«О́стрів скарбі́в» () — пригодницький та історичний роман шотландського письменника Роберта Луїса Стівенсона, у якому описана історія про «буканьєрів і пошуки ». Дія відбувається у XVIII столітті. Роман вважається історією дорослішання і відзначається особливою атмосферою, персонажами та динамікою подій. Один із найчастіше екранізованих і адаптованих романів.
Уперше роман опублікований у 1881 і 1882 роках на сторінках дитячого журналу під назвою «Острів скарбів, або Бунт на „Іспаньйолі“» () і підписаний псевдонімом «Капітан Джордж Норт». Перша назва роману — «Корабельний кок: історія для хлопчиків» (). Окремою книгою він уперше вийшов 14 листопада 1883 року видавництвом під назвою «Острів скарбів».
«Острів скарбів» справив сильний вплив на , увівши такі елементи, як безлюдні тропічні острови, , одноногі моряки з папугами плечахCordingly, David (1995) Under the Black Flag: the romance and reality of life among the pirates..
Історія написання «Дитинство моє, щиро кажучи, було безрадісне. Жар, марення, безсоння, тяжкі дні, нескінченні ночі», — згадує про себе письменник. Щоб якось розважитись, хлопчик обкладав своє ліжко іграшками і придумував різноманітні ігри. Любов до ігор Стівенсон зберіг на все життя. Уже в зрілому віці, хворий на туберкульоз, змушений майже весь час лежати в ліжку, — вдома, Стівенсон розпочинав цікаві ігри зі своїм пасинком. Вилізши на горище, він накреслив на підлозі карту уявного острова і вигадав дуже цікаву історію про піратів та багатий скарб(передрук видання 1936 року) Острів скарбів: Роман / Р. Стівенсон; перекл.: Ю. М. Корецький. — К.: Молодь, 1974. — 191 с..
Описаний Стівенсоном Острів Скарбів трохи схожий на острів Ісла-де-ла-Хувентуд (у перекладі з іспанської — острів Юності). Він розташований на відстані 70 км від Куби та раніше називався Пінос (у перекладі — Сосновий острів). Напевно, Стівенсон використовував легенди про піратів, які дуже часто відвідували острів — адже цілих 300 років Пінос був притулком для піратів.
Сюжет
Старий моряк на ім'я Біллі Бонс поселяється в заїзді «Адмірал Бенбов» поблизу Бристольської затоки, що на заході Англії. Він також наймає сина власника заїзду, Джима Гокінса, за чотири срібні пенси щомісяця пильнувати одноокого моряка і повідомити його одразу, як цей моряк опиниться поблизу. Колишній його товариш по плаванню, Довгий Пес, навідується до Бонса, з яким у них виникає бійка.
Після втечі Старого Пса до Бонса приходить сліпий жебрак П'ю, що вручає йому чорну мітку, аби той зрештою поділився картою, на якій вказано, де закопано скарби Флінта. Невдовзі у Бонса стається інсульт і він помирає. П'ю та його спільники нападають на заїзд, але Джим та його матір рятуються, прихопивши зі собою відведені для них гроші та таємничий пакет зі скрині померлого. Старий П'ю потрапляє під кінські копита вершників митної служби, які вирушили на допомогу Джиму.
У пакеті виявилася карта острова, на якому славнозвісний капітан Флінт закопав свої награбовані скарби. Джим показує карту місцевому лікарю лікарю Лівсі та сквайру Джону Трелоні, які вирішують зібрати команду і вирушити у плавання, взявши Джима із собою як молодого юнгу. Зрештою, вони вирушають у плавання на борту шхуни «Іспаньйола» під командуванням капітана Смоллета.
Більшість зібраної команди, як виявляється згодом, насправді є піратами, які служили у капітана Флінта; найвідоміший із них — Довгий Джон Сільвер, який обіймає на кораблі посаду кухаря. Сидячи у діжці з-під яблук, Джим підслуховує піратів, які планують вчинити заколот і по віднайденню скарбів вбити капітана і вірних йому людей.
Прибувши до берегів острова, Джим долучається до наземної групи, яка вирушає на розвідку острова. На березі Джим натрапляє на залишеного на острові пірата Бена Ганна, колишнього члена екіпажу капітана Флінта. Люди капітана Смоллета знаходять прихисток від піратів у покинутому блокгаузі за частоколом, куди згодом приходить і Джим і долучається до команди.
