Вільгельм Йозеф Франц Ріттер фон Лееб (; 5 вересня 1876, Ландсберг-ам-Лех, Баварія — 29 квітня 1956, Фюссен, Баварія) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1940) Вермахту, ріттер (лицар). Кавалер Лицарського хреста (1940) та Військового ордену Максиміліана Йозефа.
Під час Другої світової командував військами під час Польської та Французької кампанії, де він очолив Групою армій «C», яка проривала лінію Мажино. Під час німецько-радянської війни, очолив Група армій «Північ», яка просувалась через балтійські країни до Ленінграду, розпочавши блокаду міста. Після війни Лееба судили на процесі Верховного командування в рамках наступного Нюрнберзького процесу та звинувачено у воєнних злочинах. Його було визнано винним у передачі Декрету «Барбаросса» та його кримінального застосування підпорядкованими підрозділами та засуджено до трьох років позбавлення волі, після чого він був звільнений після завершення судового розгляду.
Біографія
Ранні роки, Перша світова війна Вільгельм Йозеф Франц Лееб народився 5 вересня 1876 у Ландсберг-ам-Лесі, Баварія в католицькій сім'ї зі сталими військовими традиціями. Його батько Адольф Лееб був військовим, майором імперської армії Німеччини, а його майбутня дружина, Марія Шротт, була дочкою генерала кавалерії.
Військову службу розпочав у 1895 році юнкером 4-го баварського артилерійського полку. 1897 року проведений в офіцери. У 1899 Лееб закінчив військове училище і в 1900 році вирушив до Китаю, де брав участь у придушенні Іхетуаньського повстання 1898—1901 років. З серпня 1900 по вересень 1901 командував взводом 1-ї гірської батареї Східно-Азіатського полку польової артилерії. Після повернення до Німеччини продовжив службу у своєму артилерійському полку, обер-лейтенант (1905). 1909 року закінчив Баварську військову академію в Мюнхені, а в 1911 році — Академію Генерального штабу в Берліні. У чині гауптмана був направлений для проходження служби у військове артилерійське училище. У 1912—1913 роках командував артилерійською батареєю в Ерлангені, потім служив у штабі баварської артилерії.
Учасник Першої світової війни. До березня 1915 — заступник начальника штабу 1-го Баварського армійського корпусу, потім — начальник оперативного відділу штабу 11-ї Баварської піхотної дивізії, що воювала на Західному фронті, а з літа 1916 на Східному фронті в Королівстві Галичини та Володимирії, Королівстві Сербія та Румунського королівства.
29 травня 1916, за бойові заслуги, здійснені 2 травня 1915 року, Лееб отримав Лицарський Хрест Військового Ордена Максиміліана Йозефа, який був еквівалентом баварському Pour le Mérite, й його отримання підвищило Лееба до лав дворянства: 21 червня 1916 він отримав титул «ріттер» («лицар»), який змінив його ім'я, додаючи титул «ріттер» до його прізвища та приставку «фон». Відтоді Вільгельм Лееб став іменуватися Вільгельм Ріттер фон Лееб.
З березня 1917 — повернувся на Західний фронт офіцером Генерального штабу при штабі армійської групи кронпринца Рупрехта Баварського, де і знаходився до кінця війни.
За бойові відзнаки Залізними хрестами обох ступенів і ще одинадцятьма орденами Німецької імперії, Австро-Угорщини та Османської імперії.
У 1919 році вступив в Добровольчий корпус полковника Ф. фон Еппа, в лавах якого брав участь у придушенні революції в Баварії.
Інтербеллум Після демобілізації кайзерівської армії Вільгельм Ріттер фон Лееб залишений служити в рейхсвері, начальник відділу Військового міністерства (жовтень 1919 року). 1920 року призначений начальником штабу 7-го військового округу (Мюнхен), оберст-лейтенант. У 1924—1926 роках командир артилерійського дивізіону (обов'язкове 2-річне стажування для офіцерів Генштабу). 1926 року призначений командиром 7-го артилерійського полку і підвищений в полковники. З 1928 року начальник артилерії 5-ї піхотної дивізії, потім — 7-ї піхотної дивізії, генерал-майор (1929). 1929 року призначений командиром 7-ї піхотної дивізії і підвищений в генерал-лейтенанти. 1930 року став командувачем 7-го військового округу.
