Мали́й юс (Ѧ ѧ) — давня кирилична літера, що нині вживається лише в церковнослов'янській мові. Мала вигляд і посідала 36-ту позицію. Була присутня також у глаголичній абетці, де мала вигляд і посідала 35-ту позицію.

У ранній кирилиці позначала також число 900. Це можна пояснити тим, що малий юс графічно дещо схожий на архаїчну (відсутню в класичному грецькому алфавіті) давньогрецьку букву сампі (Ϡ) — з тим же числовим значенням. У глаголиці й пізній кирилиці числового значення вже не мала.

Історія

Літера «малий юс» уперше з'являється в глаголиці, де вона мала накреслення . У хорватських джерелах відомий як «енсъ» (). Графічне походження «малого юса» неясне, її пояснюють як варіант глаголичного («наш») або як лігатуру грецьких літер εν («епсилон» + «ню») або ον («омікрон» + «ню»), в обох випадках це пов'язане з носовим характером позначуваного звука (ен). Відоме вживання малого юса і замість (наприклад у слові «ангелъ» у «Синайській псалтирі»). Існує гіпотеза, що символу не існувало в найдавнішій глаголиці: окреме позначення нейотованого носового впроваджено пізнішеПроисхождение букв глаголицы . Зрідка, тільки в Зографському і Маріїнському Євангеліях, вживається «юс з хвостом» — .

Кириличну форму Ѧ пояснюють як повернуту на 90° за годинниковою стрілкою глаголичну літеру.

У староцерковнослов'янській мові позначав носовий звук [ɛ̃] (у фонетичній транскрипції праслов'янської мови ця фонема позначається символом *ę), і відповідав сучасній польській літері ę ( — пор. ). Успадкований старослов'янською від праслов'янської, цей звук ще на початку ІІ тис. н. е. існував у південнослов'янському і західнослов'янському мовленні. Але оскільки у східнослов'янських землях на X—XI ст. малий юс втратив носове звучання і став позначати звук ['a], [ja], незабаром ця зміна відбулася і на письмі в руському ізводі старослов'янської: ѧ стали змішувати з йотованим а ( — (себе),  — ).

З XVII ст. у церковнослов'янській мові вживання малого юса і йотованого «а» визначається правилами правопису, а не первісним фонетичним значенням цих символів.

У разі використання церковнослов'янського алфавіту для письма іншими мовами (українською, російською, сербською) займенник «я» (якому відповідав церковнослов'янський ) передавався тільки через йотоване «а», а не через .

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѧ передавав носовий [e] і відповідав латинському ę («e з огонеком»).

Сучасність Малий юс зберігається у сучасній церковнослов'янській мові, де він є фонетичним дублером йотованого а і читається як ['a], [ja]. Різниця в їхньому вживанні регулюється орфографічними правилами й слугує для розрізнення омофонів.

Правила церковнослов'янської орфографії вимагають вживання йотованого «а» на початку слів, а малого юса — у середині та наприкінці, за такими двома винятками: особовий займенник («їх», 3-тя особа знах. відм. множини та двоїни) пишеться через . Проте, похідний від нього відносний займенник («яка», «котра», «які», «котрі», «яких», «котрих») — через йотоване «а»; слово («язик», «мова») з похідними пишеться через , слово («народ», «плем'я») — через йотоване «а»: .

На відміну від староцерковнослов'янської мови південнослов'янських ізводів, написання літер , звичайного і йотованого «а» у сучасній церковнослов'янській не є етимологічним: так, у формі аориста 3-ї особи однини () прикінцеве «а» походить від носового *ę (), у слові початкове йотоване «а» — до *ję, а в займеннику прикінцевий сходить до *ja ().

На відміну від східнослов'янських мов, де літера «я» ніколи не пишеться після шиплячих, заміняючись «а», у церковнослов'янському правописі можуть писати й в цій позиції. Вживання замість трапляється у таких випадках: у закінченнях займенників, прикметників, дієприкметників і іменників вказує на форми множини. Наприклад, («наша дочка») — («наші дочки»); в суфіксах коротких активних дієприкметників теперішнього часу (називний відмінок однини чол. і сер. родів) іноді може використовуватися для відрізнення на письмі від тотожних їм за вимовою форм аориста. Наприклад, («чуючи») — («ти/він чув», аорист від ). Втім, часто пишеться у суфіксах форм, що не мають омофонів, наприклад, («той, хто чує»).

Малий йотований юс Малий йотований юс мав накреслення ѩ і був лігатурою літер І і Ѧ. Передавав *ję — йотований звук *ę. Відомий лише в найдавніших пам'ятках. У руському ізводі замінявся ѧ або іа.

У глаголиці мав накреслення і був лігатурою («єсть») і («малий юс»). У хорватських джерелах відомий як «йен», «єн» (). Існує гіпотеза, що в найдавнішій глаголиці був лише йотований варіант малого юса, а нейотований з'явився пізніше.

У польській кирилиці (варіант «юсовиця») символ ѩ передавав йотований носовий [je] і відповідав латинським сполученням ję, ię.

Таблица кодів У Юнікоді:

Регістр Десятковийкод 16-ковийкод Вісімковийкод Двійковий код Велика 1126 0466 002146 00000100 01100110 Мала 1127 0467 002147 00000100 01100111

В HTML велику літеру Ѧ можна записати як Ѧ або Ѧ, а малу ѧ — як ѧ або ѧ.

Див. також Юси Великий юс

Джерела Л. В. Біленька-Свистович, Н. Р. Рибак. Церковнослов'янська мова: Підручник зі словником для духов. навч. закл. — К.: Криниця, 2000.

Примітки