще менш типова кровотеча із загрозою для життя. Багато людей соромляться цієї проблеми і часто звертаються по медичну допомогу, лише коли хвороба стає задавненою.
Симптоми патологічного геморою різняться залежно від його виду. Внутрішній геморой відзначається безболісною ректальною кровотечею, а коли наявний зовнішній геморой, можуть з'явитися незначні симптоми або сильний біль і розбухання в зоні ануса у разі тромбозу. Багато людей неправильно називають «гемороєм» будь-який симптом, який проявляється в анально-ректальній зоні, нехтуючи серйозними причинами симптомів. Попри те, що точна причина появи геморою залишається невідомою, вважається, що низка чинників, які підвищують внутрішньочеревний тиск, зокрема закреп, мають значення у розвитку хвороби.
Зовнішній геморой Без тромбозу зовнішній геморой не спричинює багато незручностей. Однак тромбозний геморой може бути дуже болісним. Проте такий біль здебільшого припиняється через 2-3 дні. Розбухання може відчуватися ще протягом декількох тижнів. Після загоєння може залишитися папілома. Якщо геморой великий і створює проблеми для гігієни, він може подразнювати шкіру навколо, спричинюючи при цьому свербіння.
Внутрішній геморой Внутрішній геморой зазвичай проявляється безболісною яскраво-червоною ректальною кровотечею під час або після випорожнення. Кров вкриває кал, що також називається виходом кривавих фекалій, з'являється на туалетному папері або крапає в унітаз. Кал водночас має звичайне забарвлення. Серед інших можливих ознак — слизисті виділення, періанальні вузли, якщо вони випадають крізь анус, свербіння і нетримання калу. Внутрішній геморой спричинює біль, лише якщо виникає ускладнення: тромбування чи некроз.
Діагностика + Стадії внутрішнього гемороюСтадія Діаграма Ілюстрація1 2 3 4 Геморой діагностується під час фізичного огляду. Під час огляду ануса і навколишньої зони можна діагностувати зовнішній геморой чи геморой з випадінням вузлів. З метою виявлення можливої ректальної пухлини, поліпів, збільшеної простати або абсцесу, може проводитися ректальне дослідження. У зв'язку з болем таке дослідження неможливо проводити без відповідної анестезії, хоча більшість випадків внутрішнього геморою не пов'язана з больовими відчуттями. Для візуального підтвердження внутрішнього геморою може знадобитися аноскопія, що проводиться із використанням пристрою із порожньої трубки й освітлювального пристрою на одному кінці. Як зазначалося вище, існує два види геморою: зовнішній і внутрішній. Їх розрізняють залежно від розташування стосовно прямокишкової анальної лінії. У деяких пацієнтів можуть одночасно спостерігатися симптоматичні версії обох видів. Якщо наявні больові відчуття, це скоріше свідчить про анальну тріщину або зовнішній геморой, аніж про внутрішній геморой.
Під маскою геморою (особливо при виділенні крові) нерідко протікають такі захворювання, як поліпи та колоректальний рак.
Диференційний діагноз проводиться із випадінням прямої кишки, парапроктитом, поліпами анального каналу, раком, анальною тріщиною та стороннім тілом прямої кишки.
Дослідження: Огляд Пальцеве дослідження Ендоскопія Ректальне дослідження (дзеркало) Аноскопія Ректороманоскопія Ірігографія та фіброколоноскопія (за показаннями)
Діагностика геморою не складає труднощів в більшості випадків. Діагноз, здебільшого, виявляється після опитування хворого і першого амбулаторного огляду. Під час огляду оцінюється ступінь випадіння вузлів з анального каналу, можливість їх зворотного вправляння, шкірні покриви анальної області, наявність та ступінь кровоточивості.
Для відкидання онкологічних проблем проводять ректороманоскопію, дослідження прямої і сигмоподібної кишок, коли оглядається слизова цих областей.
Диференційна діагностика Диференційна діагностика геморою проводиться за наступними розладами: З анальною тріщиною, яка також може давати кровотечу і біль в області анусу. Випадання слизової або всієї прямої кишки, водночас утворення має циліндричну форму.