Прихід до влади нацистів (січень 1933 року) зустрів негативно. Як глибоко релігійний вірянин-католик разом зі своєю родиною відкрито відвідував костел у військовій формі й не приховував своє несприйняття нового режиму. Безкомпромісний у принципових питаннях Ріттер фон Лееб відмовився відвідувати обіди, що влаштовуються Альфредом Розенбергом, одним з головних нацистів, тільки тому, що той був атеїстом. Така поведінка Лееба викликала підозру нацистського керівництва, він «удостоївся» сумнівної честі стати одним з перших генералів німецької армії, за якими гестапо встановило стеження. Однак застосувати радикальніших заходів проти Лееба нацисти поки не могли, тому що свій повний контроль над армією вони встановили лише у 1938 році.
У жовтні 1933 року він був призначений командувачем 2-ї армійської групою (Кассель), до складу якої входили 5-й (Штутгарт), 6-й (Мюнстер), 7-й військові округи (Мюнхен), а також прикордонні війська. Одночасно Лееб отримав чин генерала артилерії. Потім до складу 2-ї армійської групи були включені 9-й (Кассель) і 12-й (Вісбаден) військові округи, а 7-й військовий округ був вилучений. Всього 2-га армійська група в 1937 році нараховувала 11 дивізій.
У сухопутних військах Німеччини 1930-х років Лееб придбав популярність як неперевершений фахівець з оборони. Низка праць з військової тематики і особливо опублікована в 1934 році військово-теоретична праця «Оборона» створили йому високий авторитет у військових колах не лише в Німеччині, а й у багатьох європейських державах. Його «Оборона» витримала кілька перевидань і була перекладену на іноземні мови, у тому числі російську (вона була використана при створенні польового статуту Червоної Армії). Однак це не врятувало його від переслідувань нацистів.
Під час так званої «генеральської чистки», організованої на початку 1938 року новим головнокомандувачем німецької армії фон Браухічем за прямою вказівкою Гітлера, Лееб був звільнений у відставку серед інших генералів старої школи одним з перших (лютий 1938 року). Правда, несподіване звільнення з армії було пом'якшено присвоєнням йому чергового військового звання — генерал-полковника. Напередодні Судетської кризи Лееб знову був призваний на військову службу і призначений командувачем знову сформованої 12-ї армії, на чолі якої брав участь в окупації Судетської області та Чехословаччини. Але потім Вільгельм фон Лееб знову вийшов у відставку.
Друга світова війна У серпні 1939 року Гітлер вдруге викликав Лееба з відставки і призначив командувачем групи армій «С» (1-ша, 5-та, 7-ма армії), яка на час війни з Польщею повинна була прикрити західний кордон Німеччини. Основу цього угруповання німецьких військ становили резервні і ополченські дивізії. У розпорядженні Лееба не було жодного танкового підрозділу. Своє нове призначення на такий високий командний пост Лееб сприйняв без ентузіазму. Вже тоді він став негативно ставиться до політики нацистського керівництва, вважаючи, що воно веде справу до розв'язування нової світової війни, в якій Німеччини неминуче загрожує поразка.
Проте, своє завдання по сковування переважаючих сил французів під час так званої «дивної війни» на Заході, поки головні сили німецького Вермахту залучалися до Польської кампанії 1939 року, Лееб виконав успішно. Однак, слід зазначити, досягнутий успіх був не стільки його заслугою, скільки сприятливим для німців збігом обставин. Англо-французькі союзники не скористалися вигідним моментом для нанесення по Німеччині рішучого удару із Заходу, хоча і мали велику перевагу в силах. У той час, коли головні сили Вермахту вели бойові дії в Польщі, вони просто не діяли, переслідуючи свої власні зовнішньополітичні цілі. Лише 9 вересня 1939 французи здійснили спробу провести обмежену атаку в зоні Саару. 13 вересня, просунувшись всього на 25 км, вони були зупинені. До 24 жовтня Лееб повернув усі втрачені позиції, втративши при цьому менш 2 000 чоловік загиблими.
