Зозулинце́ві, або Орхідні (Orchidáceae), — родина однодольних багаторічних наземних чи епіфітних (у тропіках) трав'янистих рослин. Деякі з них, а саме види з підродини ванільних (Vanilloideae) є деревними ліанами, які можуть сягати 20 м завдовжки й більше. Один же з найменших видів — Bulbophyllum minutissimum — сягає 3—4 мм. Нараховує до 30 тис. видів, які різняться складністю будови їх квітів та екологічною взаємодією із запилювачами та грибами в мікоризі. Зозулинцеві поширені в більшості країн світу, але особливо їх багато в тропіках. Проте їхня адаптивність дала їм змогу завоювати безліч екологічних ніш: від спекотних і сухих частин планети до більш вологих і холодних, вони трапляються від полярних регіонів до екватора; винятками є льодовики, справжні пустелі та відкриті води.
Поширення в природі Орхідеї є однією з найчисленніших груп рослин на Землі. Представників цієї родини можна знайти практично в будь-якій точці земної кулі, окрім Антарктики: у дощових тропічних лісах, у саванах і у степах, у жарких низовинах і в холодних гірських областях, на висоті до 5000 метрів. Проте найбільша різноманітність видів родини зозулинцевих у тропічній та субтропічній зонах Східної Азії, а також у Центральній та Південній Америці. Саме ці регіони — батьківщина більшості орхідей, у нас орхідеї розводять як кімнатні рослини.
Поширення в Україні
В українській флорі ботаніки нараховують від 66 до 70 видів родини. Багато з них внесено до Червоної книги України Загульський М. М. Поширення та охорона Dactylorhiza sambucina (L.) Soo (Orchidaceae) в Україні // Львівський національний університет імені Івана Франка. У третьому виданні Червоної книги України перераховано 68 видів родини Зозулинцеві.
Коротка історія вирощування орхідей
Інтерес до орхідей виник дуже давно. У Китаї орхідеї були введені в культуру понад 1000 років тому, а в науковій літературі про них згадано вже в III ст. н. е. На Сході орхідеї посідали особливе місце — виступали в ролі рослин-символів. Так, в Японії неофінетію серпоподібну вважали символом достатку й гідності, у Китаї цимбідіум слугував символом хорошого художнього смаку, витонченості та дружби.
Зародження орхідології як науки прийнято датувати 370-285 роками до н. е., коли за 300 років до Різдва Христового грецький філософ Теофраст у манускрипті «Дослідження рослин» описав групу рослин, які назвав орхідеями. Він дав цим рослинам ім'я «орхіс» (), що означає «яєчка», за схожістю парних потовщених кореневих бульб на сім'яники тварин, які є в європейського зозулинця. Пізніше цю назву перенесли на всю родину.
Інтерес до орхідей в Європі, де вони не вирізнялися особливою красою, тривалий час був зумовлений їх лікувальними властивостями. І лише у XVI–XVIII ст., з початком розвитку мореплавства, європейці дізналися про орхідеї, що відрізняються екзотичною красою. Більшість перших описів тропічних рослин, зокрема орхідей, зазвичай є заслугою лікарів та священиків-місіонерів, які проповідували Євангеліє в колоніях. Вражені небаченим рослинним світом тропічних країн, вони описували і малювали представників аборигенної флори і викликали такий величезний інтерес до орхідей, що до кінця XVIII ст. в багатьох європейських країнах намагалися вирощувати ці екзотичні рослини. Відомо, що першою тропічною орхідеєю, яка зацвіла в оранжереї в голландському місті Лейдені (кінець XVIII ст.), була брассавола вузлувата.
1731 року в Європі розквітла перша тропічна орхідея, привезена з Багамських островів якимось місіонером. Однак пройшло ще майже ціле століття, перш ніж почалося справжнє полювання за цими екзотичними рослинами.
З самого початку ввезення тропічних орхідей в Англію Королівський ботанічний сад К'ю, заснований 1759 року, став центром їх колекціонування та вирощування. Сьогодні в Королівському ботанічному саду в К'ю представлена найбільша у світі колекція тропічних та субтропічних орхідей.
На початку XIX століття орхідеї з'явилися в Англії. Їх використовували як пакувальний матеріал для інших тропічних рослин. Пагін та корінь рослини використовували як мотузку для зв'язування пакунків.
