Ми́ньківці — село в Україні, Дунаєвецького району Хмельницької області. Розташовано на річці Ушиця за 43 км від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга та за 89 км від Хмельницького. Населення становить 1479 осіб (за переписом 2001 року).
Давні часи Перші знахідки, що засвідчують постійне заселення людьми Миньковеччини, вчені археологи відносять до доби міді та датуються IV-III тисячоліттям до нашої ери. Йдеться про старожитності Трипільської культуриВинокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України: Хмельницька, Чернівецька, закарпатська області. — К.:Народна думка, 1984. — С.222..
Трипільська культура Трипільські поселення виявленні в таких місцях: село Велика Побійна, Великий Жванчик (ур. Біляни), Мала Кужелівка (ур. Липки), Сивороги (біля дороги на соснівку), Миньківці (ур. Бельмонт, лісорозсадник), Отроків, три поселення в селі Тимків та інші.
На Миньковеччині знаходять кам'яні сокири, крем'яні наконечники та інші предмети, що використовувалися людьми в добу бронзи. А 1965 року тут було знайдено мідну сокиру раннього періоду бронзової добиГавінчук Г.Цікава знахідка // Ленінським шляхом (Дунаївці). — 1965. — 27 листопада..
Скіфська культура У серпні 1990 року В.А. Захар'євим, спільно з київським дослідником Ю.М. Малєєвим, було досліджено курган скіфського часу поблизу села Миньківці.
Тут, в урочищі «Лісництво», на правому березі безіменного струмка було досліджено курган висотою близько 1 м, діаметром — близько 22 м. В центрі кургану науковцями було простежено могильну яму розміром 250х170 см, яка була заглиблена на 40-45 см від тогочасної поверхні. Та на жаль поховання було потривожене грабіжниками.
Курган біля села Миньківці вчені датують II половиною VII — серединою VI ст. до нашої ери. Цій даті відповідають і керамічні вироби з поселення скіфського часу, яке розташоване поручЗахар'єв В.А., Малєєв Ю.М. Розкопки кургану ранньоскіфського часу біля села Миньківці на Дунаєвеччині//Дунаївці:їх роль і місце в історії Поділля. Тези доповідей республіканської конференції. — Дунаївці, 1993. — С.26-28..
Черняхівська культура У Миньківцях виявленно також поселення й окремі знахідки Черняхівської культури (II-V ст. н.е.). На території села і його околицях знайдено монети із зображенням Доміціана (76-96 років), Коммода (180-192 років) та інших римських імператорів, що свідчить про різноманітні контакти мешканців краю з провінціями Римської імперії в I половині I тисячоліття н.е.Гавінчук Г.Цікава знахідка // Ленінським шляхом (Дунаївці). — 1960. — 5 травня.
За часів пізнього Середньовіччя Поділля знаходилось під владою Золотої Орди. Наприкінці 1250-х — на початку 1260-х років орда Бурундая знищила чимало поселень Пониззя. 1362 року, скориставшись занепадом Золотої Орди, литовський князь Ольгерд завдав татарам нищівної поразки коло Синіх Вод і відвоював у ординців Поділля. Цей край він надав синам свого брата Коріата — Юрію, Олександрові та Констянтину. Спираючись на підтримку місцевого населення, Коріатовичі почали «оборонять Подольску землю от татар, а баскакам дань платить перестали»Молчановський Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. — К., 1885. — С.123.. Велика увага приділялась відбудові старих і будівництву нових замків і міст. Не виключено, що тоді ж було заново забудовано і Миніківці, як важливе місце обміну та торгівлі на схрещенні сухопутних і річкових шляхів.
XIV–XV століття У 1393 році великий литовський князь Вітовт вдерся на Поділля і розгромив останнього з Коріатовичів князя Федора. Східну частину Поділля Вітовт залишив собі, а західну віддав своєму двоюрідному братові, польському королеві Ягайлові (Владиславові II). 20 жовтня 1407 року в містечку Добростан Ягайло видав грамоту на володіння Миньківцями.