При плануванні наступу проти Французької республіки, яке почалося восени 1939 року, відразу ж після розгрому Польщі, Лееб виступив проти вторгнення німецьких військ до Франції через територію нейтральної Бельгії, як це було в Першу світову війну. Скептицизм Лееба ще більше посилився після загибелі його сина, лейтенанта 99-го гірсько-піхотного полку Альфреда фон Лееба, й це серйозно вплинуло на відкрито висловлюване ним негативне ставлення до операції. Молодий фон Лееб був вбитий в бою під Львовом, містом, яке, згідно з умовами радянсько-німецького пакту про ненапад відійшов до Радянського Союзу. Цей факт сам по собі навряд чи міг змусити старшого фон Лееба перейнятися ідеями політики Гітлера. Восени 1939 року фон Лееб написав «Меморандум про перспективи й значення нападу на Францію й Англію в умовах порушення нейтралітету Голландії, Бельгії та Люксембургу», де передбачив, що в цьому випадку проти Німеччини повстане увесь світ, і нова світова війна стане неминучою якщо вона вдруге за 25 років порушить нейтралітет Бельгії.
Виходячи з цього, Лееб пропонував укласти мир із західними державами. Щоб підштовхнути Гітлера до укладення миру, він навіть зробив спробу організувати якийсь демарш у вигляді колективної відставки всіх трьох командувачів групами армій на Західному фронті, але наштовхнувся на відмову Г. фон Рундштедта і Ф. фон Бока підтримати його.
У ході Французької кампанії 1940 року група армій Лееба грала допоміжну роль, сковуючи великі сили французів на «лінії Мажино». Після розгрому основних сил союзників на головному напрямку війська групи армій «С» здійснили прорив цієї сильно укріпленої оборонної смуги і завершили розгром французької армії. 19 липня 1940 року за кампанію у Франції Лееб був підвищений в генерал-фельдмаршали та нагороджений Лицарським хрестом.
Восени 1940 року Лееб разом зі своїм штабом був перекинутий до Дрездена, а навесні 1941-го — в Східну Пруссію, де очолив командування групи армій «Північ» 16-та (під командуванням генерал-полковника Ернста Буша), 18-та армії (очолювана генерал-полковником Георгом фон Кюхлером), 4-та танкова група (генерала танкових військ Еріха Гьопнера) і 1-й повітряний флот (генерал-полковника Альфреда Келлера). Проти війни з СРСР Лееб також намагався заперечувати, але Гітлер і Браухіч залишили без уваги всі його доводи.
Східний фронт Група армій «Північ» — стратегічне угруповання німецьких військ, становила ліве крило німецького Східного фронту у війні проти Радянського Союзу. Її завдання полягало в нанесенні удару зі Східної Пруссії, швидкому просуванні вглиб країни через Прибалтику, відсіканні й знищенні основних сил радянських військ в Прибалтиці і надалі захоплення Ленінграда.
Влітку 1941 року німецькі війська, очолювані фон Леебом, розгромили частини Червоної Армії в Прибалтиці, окупували її й до середини вересня 1941 вийшли до Ленінграда. Попри те, що в розпорядженні фон Лееба знаходилося всього 16 дивізій, з яких тільки три були танковими й три моторизованими, яким протистояло до 30 радянських дивізій, які чинили запеклий опір, на початку вересня 1941 йому вдалося наблизитися до Ленінграда на відстань артилерійського пострілу і практично оточити місто. У той час, коли 6-та танкова дивізія, прорвавши оборонні рубежі радянських військ, через Пулковські висоти, вийшла до околиць міста, а 126-та піхотна дивізія опанувала Шліссельбург, перекривши всі підступи до Ленінграда з суші. Тим часом 58-ма піхотна дивізія увірвалася на околиці Ленінграда і всього за 10 км від його центру захопила міський трамвай. Вільгельм фон Лееб готувався до останнього штурму, коли несподівано 12 вересня 1941 Гітлер наказав Леебу припинити підготовку до штурму цього міста і перейти до його блокади.