Епаміно́нд (близько 420, Фіви — 362 до н. е., Мантінея) — фіванський воєначальник і політик в період війн у Греції за гегемонію Фів.
Політична та військова кар'єра
Фон Епамінонд жив в особливо бурхливий момент грецької історії. Після перемоги в Пелопоннеській війні в 404 р до н. е., Спарта розпочала агресивну односторонню політику щодо решти Греції і швидко віддалила багатьох своїх колишніх союзниківFine, The Ancient Greeks, 547; Oxford Classical Dictionary, entry Corinthian War. Тим часом Фіви під час війни значно збільшили власну могутність і прагнули отримати контроль над іншими містами Беотії (регіон Стародавньої Греції на північний захід від Аттики). Ця політика разом з іншими суперечками призвела до конфлікту Фів зі Спартою. До 395 року до нашої ери Фіви разом з Афінами, Коринфом і Аргосом опинилися проти Спарти (колишнього союзника) у Коринфській війніXenophon, Hellenica, 3.5. Ця війна, яка тривала безрезультатно вісім років, призвела до кількох кривавих фіванських поразок від рук спартанців. До моменту його завершення Фіви були змушені стримати свої експансіоністські амбіції і повернутися до старого союзу зі СпартоюXenophon, Hellenica, 4.1–8, and 5.1* Seager, «The Corinthian War», 118—119.
У 382 році до н. е., однак, спартанський полководець Фебіда зафіксував акт, який остаточно повернув Фіви проти Спарти і проклав шлях приходу до влади ЕпамінондаPlutarch, Pelopidas, 5–6. Проходячи через Беотію в поході, Фебід скористався міжусобицями в Фівах, щоб забезпечити вхід до міста для своїх військ. Опинившись усередині, він захопив Кадмею (фіванський акрополь) і змусив антиспартанську сторону втекти з містаPlutarch, Pelopidas, 5–6; Xenophon, Hellenica, 5.2* Beck, Politics of Power, 170. Епамінонду, хоча й пов'язаному з цією фракцією, було дозволено залишитися; оскільки «його філософія змусила його дивитися зверхньо як відлюдника, а його бідність — як імпотента». Спартанці встановили маріонетковий уряд у Фівах і поставили гарнізон Кадмеї, щоб забезпечити поведінку фіванців.
Початок кар'єри
378 р. до н. е. — Фіванський переворот
У роки після захоплення спартанцями, фіванці у вигнанні перегрупувалися в Афінах і за підштовхом Пелопіда готувалися звільнити своє місто. Тим часом у Фівах Епамінонд почав готувати юнаків міста до боротьби зі спартанцямиPlutarch, Pelopidas, 7. Взимку 379 р до н. е. невелика група вигнанців на чолі з Пелопідом проникла в містоPlutarch, Pelopidas, 8–13. Потім вони вбили лідерів проспартанського уряду, і за підтримки Епамінонда і Горгіда, які очолювали групу молодих людей, і загоном афінських гоплітів, вони оточили спартанців на КадміїPlutarch, Pelopidas, 8–13; Xenophon, Hellenica, 5.4. Наступного дня Епамінонд і Горгід привели Пелопіда та його людей до фіванських зборів і закликали фіванців боротися за свою свободу; збори відповіли, проголосивши Пелопіда та його людей визволителів. Кадмея була оточена, і спартанці напали; Пелопід зрозумів, що їх потрібно вигнати, перш ніж зі Спарти прийде армія, щоб допомогти їм. Спартанський гарнізон зрештою здався за умови, що їм буде дозволено відійти неушкодженими. Вузький відрив успіху змовників демонструє той факт, що спартанський гарнізон зустрів спартанські сили на шляху, щоб врятувати їх, коли вони поверталися до СпартиPlutarch, Pelopidas, 8–13. For a scrutiny of the primary sources concerning the re-establishment of the boiotarchia, see Beck, Politics of Power, 87–98. Плутарх зображує фіванський переворот як надзвичайно важливу подію:…подальша зміна політичної ситуації зробила цей подвиг ще більш славетним. Бо війна, яка зламала претензії Спарти й поклала кінець її пануванню на суші й на морі, почалася з тієї ночі, коли люди не дивували будь-який форт чи замок чи цитадель, а входячи в приватний будинок з одинадцятьма іншими, розв'язані й розбиті на шматки, якщо істину можна виразити в метафорі, кайдани лакедемонської зверхності, які вважалися нерозривними і не підлягають розриву.
