Боб Ді́лан ( — псевдонім Ро́берта А́ллена Ці́ммермана (), 24 травня 1941, Дулут, Міннесота, США) — американський співак, композитор, поет і гітарист, з лірики якого запозичено багато крилатих фраз, а музика вплинула на творчість багатьох композиторів-піснярів. Одна з найвпливовіших фігур у поп-музиці за останні п'ятдесят років. Значну частину своїх найвідоміших робіт музикант написав у 1960-х роках, коли його проголосили «голосом покоління» і однією з головних персон пісні протесту, чому сприяли пісні «Blowin' in the Wind» і «The Times They Are a-Changin'», які стали славнями руху за громадянські права і . 1965 року він , цим відколовшись від американського фолк-руху і своєї ранньої фан-бази, записавши культовий шестихвилинний сингл «Like a Rolling Stone», новаторську концепцію якого вважають одним з переломних моментів у поп-музиці XX століття.
Тексти Ділана містять широкий спектр політичних, соціальних, філософських і літературних впливів. Своєю творчістю музикант кинув виклик чинним правилам поп-музики, ставши важливою частиною зростального контркультурного напрямку. Натхненний артистизмом Літла Річарда й поетичним стилем Вуді Гатрі, Роберта Джонсона і Генка Вільямса, Ділан розширив і персоналізував музичні жанри. Упродовж своєї кар'єри він спробував себе в багатьох напрямах американської музики, від фолку, блюзу та кантрі до госпелу і рок-н-ролу, від рокабілі до , та , охопивши навіть джаз і Great American Songbook.
Після виходу його дебютного самоназваного альбому 1962 року, Ділан здійснив прорив, випустивши платівку The Freewheelin' Bob Dylan (1963), що містить пісні «Blowin' in the Wind» і «A Hard Rain's a-Gonna Fall», а також ще кілька композицій, які стали символами епохи. 1964 року вийшов політизований The Times They Are A-Changin' і абстрактніший Another Side of Bob Dylan. Після цього, за 18 місяців, музикант записав три свої найважливіші і найвпливовіші альбоми 1960-х: Bringing It All Back Home, Highway 61 Revisited і Blonde on Blonde. 1966 року музикант став менш публічним після аварії на мотоциклі. У цей період він багато працював з The Band, який вже раніше був його концертним гуртом; результатом спільної діяльності став альбом The Basement Tapes, що вийшов 1975 року. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років Ділан захопився музикою кантрі, що виразилося в матеріалі платівок John Wesley Harding, Nashville Skyline і New Morning. 1975 року відбувся вихід Blood on the Tracks, однієї з основних платівок у кар'єрі музиканта, після чого наступного року був критично і комерційно успішний альбом — Desire (1976). Наприкінці 1970-х років Ділан став євангельським християнином і випустив серію альбомів у стилі госпел, зокрема, Slow Train Coming, після чого повернувся до свого традиційного рок-звучання на лонгплеї Infidels. Серед найбільш знакових робіт пізньої кар'єри музиканта, критики виділяють Time Out of Mind, Love and Theft і Tempest. Останні альбоми Ділана написані під впливом традиційної американської музики, зокрема пісень з «Great American Songbook», і творчості Френка Сінатри. Наприкінці 1980-х років Ділан організував регулярний гастрольний тур, так званий , де виступає разом зі своєю сценічною групою на гітарі, клавішних та губній гармоніці.
Ділан є одним із найбільш комерційно успішних музикантів усіх часів — станом на 2017-й рік сумарний тираж його альбомів перевищує 100 мільйонів копій. Упродовж кар'єри йому вручили велику кількість престижних нагород, зокрема дванадцять премій «Греммі», один «Оскар» і один «Золотий глобус». Крім цього, його ввели до Зали слави рок-н-ролу, Зали слави піснярів і . Журі «Пулітцерівської премії» вручило йому спеціальну відзнаку «за визначний вплив на популярну музику й американську культуру за допомогою ліричних композицій виняткової поетичної сили». У травні 2012 року Барак Обама вручив йому Президентську медаль свободи.
Лауреат Нобелівської премії з літератури 2016 року за «створення нових поетичних виражень в американській пісенній традиції».
Починаючи з 1994 року, Боб Ділан видав шість книжок малюнків, а виставки його картин відбулись у багатьох відомих галереях. Як музикант, він продав понад 100 мільйонів платівок, що робить його одним із найуспішніших музикантів сучасності.