Джиму вдається добратись до «Іспаньоли» та перерізати анкераж судна, дозволяючи шхуні дрейфувати на хвилях. На борту «Іспаньйоли» Джим натикається на пораненого Ізраєла Гендса, який постраждав у сутичці з одним із піратів, що на той момент перебував із ним на судні. Гендс допомагає Джиму пришвартувати шхуну в північній затоці, а тоді намагається вбити його за допомогою ножа. Джим тікає і, залізши по вантах на рею, декілька разів стріляє у свого переслідувача.
Джим повертається до блокгауза, але, на своє здивування, знаходить там лише Сільвера та піратів. Сільвер рятує Джима від наглої смерті й розповідає про те, як після зникнення шхуни, група капітана Смоллета погодилася укласти перемир'я у замін на блокгауз і карту. Зранку прибуває лікар Лівсі, який згідно з домовленостями надає медичну допомогу раненим та захворілим піратам. Лікар Лівсі також наказує Сільверові бути на сторожі, коли вони знайдуть скарби.
Команда Сільвера йде з картою на пошуки скарбів, взявши із собою Джима як заручника. Вони зустрічають кістяка, який прикро їх вразив і вказав руками на розташування скарбів. Невдовзі пірати знаходять порожню велику яму без скарбів. Розчаровані пірати обстали проти Сільвера і Джима, але раптом почулися постріли із засідки, яку зробили корабельна команда та Бен Ганн. Лікар Лівсі пояснює, що Ганн ще раніше знайшов скарби та переніс їх до печери.
Команда навантажує скарби на шхуну і вирушає у зворотну дорогу. У першому порті в Іспанській Америці, де вони зупинились, щоб найняти декілька матросів, Сільвер краде мішок із монетами й тікає з корабля. Команда повертається до Бристоля, де розподіляє між собою скарби. Джим каже, що на острові залишилися ще скарби, але його вже не заманиш туди вдруге.
Ідея написання Стівенсон написав роман «Острів скарбів» після завершення своєї першої подорожі до Америки, де він одружився з американкою . У той час він ще не здобув великої популярності. Ідея написати пригодницький роман прийшла до нього влітку 1881 року в шотландському селищі , коли погана погода змушувала всю сім'ю сидіти вдома. Розважаючи свого 12-річного пасинка , Стівенсон розказував йому історії, і одного разу почав розвивати ідею таємної карти, на якій базувалася історія про .
Можна стверджувати, що Стівенсон розпочав роботу до 25 серпня 1881 року, коли він писав своєму другові :Якщо ця історія не сподобається дітям, то, напевно, з часів мого дитинства вони зіпсувалися. Ти, напевно, здивуєшся, але це історія про піратів. Вона починається в таверні «Адмірал Бенбоу» на узбережжі Девону, і все крутиться навколо карти, скарбів, заколоту та покинутого корабля… Це досить простодушна й жахлива забава: я хочу написати найкращу книгу про піратів, яку тільки можна уявити.Спочатку Стівенсон дав книзі назву «Корабельний кок». Через місяць після задуму книги її розділи почали з'являтися на сторінках журналу . Швидко написавши кілька розділів, Стівенсон був змушений перервати роботу через хворобу. Він покинув Шотландію і продовжив працювати над першим чорновим варіантом поблизу Лондона, де він і його батько обговорювали епізоди оповіді, а батько пропонував елементи, які Стівенсон додавав у сюжет. Урешті-решт роман виходив 17 тижнів, з 1 жовтня 1881 року до 28 січня 1882 року. Пізніше книгу перевидали вже під назвою «Острів скарбів», і вона стала першим фінансовим успіхом Стівенсона, вкрай важливим для його письменницької кар'єри.
Розвиток жанру «безлюдний острів» можна простежити з 1719 року, коли Даніель Дефо опублікував свій роман «Робінзон Крузо», що став класикою. Століттям пізніше такі романи, як «Корабельна троща» (, 1816) та «» (1822) Вальтера Скотта, продовжували розвивати пригодницьку тему. У середині XIX століття її підхопили інші письменники, зокрема Джеймс Фенімор Купер у романі «» (1823), а Едгар Аллан По написав «» (1833) та «Золотий жук» (1843). Ці твори справили певний вплив на роман Стівенсона.