Орхідейна лихоманка
До початку XIX ст. вирощування орхідей в Європі не було популярним і масовим. Ботаніки вважали їх не більш ніж екзотами, а культивуванням займалися лише поодинокі любителі — власники оранжерей, в історії часто відомі відкриття, що були зроблені абсолютно випадково. Так і сталося з початком «Орхідейної лихоманки», яка охопила Європу та США в XIX ст.
1818 року з Південної Америки до Англії був відправлений багаж садівнику й імпортеру В. Каттлею — одному з перших колекціонерів тропічних рослин в Європі. Щоб надійно упакувати екзотичні новинки, були використані рослини з міцними стеблами, жорсткими листям і корінням, які скидались на шпагат. Своєрідний «пакувальний» матеріал зацікавив В. Каттлея, і він висадив рослини в окремий горщик. У листопаді того ж року перший екземпляр зацвів, і його великі, дивовижно красиві квіти стали справжньою сенсацією. Це була орхідея. На честь людини, котра відкрила орхідеї Європі, рід, до якого належала вирощена ним квітка, був названий Джоном Ліндлі, відомим як «батько» сучасної орхідології, на честь імені В. Каттлея — Катлея (Cattleya).
Після цієї незвичайної знахідки багато садівничих господарств відправили своїх «мисливців за орхідеями» в тропічні регіони Азії, Америки та Африки. Ці люди знайшли й зібрали безліч нових видів, але часто вони просто по-варварськи розкрадали орхідеї з місць їхнього природного ареалу.
Тривалий час місце точного збору екземплярів рослини залишалося невідомим, і лише 1836 року поодинокі рослини цього виду були виявлені в горах біля Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Були відкриті місця зростання й інших видів орхідей, і перші збирачі почали збирати тисячі рослин, відправляючи їх до Європи. У результаті неправильного догляду більшість з них гинуло ще на кораблях. Тим дорожче цінувалися ті поодинокі екземпляри, які нерозквітлими досягали берегів Англії, їх вартість іноді дорівнювала ціні чистокровних коней-скакунів. Але навіть ті рослини, які потрапляли в оранжереї Європи, часто гинули, тому що практично були відсутні відомості про кліматичні умови місць їх зростання. У перші сто років вирощування орхідей тільки в Англії загинули сотні тисяч екземплярів. Перші кроки до успіху були зроблені в середині XIX ст., коли стало відомо, що достатній рівень освітленості та вентиляції приміщень надзвичайно важливі для цих рослин.
Довгий час екзотичні рослини продавали за надзвичайно високими цінами. Так, вартість деяких екземплярів доходила до 12 000 німецьких марок. І тільки коли садівникам вдалося нарешті успішно розмножувати ці рослини, торгівля квітами відійшла на другий план.
Вирощування орхідей стало модним серед знаті, і багаті родини змагались за право володіти найбільшою колекцією рослин. Першість у цьому «змаганні» належало Вільяму Кавендішу, герцогу Девонширскому, який 1833 року побудував величезну оранжерею та витрачав великі суми на спорядження експедицій у різні куточки земної кулі для збирання екзотичних рослин, у результаті чого за 10 років він став власником найбільшої приватної колекції тропічних орхідей.
У 30-ті роки XIX ст. в Європі почали з'являтися фірми, для яких орхідеї стали товаром, що приносили величезні прибутки. Однією з перших була англійська фірма «James Veitch and Son», яка виряджала своїх співробітників у тропіки за новими рослинами. До Європи привозили десятки тисяч найкращих екземплярів одного виду. Це завдавало шкоди природним популяціям.
Серед «мисливців за орхідеями», які вирушали в тропічні ліси Південної Америки, Індії та Австралії, були відомі географи, екологи та ботаніки, а саме: А. Гумбольдт, А. Куннінгам, Ф. Вельвічія, Ч. Париш, Г. Скіннер, Дж. Варшевіч, Дж. Лінден, С. Лоу, Д. Бенкс, Г. Валліс. Їх імена увічнені в назвах видів.
Орхідеї, як і раніше, є одними з найпопулярніших кімнатних рослин.