Цю грамоту відносять до так званих «дідичних», коли земельні надання надавалися за правом «jus heriditarium». Дідичне право передбачало широкі можливості дарування, продажу, обміну, спадкування. Тримачі на дідичному праві були наділені широким судовим імунітетом по відношенню до селян. Дідичі-землевласники виплачували по 2 гроші з заселеного лану, брали участь у походах у межах держави, відновлювали замкові будівліТам само.—С.206-207..
Як відомо, польський хроніст Ян Длугош згадує три загони подолян, які в 1410 році брали участь у Грюнвальдській битвіJana Długosza Roczniki czyli Kroniki Sławnego Królestws Polskiego.—Warszawa, 1982.—Ks.X і XI (1406–1412).—S.104.. На наш погляд, не буде помилкою стверджувати (з огляду на наведений текст грамоти) про те, що в цій битві брали участь і миньківчани.
У 1434 році села Маньківці і Миньківці піддалися роздрібленню. Король подарував їхні половини «на феодальному праві» (jus feodale) до виплати п'ятдесяти гривень якомусь Боршові з Коціна, імовірно, полякові. Таким чином, частини подарованих «навічно» сіл через 27 років потрапили до рук нового тримача як тимчасове володіння — М. С. Грушевський відзначав особливість, пов'язану з терміновим характером королівських надань та грошовими забов'язаннями дарувальника, яку узагальнив терміном «запис суми». Особливість подібного надання полягала в тому, що земля передавалася в тимчасове володіння до моменту, коли дарувальник (найчастіше король) побажав би викупити її, сплативши певну суму грошейБілецька О. Назв. праця. — С.216; Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси XV–XVIII ст.—Львів, 1996.—С.159-162..
Починаючи з XV ст. Поділля часто зазнавало спустошливих набігів кримських татарів. Тільки за 100 років (1450–1550) було не менше як 24 кривавих вторгнення. Під час розкопок у центрі Миньківців, на території школи, які проводив у 50—60-х роках XX ст. місцевий краєзнавець Григорій Гравінчук, було встановлено, що за свою історію Миньківці зазнали 8 руйнуваньГавінчук Г. Мої Миньківці // Прапор юності.—1962.—23 травня. Ревізори, які збирали податки в 1530 і 1542 роках у Зіньківському повіті Подільського воєводства, відзначили, що село Миньківці було «спустошеним»Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statysycznym. — T.VIII. Ziemie Ruskie, Wołyń i Podole // Żródła dziejowe. — Warszawa, 1889. — T.XIX. — S. 159, 162, 170..
Згодом село поступово відроджується. Населений пункт навіть був поділений на дві частини. Коли збиралися податки згідно з рішенням сейму 1565 року, державні чиновники двічі засвідчили Миньківці у своєму реєстрі. Спершу зазначалося, що це власність Барського староства, де плугів є 21/2, ремісників — 2, що було засвідчено в присутності шляхетного Миколая Незабітовського. У цьому ж місці реєстру поряд з Миньківцями згадуються інші села Барського староства, якими теж опікувався М. Незабітовський (Кружківці, Сивороги)Ibid. — S.190.. В іншому місці реєстру знову зустрічаємо Миньківці, але вже як дідичну власність Міляновських (regalis dni Milkanowski). У цій частині села нараховувалося 3 плуги. Варто відзначити, що Міляновські були також власниками на дідичному праві села Лясковці, а на феодальному праві — Мілейова та частини НагорянIbid. — S.192-193..
1569 року податківцями було зафіксовано 2 плуги у Миньківцях на частині Міляновського. 1578 року там було вже 4 плугиIbid. — S.220-222,279..
Козаччина У XVI — на початку XVII ст. чималими землями на Поділлі заволодівають нові власники з числа польської шляхти. Окремі з них отримують їх через поріднення з місцевим шляхетством, інші — добиваються передачі їм сіл, на які їхні колишні власники не мали відповідним чином оформлених документів. Напевно на початку XVII ст. Миньківці потрапили у власність до польських шляхтичів Станіславських гербу Пилява. Один із них — Адам Станіславський — виклопотав у короля Владислава IV у 1637 році привілей на піднесення Миньківців до статусу містечка з наданням йому магдебурзьського права. Допускають, що саме Станіславськими було споруджено невелику фортецю — замочок — на пагорбі всередині Миньковецької долиниПриходы и церкви Подольской епархии/Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. — Вып. IX / Под. ред. Е. Сецинского. — Каменец-Подольск, 1904. — С. 968..
