Рудольф Ернст Паєрлс (; 5 червня 1907, Берлін — 19 вересня 1995, Оксфорд) — англійський фізик-теоретик німецького походження. Член Лондонського королівського товариства (1945). Іноземний член Академії наук СРСР (1988).

Біографія Паєрлс народився в Берліні в єврейській сім'ї. Навчався в університетах Берліна, Мюнхена та Лейпцига. Викладав у Цюрихському політехнікумі (1929—1932), потім переїхав до Англії, де вирішив залишитися після приходу Гітлера до влади в Німеччині (отримав британське громадянство в 1940 році). Працював у Манчестерському (1933—1935), Кембриджському (1935—1937), Бірмінгемському (1937—1963), Оксфордському (1963—1974), Вашингтонському університетах (1974—1977).

Під час Другої світової війни брав участь в Мангеттенському проєкті, часто відвідував Нью-Йорк і Лос-Аламос. Паєрлс був ініціатором запрошення в проєкт Клауса Фукса, який виявився радянським шпигуном. Згодом Паєрлс був активним учасником Пагвоського руху.

З 1931 року був одружений з Євгенією Каннегіссер, з якою познайомився в Ленінграді, мав від неї три дочки й одного сина.

Наукова діяльність Наукові праці Паєрлса присвячені квантовій механіці та квантовій електродинаміці, ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, питанням магнетизму і математичної фізики. У 1929 році запропонував концепцію домішкової провідності напівпровідників (незалежно від Якова Френкеля). У 1931 році побудував квантову теорію теплопровідності неметалічних кристалів. Розробив загальну теорію діамагнетизму, вивчив особливості поведінки електронів в кристалах (спільно з Феліксом Блохом), ввів уявлення про проміжний стан надпровідників (спільно з Фріцем Лондоном), у 1933 році розвинув якісну теорію ефекту де Гааза — ван Альфвена. Розглянув рух дислокацій в кристалах і силу, що діє на них (сила Паєрлса — Набарро). Паєрлс вважається одним з піонерів теорії екситонів та сучасних уявлень про магнетизм.

У 1930 році разом з Львом Ландау проаналізував обмеження, що накладаються на квантове опис системи при обліку ефектів теорії відносності. Згодом займався розробкою теорії класичної електродинаміки, в тому числі нелокального типу (1954), питаннями теорії розсіювання.

У галузі ядерної фізики відомі роботи Паєрлса, проведені спільно з Гансом Бете, за теорією зворотного бета-розпаду і протон-нейтронного взаємодії (1934—1935). У 1939 році разом з Нільсом Бором і Георгом Плачеком досліджував механізм ядерних реакцій, індукованих нейтронами, на основі сформульованої ними оптичної теореми та уявлень про складене ядро. У 1940 році спільно з Отто Фрішем оцінив критичну масу урану-235, яка виявилася не настільки велика, як вважалося раніше. Цей результат був викладений у так званому «меморандумі Фріша — Паєрлса», який багато в чому ініціював широкомасштабні дослідження можливості створення ядерного озброєння. Паєрлс також брав участь в обчисленнях характеристик ланцюгових реакцій і розробці методів розділення ізотопів.

Нагороди Орден Британської імперії (1946) Королівська медаль (1959) Медаль Лоренца (1962) Медаль імені Макса Планка (1963) Лицарство (1968) Премія Енріко Фермі (1980) Медаль Маттеуччі (1982) Медаль Коплі (1986)

Бібліографія

Примітки