378—371 рр. до н. е. — Наслідки Коли звістка про повстання у Фівах досягла Спарти, армія під командуванням Клеомброта I була направлена підкорити місто, але повернула назад, не вступивши в бой з фіванцями. Інша армія під керівництвом Агесилая II була направлена для нападу на фіванців. Однак фіванці відмовилися зустрічати спартанську армію в битві, натомість побудувавши окоп і частокіл за Фівами, які вони окупували, не давши спартанцям просуватися на місто. Спартанці спустошили сільську місцевість, але врешті-решт пішли, залишивши Фіви незалежнимиXenophon, Hellenica, 5.4. Ця перемога так підбадьорила фіванців, що вони розпочали операції і проти інших сусідніх містThey attacked twice Thespiae (Beck, Politics of Power, 97).. За короткий термін фіванці змогли відновити свою стару беотійську конфедерацію в новій, демократичній формі. Міста Беотії об'єдналися як федерація з виконавчим органом, що складається з семи генералів, або беотархів, обраних з семи округів по всій БеотіїDiodorus, XV, 38; Xenophon, Hellenica, 5.4.16* Beck, Politics of Power, 97–98. Це політичне злиття було настільки успішним, що відтепер назви « Фіва» та « Беотійський» використовувалися як синоніми на знак нововиявленої солідарності регіону.
Прагнучи розгромити фіванців, спартанці тричі вторглися в Беотію протягом наступних кількох років 378, 377,… Спочатку фіванці побоювалися зіткнутися зі спартанцями, але конфлікт дав їм багато практики і тренувань, і вони «піднесли свій дух, загартували своє тіло до труднощів, і набули досвіду та сміливості від постійної боротьби»Plutarch, Pelopidas, 15. Хоча Спарта залишалася панівною сухопутною державою в Греції, беотійці продемонстрували, що вони теж становлять військову загрозу і є політично згуртованою силоюDiodorus XV, 50. У той же час Пелопід, прихильник агресивної політики проти Спарти, утвердився як головний політичний лідер у ФівахPlutarch, Pelopidas, 16.
Роль Епамінонда в період до 371 року до н. е. важко визначити. Безумовно, він служив у фіванських військах на захисті Беотії в 370-х роках, а до 371 року до нашої ери він став беотархомPlutarch, Pelopidas, 20* Cawkwell, Epaminondas and Thebes, 257—258. Здається, можна припустити, враховуючи тісну дружбу та співпрацю між Епамінондом і Пелопідом після 371 р. до н. е., що вони також тісно співпрацювали з питань політики Фів в період 378—371 рр. до н. е.Cornelius Nepos, Pelopidas, 2; Plutarch, Pelopidas, 24* Clawkwell, Epaminondas and Thebes, 263—264.
Мирна конференція 371 р. до н.е У роки після фіванського перевороту між Спартою і Фівами відбулися випадкові бої, у конфлікт також були втягнені Афіни. У 375 р. до н. е. була зроблена слабка спроба спільного миру, але випадкові бої між Афінами та Спартою відновилися в 373 р.до н. е. (найпізніше)Xenophon, Hellenica, 6.1–2. До 371 р. до н. е. Афіни і Спарта знову були втомлені війною, а в 371 р. до н. е. у Спарті відбулася конференція для обговорення чергової спроби спільного мируXenophon, Hellenica, 6.3.
Епамінонд був беотархом у 371 році, і очолив беотійську делегацію на мирній конференції. Умови миру були узгоджені на початку конференції, і фіванці, ймовірно, підписали договір від свого іменіBeck, Politics of Power, 41; Buck, Boiotia and the Boiotian League, 112. Однак наступного дня Епамінонд спричинив різкий розрив зі Спартою, коли наполягав на підписанні не лише для фіванців, а для всіх беотійців. Агесилай відмовився дозволити зміну підпису фіванських посланців, наполягаючи на тому, що міста Беотії мають бути незалежними; Епамінонд заперечив, що якщо це сталося, то й міста Лаконії також мають бути. Розгніваний Агесилай викреслив фіванців з документа. Делегація повернулася до Фів, і обидві сторони мобілізувалися на війнуCornelius Nepos, Epaminondas, VI; Plutarch, Agesilaus, 27–28* Beck, Politics of Power, 41–42; Buck, Boiotia and the Boiotian League, 112—113; Fine, The ancient Greeks, 575.
