Личаки́, рідше ла́птіЛичаки // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 336—337., заст. керпці, ходаки́ (так могли звати й постоли) — взуття, плетене з кори дерев, поширене свого часу в північній і східній Європі. Личаки також використовували балтійські й фіно-угорські народи Російської імперії та Білорусі.
В Україні плетені личаки були відомі в смузі північно-східних районів, переважно на ПоліссіВзуття: Личаки // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — С. 53. — 416 с. ISBN 978-966-14-3465-2.Поліщуки // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Упор. Ю. І. Римаренко [та ін.]. — Київ: Генеза, Довіра, 1996. — С. 130. — 942 с. ISBN 966-507-016-9.
Матеріалом для личаків слугували лико верби, липи, в'яза.
Слово лапоть, очевидно, не пов'язане з лапа: («взуття», «ганчірка») порівнюють з («взуття з мотузок») і припускають, що первісно воно мало значення «луб» (інший варіант — «онуча»). Утім, не виключається і зв'язок зі словом лапа.
Історія Згадка про лапті міститься в «Повісті временних літ», де Добриня каже князеві Володимиру: «Глянув на колодників, вони всі в чоботях. Ці данини нам не платитимуть, ходімо шукати лапотників» ()[6492 (984) — л. 26 об.] // ПСРЛ. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1926. — Стлб. 69-102..
Плетіння Плели личаки двома способами: скісним та прямим. Для України був поширений прямий спосіб плетіння. Личаки складалися з підошви та петель біля ступні. Плели їх на спеціальній прямокутній колодці. Аби розсунути проплетені смуги для просилювання вільних кінців, використовувався плоский гачок на дерев'яному держалні (швайка, ).
Крізь петлі протягувалася конопляна або личана мотузка (волока), яка й тримала личаки на нозі.
Оскільки личаки швидко зношувалися, то завжди був запас матеріалу для їхнього виготовлення. Носили їх поверх білих полотняних онуч, які намотувалися майже до колін.
Окрім лика, для плетеного взуття використовувалися інші матеріали (тонке пруття, старі мотузки, солома, берест); такі личаки мали інші назви: чуні (взуття з прядива, старого мотуззя), солом'яники (взуття з соломи).
Академік Петербурзької академії наук І. І. Лепьохін в кінці XVIII століття писав, що для виготовлення однієї пари личаків було потрібно два товсті або три-чотири дрібні липові стовбури, при цьому взимку чоловік зношував пару личаків за 10 днів, а влітку, бувало, і за 4 дні. У рік селянин зношував від 50 до 60 пар личаків. За розрахунками історика Л. В. Милова, на сім'ю в 4 людини іноді було потрібно до 150 пар личаків (на суму близько 1,5—2,5 руб.). Селяни йшли на такі трудовитрати, бо необхідна грошова сума на купівлю шкіряного взуття була занадто велика. Аби купити собі чоботи, селянин мав продати чверть зібраного хліба, а для дружини і дітей — ще дві чверті.
Найкращим матеріалом для личаків було липове лико, але на Півночі Росії за браком липи замість нього використовували розрізаний на смуги берест. Вербову кору застосовували для плетіння лише в Поліссі.
Інше «Личаками» називали бідняків. Личак — символ бідності, злиднів, порівняно з чоботом личак уособлює низький соціальний стан. Інше значення слова личак — «мотузка з лик». «Лапотником» радянські бійці під час німецько-радянської війни називали німецький пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87 — за його колісні обтічники характерної форми, подібні до лаптів. Існує російська народна казка «Пузир, соломинка й личак»Пузир, соломинка й личак: [російська народна казка]. Ілюстрація Л. Голембовської // Малятко. — 1986. — № 5. — С. 7., українська «Бульбашка, соломинка й личак»Бульбашка, соломинка й личак // Українські народні казки. Запис., упорядк. і літ. опрац. М. Зінчук. 1 том. Казки Гуцульщини. — Львів: Світ, 2003. — 384 с. — ISBN 966-603-269-4..
Прислів'я, приказки, приповідки Як маєш кланятися лаптю, то лучче поклонись чоботу. Ламається, як московський лапоть. А постіл личака да й попереджав: ой коли ти постіл, то іззаду постій, ой коли ти личак, то попереду гоп-цак.
Примітки
Література Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с. З історії українського взуття / Н. Силенко // Музейний збірник: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, 2008. — С. 212—214.
Посилання Лапоть // Личак //