Життєпис
Дитинство
Боб Ділан (уроджений Роберт Аллен Ціммерман; єврейське ім'я שבתאי זיסל בן אברהם [Шабтай Зісл бен Авраам]Служба новин ХаБаД наводить варіант його імені на їдиші як Зуші бен Авраам ) народивсь 24 травня 1941 року в шпиталі Святої Марії в містечку Дулут. Дитинство провів у місті Гіббінг, штат Міннесота (округ Месабі), розташованому на захід від озера Верхнє, в сім'ї дрібного торговця. Має молодшого брата на ім'я Девід. Його бабуся і дідусь по батьківській лінії, Зігман і Ганна Ціммермани — вихідці з України. Вони емігрували з Одеси до Сполучених Штатів через єврейські погроми 1905 року. Його бабуся і дідусь по материнській лінії, Бен і Флоренс Стоун (Беньямін і Лібба Едельштейн), — литовські євреї, які емігрували до Сполучених Штатів 1902 року. В автобіографії Ділан писав, що бабуся по батьківській лінії мала дошлюбне прізвище Кіргіз (), а її родина походила з міста Кагизмана (провінція Карс) у північно-східній Туреччині.
Батько Ділана, Абрам Ціммерман — власник магазину електроприладів, а мати — Беатріс «Бітті» Стоун. Вони брали активну участь у житті невеликої, згуртованої, місцевої єврейської громади. Перші шість років життя Ділан провів у Дулуті, а потім через хворобу батька (який підхопив поліомієліт) сім'я переїхала до Гіббінга — рідного міста матері музиканта, де вони прожили до кінця дитинства Роберта. В ранні роки Ділан любив слухати радіо — спочатку зі станцій міста Шривпорт (штат Луїзіана), які крутили блюз і кантрі, а пізніше, коли став підлітком — рок-н-рол.
Особливо його вразила фолк-музика Генка Вільямса і Вуді Гатрі. Вуді Гатрі дуже вплинув на Боба Ділана. На початку музичного становлення Ділана, більша частина його репертуару складалася з композицій Гатрі. Також Боб переймав манеру співу й деякі гітарні ходи Гатрі, хоч у житті вони зустрічались один раз, коли Ділан провідав його у психлікарні. Він опановує ази гри на гітарі, його улюбленим інструментом стає губна гармоніка. У 10 років він написав перші вірші.
Під час навчання у середній школі Боб виступав у складі різних колективів. Наприклад, один з його колективів — The Golden Chords — виконував кавер-версії пісень Літла Річарда та Елвіса Преслі. Одного разу гурт виступив на шкільному конкурсі талантів, зігравши композицію «Rock and Roll Is Here to Stay» гурту Danny & the Juniors. Проте, їхнє виконання було таким гучним, що директор був змушений перерізати мікрофон. 31 січня 1959 року, за три дні до своєї смерті, Бадді Голлі виступив у . Сімнадцятирічний Ціммерман відвідав цей концерт. У своїй Нобелівській промові Ділан згадував: «Він раптом глянув мені прямо в очі — і щось передав [своїм поглядом]. Я не знав, що. І в мене мурашки по шкірі побігли».
Його випускний альбом 1959 року мав заголовок «Роберт Ціммерман: приєднатися до Літла Річарда»LIFE Books, «Bob Dylan, Forever Young, 50 Years of Song», Time Home Entertainment, Vol. 2, No 2, 10 лютого 2012, p. 15.. Того ж року під псевдонімом Елстон Ганнн () він провів дві ділові зустрічі зі співаком Боббі Ві, на яких демонстрував свої музичні навички грою на фортепіаноВ Одному з інтерв'ю Боббі Ві припустив, що перший псевдонім Ціммермана був досить ексцентричним: «Якось перебуваючи у Фарґо (район Мурхед) Ділан підійшов до Білла Веллайна в музичному магазині Sam's Record Land і представився як Елстон Ганнн — з трьома „н“ на кінці, GUNNN» Bobby Vee Interview, липень 1999, Goldmine magazine Reproduced online: . У вересні 1959 року Ціммерман переїхав до Міннеаполіса і вступив до Міннесотського університету . Його увага до рок-н-ролу змінилася захопленням американською фолк-музикою. 1985 року він зазначав:
Під час навчання в університеті Ціммерман зблизився з єврейською громадою Sigma Alpha Mu (де проживав деякий час), а також почав виступати в кафе «Ten o'clock Scholar», що розташовувалось за кілька кварталів від його кампуса. А ще він став одним з учасників фолк-сцени Дінкітауна (одного з районів Міннеаполіса)Про це йдеться в документальному фільмі , режисера Мартіна Скорсезе..