Битва при Левктрах (371 р. до н. е.)
Одразу після провалу мирних переговорів зі Спарти було надіслано наказ спартанському царю Клеомброту, який стояв на чолі армії у Фокіді, наказавши йому йти безпосередньо до Беотії. Обігаючи на північ, щоб уникнути гірських перевалів, де беотійці були готові влаштувати йому засідку. Клеомброт увійшов на територію Беотії з несподіваного напрямку, швидко захопив форт і захопив 10 або 12 трієр. Потім, рушивши до Фів, він залишився у таборі у Левктрах, на території Феспій. Тут назустріч йому прийшла беотійська армія. Спартанська армія налічувала близько 10 000 гоплітів, 700 з яких були елітними воїнами, відомими як спартиати. Беотійці навпроти них налічували близько 6000, але були підкріплені кіннотою, що перевершувала пелопоннесськуDiodorus, XV, 52; Xenophon, Hellenica, 6.4* Buck, Boiotia and the Boiotian League, 113—114; Gabriel, Great Captains of Antiquity, 90.
Епамінонду було доручено керувати беотійською армією, а інші шість беотархів були дорадчими. Тим часом Пелопід був капітаном Священного оркестру (що?), елітних фіванських військ. Перед битвою, очевидно, було багато дебатів серед беотархів про те: воювати чи ні. Будучи послідовним прихильником агресивної політики, Епамінонд хотів битися, і, за підтримки Пелопіда, йому вдалося схилити голоси на користь битвиDiodorus, XV, 52–53; Plutarch, Pelopidas, 20* Sage, Warfare in Ancient Greece, 138; Seager, The King's Peace, 183. Під час битви Епамінонд мав показати тактику, яку досі не бачили в грецькій війніLazenby, The Defence of Greece, 258.
Побудова фаланги, яку використовували грецькі армії, мала явну тенденцію відхилятися вправо під час битви, «тому що страх змушує кожну людину робити все можливе, щоб захистити свою беззбройну сторону щитом людини, що знаходиться поруч з ним справа»Thucydides, 5.71. Тому традиційно фаланга вишикувалася для бою з елітними військами на правому фланзі, щоб протистояти цій тенденціїSmith, Dictionary of Greek and Roman antiquities, 485. Так, у спартанській фаланзі в Левктрах Клеомброт і елітні " спартиати " були праворуч, а менш досвідчені пелопоннеські союзники — ліворуч. Однак, потребуючи протистояти чисельній перевагі спартанців, Епамінонд запровадив дві тактичні нововведення. По-перше, він взяв кращі війська в армії, і розташував їх 50 рангів глибоко (на відміну від нормальних 8 — 12 рядів) разом із Клеомбротом і спартанцями, з Пелопідом і Священним оркестром на крайньому лівому фланзіDiodorus, XV, 55 ; Plutarch, Pelopidas, 23; Xenophon, Hellenica, 6.4* Davis, 100 Decisive Battles, 24; Gabriel, The Great Armies of Antiquity, 182—183. По-друге, визнавши, що він не зрівнявся з шириною Пелопоннеської фаланги (навіть до поглиблення лівого флангу), він відмовився від усіх спроб зробити це. Натомість, розмістивши слабкіші війська на правому фланзі, він «наказав їм уникати бою і поступово відходити під час атаки противника». Тактику глибокої фаланги передбачав Пагондас, інший фіванський полководець, який використовував глибокий стрій із 25 людей у битві при ДеліуміDiodorus, XV, 55 ; Thucydides IV, 93* Kagan, The Archidamian War, 283. Проте зміна позиції елітних військ і косий напрямок атаки були нововведеннями; схоже, що Епамінонд був відповідальним за військову тактику відмови від флангуDiodorus, XV, 55 * Davis, 100 Decisive Battles, 24; Gabriel, The Great Armies of Antiquity, 182; Hanson, The Soul of Battle.