Дуліби (; ) — одне із великих племен східних слов'ян (теж саме плем'я існувало і серед західних слов'ян), об'єднання слов'ян, представлене пам'ятками празько-корчацької та лука-райковецької археологічних культур. Дуліби відомі також під назвою бужани та волинянистор. 303, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3стор. 186, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3стор. 604, том. 2, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4050-7. Жили у верхів'ях Західного Бугу і притоках верхньої течії Прип'яті. У XI ст. увійшли до складу Київської Русі, ставши частиною українського народу..
Дуліби, як і їхні східні сусіди деревляни жили у великих лісах. З «Руського Літопису» знаємо, що волиняни — це ті ж самі дуліби, які жили біля Західного Бугу.
Етимологія Назва племені дуліби дуже стара, вона має свої паралелі в хорутанських дулібах, в чеських і моравських дулібах. Імовірно існував племінний союз, який під час великого переселення народів розпався на чеських дулібів і дулібів у басейні рік Прип'яті і Бугу, частина з яких наприкінці VIII ст. або на початку IX ст. можливо також переселилася за р. Прип'ять на землі балтів.
Етнонім дуліби є одним із найстаріших слов'янських етнонімів, поряд з сербами і хорватами. На думку Крістофера Фокта, цілком імовірно, що вони не виникли в різних регіонах незалежно один від одного, а їхнє розселення є наслідком міграцій та етногенезуKrzysztof Fokt, Śladami etnicznej stratygrafii, czyli u źródeł zachodniej połowy Słowiańszczyzny [w:] Maciej Salamon, Jerzy Strzelczyk (pod red.), Wędrówka i etnogeneza w starożytności i w średniowieczu Kraków-2010, s. 269—289, ISBN 9788388737695 . Середньовічний польський хроніст Ян Длугош стверджував на основі старожитніх літописів, що дуліби були «єдиним племенем», у якого був прародитель на ім'я Дулібстр. 226, 469, Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша . (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. .
Згідно чеського дослідника середини ХІХ ст., Павла Шафарика, літописні дуліби й тиверці є одним племенем толковини — тобто «толкові люди», «мудрі люди» (самоназва одного племені званого іноземцями як різні племена)«Тиверцы» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 1112 (Прибавление), ISBN 5-87301-068-4 Pavel Jozef Šafárik, Slowan: Star., s. 548, 992Известия Академии наук (России), 1853 г., том II, стр. 32 . Однак на сьогодні дані гіпотези вважаються анахронізмом.
Проте, найбільш імовірною, на думку більшості вчених, зокрема О. М. Трубачова, є версія, що племінна назва *dudlěbi є запозичення з германських мов, де *daud-laiba- означає “спадок мерця”. Менш імовірними вважають етимології герм. *þeuda-laiba - ”спадок народу”, Лер-Сплавінського, яке мало би дати форму *tjudlěbi, герм. *Dudl-eiba - “країна волинок”, проблематичним є трактування *Dudl-ěb - “долина, низина”, тобто дуліби — жителі низин, долин. У деяких слов'янських мовах (російській, болгарській) слово «дулеб», «дулуп», що походить від того ж кореня, означає дурного, безтолкового, сліпого, косоокого чоловіка, батрака, що ймовірно є результатом пейоративізації племінної назви.
Історія При імператорі Візантії Іраклієві (610–641 рр.) плем'я дулібів зазнало нищівної поразки від аварів. В «Повісті минулих літ» оповідається про те, як авари знущалися в дикий спосіб над тихими мешканцями лісів, навіть до возів своїх запрягали дулібівських жінок. Але згодом авари-обри пропали без сліду, а витривалі дуліби залишилися на Волині:
У 907 році дуліби у складі русько-слов'янського війська на чолі з князем Олегом, брали участь у поході на Царгород.
В Х ст. дулібське племінне об'єднання, розпалося і ввійшло до складу Київської Русі під назвою племінної спілки волинян, бужан:
так само древлян, полян і почасти дреговичів.
Мешканці Побужжя звалися також бужанами. Здавна у тих сторонах було багато міст, що стояли або на високих горбах серед лісу, або на островах серед недоступних боліт і мочарів. Одне з тих міст — Волинь над Бугом ймовірно дало назву племені волинян і цілій волинській землі. Жителів околиць Луцька називали лучанами, цей етнонім наводить візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний. На захід від р. Бугу над річкою Гучвою стояв город Червень, від якого ціла околиця дістала назву «червенських городів», а їхні мешканці — назву «черв'яни».
В. Ключевський та Б. Греков вважали, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом дулібів. Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій підпала під залежність Аварського каганату . У Х ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву ВолиніЛеонтий Войтович, «Восточное Прикарпатье во второй половине I тис. н. е. (История русинов)» .
Археологія Археологічні пам'ятки дулібів — це залишки землеробських поселень з житлами-землянками (наприклад, Пліснеськ) та курганні могильники з залишками трупоспалень. До дулібів відносять пам'ятники Луки-Райковецької культури та більш ранні Празько-Корчацькі пам'ятники.
Припущення На думку Василя Татіщева, існує імовірність того що дуліби (дудліби) є будинами (дудинами), яких описав Геродот Татищев В. Н. Собрание сочинений: В 8 т. М.: Ладомир, 1994—1996. Т. 1. С. 411, 425; Т. 4. С. 94, 392.. Доказами цієї версії є близька співзвучна форма обох назв, крім того, етнонім "будини" по звучанню є типово слов'янським. Варто звернути увагу на те що до складу дулібів входили "бужани".
Див. також
Бужани Черв'яни Волиняни Лучани Деревляни Прабатьківщина слов'ян Волинь Полісся Холмщина Антський союз Анти
Примітки
Джерела та література
А. Г. Плахонін. Дуліби //
«Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2 Щавелева Н. И. // Древняя Русь в «Польской истории» Яна Длугоша . (Книги I—VI): текст, перевод, комментарий — г. Москва: Памятники исторической мысли, 2004 г. — 493 с.: ил.; 22. — (Древнейшие источники по истории Восточной Европы / редкол.: акад. РАН В. Л. Янин (отв. ред. и др.). Часть текста парал. на рус. и лат. яз. — Библиогр.: с. 453—461, в тексте и в подстроч. прим. — Указатели: с. 463—494. — 800 экз. — ISBN 5-88451-135-3. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000. Рад. енциклопедія історії України.- Київ, 1969 р.- т.2. ДУЛЇБИ, БУЖАНЕ І ВОЛИНЯНЕ, ЧЕРВЕНСЬКІ ГОРОДИ, ЛЇТОПИСНІ «ХОРВАТИ», «БІЛА ХОРВАТІЯ» І ХОРВАТСЬКЕ ПИТАННЄ. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 7. Галина Лозко. Українське народознавство. Видання третє, доповнене та перероблене. м. Київ. Видавництво «АрТек» 2006 р., C. 21 Ермаловіч М. // Старажытная Беларусь: Полацкі і новагародскі перыяды. — г. Мінск: Маст. літ., 1990 г. ISBN 5-340-00614-X Профессоръ В. О. Ключевскій. Краткое пособіе по Русской исторіи Частное изданіе для слушателей автора. — Изданіе пятое, г. Москва, 1906 г. — с. 13-16.
Посилання ПЛЕМІННІ ОБ'ЄДНАННЯ. ПРИЄДНАННЯ ДО КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Інтернет-ресурси Перші Держави Слов'ян. Дулібія.