Саме тоді Ціммерман взяв собі псевдонім «Боб Ділан». У своїх мемуарах він зазначав, що зупинився на менш поширеному варіанті прізвища Діллон — яке збирався прийняти спочатку — після того, як натрапив на збірку віршів Ділана Томаса. В інтерв'ю 2004 року, міркуючи про причини вибору псевдоніма Ділан зауважив: «Ти народжуєшся, знаєте, [бувають] неправильні імена, неправильні батьки. Я маю на увазі, що таке трапляється. Ви вільні називаєте себе так, як ви хочете. Це — вільна країна».
1960-ті
Переїзд до Нью-Йорка і перший контракт
У травні 1960 року Ділан кинув університет наприкінці першого навчального року. У січні 1961 року вирушив до Нью-Йорка, щоб відіграти там кілька шоу і відвідати свого музичного кумира Вуді Гатрі, який на той момент досить тривалий час перебував у з діагнозом хвороба Гантінгтона. Гатрі став відкриттям для молодого Ділана і вплинув на його ранні виступи. Згодом, описуючи вплив Гатрі, музикант зазначав: «У його піснях звучав нескінченний розмах усього людства… [Він] був справжнім голосом американського духу. Я сказав собі, що стану найвидатнішим учнем Гатрі». Ділан не тільки відвідав Гатрі в лікарні, але й заприятелював з його протеже — , який адаптував більшу частину репертуару Гатрі. Згодом Ділан засвідчив йому повагу у своїх мемуарах «Chronicles: Volume One».
З лютого 1961 року Ділан виступав у клубах, розташованих поблизу Гринвіч-Віллиджа. Він потоваришував і набрався досвіду від місцевих фолк-виконавців, зокрема, , , Одетти Голмс, , а також ірландського гурту The Clancy Brothers and Tommy Makem. Першим, хто згадав Ділана в пресі, став критик Нью-Йорк Таймс . В огляді дванадцятигодинного музичного капусника «Hootenanny», організованого 29 липня 1961 року на радіостанції WRVR, він написав: «Серед нових перспективних талантів, які заслуговують на згадку, 20-річний послідовник Гатрі на ім'я Боб Ділан, що володіє дивним, захопливим бурмотінням і просотаним кантрі стилем». Це була перша радіопередача Ділана наживо. У вересні Шелтон продовжив висвітлювати кар'єру Ділана, написавши вкрай захоплене есе під враженням від його виступу в . Того ж місяця Ділан взяв участь у записі третьої платівки фолк-співачки , де зіграв на губній гармоніці. Талановитий музикант звернув на себе увагу продюсера альбому, , який запропонував Ділану підписати контракт з лейблом Columbia Records.
Перший, самоназваний альбом Боба Ділана, що вийшов 19 березня 1962 року, поєднував елементи фолку і блюзу. Він містив тринадцять композицій, проте лише дві з них були оригінальними. У рецензії журналу Billboard Ділана назвали «одним з найбільш цікавих молодих виконавців, що з'явилися в музиці поп-фолк за останні роки». Однак, продажі Bob Dylan за перший рік склали всього близько 5000 копій, що лише трохи перевищило вкладені в нього кошти. Деякі представники лейблу поза очі називали співака «Помилкою Геммонда» і пропонували розірвати його контракт в односторонньому порядку, а також прибрати його ім'я з обкладинки альбому, проте продюсер відстояв Ділана, заявивши: «Тільки через мій труп!». У березні 1962 року Ділан взяв участь у роботі над платівкою Three Kings and the Queen, де акомпанував Вікторії Спайві та Бігові Джо Вільямсу — виконавши бек-вокал і партію гармоніки. У період роботи в Columbia Records Ділан записувався під псевдонімом Сліпий Хлопчик Грант (), коли співпрацював з фолк-журналом (який також функціонував як лейбл). А ще музикант використовував псевдоніми: Боб Ленді () для запису збірки The Blues Project, яка вийшла на Elektra Records (де виступив як піаніст), а також Тедхем Портерхаус () під час роботи над Джека Елліотта, де зіграв на губній гармоніці.