Подоляни брали активну участь в Українській національній революції (1648–1676 років). Коли влітку 1648 року на Поділля вирушив черкаський полковник Максим Кривоніс, він визволив і МиньківціМихайлина П. В. Визвольна боротьба трудового населення міст України (1569–1654). — К., 1975.—С.150.. Відомо, що на берегах річки Ушиці гуртував опришків Остап Гоголь — предок письменника М. В. ГоголяДив.: Смолій В. А., Степанков B.C. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. — К., 1993. — С.122-123.. Восени 1648 р. разом з іншими містами і селами Поділля польсько-шляхетськими військами спустошено і Миньківці. Багато подільських повстанців відійшло на схід і влилося до Подільського полкуТрубчанінов С. В. Історія Поділля та Південно-Східної Волині. — Кам'янець-Подільський, 1994. — Кн. 2. — С. 60.. Влітку 1649 року Миньківці визволено козаками, але за умовами укладеного 18 серпня 1649 року Зборівського договору територія Подільського воєводства поверталася під владу Речі Посполитої. У 50-х роках XVII ст. через Миньківці у напрямку на Кам'янець-Подільський не раз проходили козацькі полки і загони опришківСмолій В. А., Степанков B. C. Назв. праця. — С. 123..
Внаслідок частих військових дій наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Миньківці було вщент спустошено. Лише 30—40-ми роками XVIII ст. датуються нові письмові свідчення про Миньківці. Тоді існував Миньківецький ключ, що належав магнатам Жевуським. До цієї адміністративно-господарської одиниці входили містечко і фільварок у Миньківцях, а також села Антонівка, Городище (Городиська) і Кружківці. У Миньковецькому ключі панщина тоді сягала 1-2 днів на тиждень (а були ще й «заорки», «зажинки» та ін. понаднормові роботи). У фільварках Жевуських вироблялася значна кількість збіжжя, яке через Гданський порт йшло на експорт. У Миньківцях існував цех ткачів, які сплачували пану чинш та давали в рік по «півсітка» полотнаТрубчанінов С. В. Матеріали до уроку: «Наш край в І пол. XVTH ст.» //Наукові праці історичного факультету. — Кам'янець-Подільський, 1995. — Т.1. — С.234-235..
Збереглися дані про становище селян ряду ключів Подільського і Брацлавського воєводств, серед яких були Калюський та Миньковецький. У 1745–1748 роках в 30 поселеннях із 1501 господарства 41,4% не мали робочої худоби, майже половина тримали по 1-2 воли, 8,6% — по 3—4 воли і тільки у 28 господарствах мали по 5-6 волів. Низька забезпеченість селянських господарств тягловою силою вкрай обмежувала їх можливість у веденні землеробства. У Миньковецькому ключі із 168 господарств чиншовиками були 77. У структурі прибутків ключа серед прямих повинностей його мешканців перше місце займала відробіткова рентаМаркина В. А. Крестьяне Правобережной Украины (конец XVII — 60-е годы ХУГИ в.). — К., 1971. — С.39, 53..
Небагато є згадок про духовне та релігійне життя того часу. У документі за 1741 рік згадується католицький костьол у Миньківцях. Тоді майстер Іван Копровський уклав з Михайлом Жевуським угоду щодо зовнішнього розпису костьолу. З тексту документу можна допустити, що спорудження храму влітку того ж року мало закінчитисяЖолтовський П. М. Художнє життя на Україні в 16-18 ст. — К., 1983. — С.139..
Стверджують, що в другій половині XVII ст. Миньківці належать магнатам Тарло, а пізніше вони переходять у володіння «вельможного пана графа Старжинського». Проте, в цих словах, які беруть свій початок з краєзнавчих праць XIX ст., є чимало неточностей. Наприклад одною з таких є запис у книзі, яка зберігалася в церкві села Тимкові: Тобто, якийсь Старжинський був власником містечка, віддаленого за 8 км від Миньківців, коли власниками останніх були Жевуські.
XVII століття