Стівенсон свідомо запозичував матеріал в інших авторів. У липні 1884 року він писав у листі року до :«Острів скарбів» виник із «Нарешті» Кінгслі, звідки я взяв «» (і це було насіння) та з великої «Загальної історії піратів» Капітана Чарльза Джонсона.Стівенсон також визнає, що ідею скелета капітана Флінта, який вказує пальцем на місце, де захований скарб, він узяв із твору Едгара По «Золотий жук», а історію Біллі Бонса побудував на основі розділу «Золотошукач» () (зокрема, «Золоті мрії») з «» Вашингтона Ірвінга, одного з його улюблених письменників.
Історичні алюзії
Справжні пірати й піратство Історик Луїс Хунко припускає, що роман «Острів скарбів» є поєднанням двох історій — вбивства капітана на борту корабля «Граф Сендвіч» (Earl of Sandwich) у 1765 році та захоплення корабля «Морж» (Walrus) біля острова Грасіоса (Канарські острови). Пірати з Грасіоси закопали там свої скарби, а згодом усі загинули у кривавій битві з Королівським флотом Великої Британії; скарби так і не було знайдено.
Девід Келлі (David Kelly) у своїй книзі «Пірати з „Каррагіна“» розглядає піратство та вбивство капітана Гласа й інших осіб корабельним коком та його бандою на борту судна, що прямувало від Тенерифе до Лондона. Винуватці цього злочину десь заховали значний скарб, який вони вкрали, але більшу його частину пізніше вдалося знайти. У 1766 році їх усіх стратили в Дубліні. У своєму дослідженні Келлі показав, що Стівенсон був сусідом згаданої жертви в Единбурзі, і тому з раннього віку знав про ці події, які на той час стали скандальними. Стівенсон і його родина були членами церковної громади, заснованої батьком жертви. Хоча Стівенсон ніколи не відвідував Ірландію, за основу принаймні двох інших своїх творів, романів «» і «», він узяв реальні злочини, скоєні в Дубліні; про них детально повідомляв журнал , який виходив у Дубліні й Единбурзі.
Інші згадки про реальних піратів:
П'ять згаданих реальних піратів — це Вільям Кідд (займався піратством у 1696—1699 роках), Чорна Борода (1716—1718), Едвард Інгленд (1717—1720), Гауелл Девіс (1718—1719) та Бартолом'ю Робертс (1719—1722). Кідд відомий тим, що заховав скарб на острові Гардінерс, але невдовзі після цього влада вилучила цю здобич. Ім'я Ізраель Гендс Стівенсон запозичив у справжнього пірата: Чорна Борода, до складу команди якого той входив, покалічив його, простріливши йому коліно, — лише для того, щоб продемонструвати команді свою безжальність. Вважається, що Гендса висадили на берег для лікування поранення, через що останній бій Чорної Бороди відбувся без нього (цей епізод описано в романі Тіма Пауерса «На дивних берегах»), і саме це врятувало його від шибениці. Імовірно, згодом він став жебраком в Англії.
Сільвер згадує про «триста п'ятдесят тисяч» срібних монет номіналом у вісім іспанських доларів (pieces of eight), знайдених під час «підйому затонулих кораблів зі скарбами». Тут поєдналися дві пов'язані події: підняття скарбу «Срібного флоту 1715 року», який зазнав кораблетрощі біля узбережжя Флориди під час урагану, і захоплення капером Генрі Дженнінгсом 350 000 срібних 8-доларових монет (з кількох мільйонів), яке сталося наступного року. Ця подія згадується у вступі до книги Чарльза Джонсона «Загальна історія піратів». Сільвер розповідає про корабельного хірурга з екіпажу Бартолом'ю Робертса, якому ампутували ногу і якого згодом повісили в , британській фортифікації на . У протоколах суду над людьми з банди Робертса головним хірургом його корабля «Роял Форчун» значиться Пітер Скудамор (Peter Scudamore). Його визнали винним у добровільній службі у піратів Робертса та різних пов'язаних із цим злочинах, а також у спробі очолити повстання з метою втечі після затримання. Як розповідає Сільвер, його повісили у 1722 році.