Сьогодні відомо майже 30 000 дикорослих видів орхідей і 150 000 гібридів. Нові види орхідей відкривають і в наш час. Так, на початку 80-х років у Китаї виявили невідомі види зозулиного черевичка з великими квітами дуже яскравого забарвлення.
Епіфітний спосіб життя
Більшість тропічних орхідей у природних місцях зростання є так званими епіфітами: вони поселяються на інших рослинах, у розвилках і кронах дерев. Причина вибору такого місця своєрідного проживання в тому, що на кронах дерев орхідеї можуть отримати більше світла, ніж на тінистому ґрунті тропічного лісу. Орхідеї не забирають у рослин-носіїв ні води, ні поживних речовин, і тому не є рослинами-паразитами. Поживні речовини вони отримують за допомогою особливо сформованих коренів, з вологого тропічного повітря, а також із тонкого рослинного шару ґрунту (гумусу) дерев, який накопичується на гілках і корі. Епіфітний спосіб життя обумовлює деякі своєрідні потреби орхідей до клімату та догляду, які потрібно знати і виконувати, щоб успішно вирощувати ці рослини.
Інші місця зростання Крім рослин-епіфітів, є ще багато видів орхідей, зокрема і тропічних, які ростуть корінням у землі. Це, наприклад, більшість видів Пафіопеділумів (Paphiopedilum), Цимбідіумів (Cymbidium) і Калант (Calanthe)На південному заході Китаю знайшли новий вид орхідеї. // Автор: Тимофій Борзенко. 14.03.2024, 23:58. Їх називають ще ґрунтовими, земними або наземними орхідеями. Ще одна група орхідей, дещо менша за чисельністю, для свого проживання обирає камені і скелі. Найвідоміші представники цієї групи рослин — їх також називають літофітами — це деякі види Лелії (Laelia), так звані каменеві лелії (Steinlaelien).
Практичне використання деяких видів
Вид ваніль плосколиста культивують заради плодів, які містять ванілін (відома як ваніль). Ванілін активно використовують у харчовій та косметичній промисловості.
Різноманіття Орхідні — одна з найбільших за числом видів родин рослин. Загальне число родів оцінюють приблизно у 800, а число видів — у 50 000, з них детально описано тільки 20 000. Крім генетичного різноманіття, орхідеї вирізняються різноманіттям кольору, аромату та розмірів. Ці квіти наявні практично у всіх земних екосистемах, але все-таки більшість з них росте в тропіках. Усі орхідеї — багаторічні трав'янисті рослини, що ростуть на ґрунті, каменях і деревах. За типом розгалуження паростків орхідеї зазвичай поділяють на дві основні групи: симподіальні та моноподіальні.
Орхідеї у процесі еволюції змогли пристосовуватися до різноманітних оселищ та навчилися різних способів запилення.
Морфологія
Стебло Стебла справжніх «лазячих» орхідей (арахніс, клейсостома, пелатантерія, ванда) піднімаються вгору на значну висоту, утворюючи величезну кількість повітряних коренів, які надійно прикріплюють рослину до опори. Таким чином, рослини-епіфіт, досягаючи верхівок дерев, «виносять» свої квітки до світла.
На відміну від вищезгаданих видів, у фаленопсисів, дорітісів і черевичків стебло укорочене, а листя зібране в розетку.
Листя
Листя орхідей, як і квіти, можуть бути найрізноманітнішої форми та забарвлення. Вони можуть бути як великими, ременеподібними, довжиною до 1 м (ангрекум слонячий), або майже циліндровими (онцидіум цеболетта), так і дуже маленькими, лускоподібними, майже непомітними (теніофіллюм ()).
Однак існує ознака загальна для всіх орхідей — це паралельні жилки на листі, які свідчать про те, що орхідеї, як пальми і лілії, відносяться до однодольних рослин.
Листя більшості орхідей просте, цільнокрайне, у багатьох епіфітніх видів — шкірясте. Листя, так само як і бульби, є резервуарами води і поживних речовин. Наявність бульб і м'ясистого листя пов'язане з умовами існування орхідей. Так, у рослин з постійно вологих місцеіснувань (наприклад, з гірських лісів) листя тонке.
Будова і зовнішній вигляд листя орхідей — прекрасна ілюстрація успішного пристосовування цих рослин до довкілля. У посушливих умовах вони перетворюються в соковиті сукулентні органи (служать накопичувачами вологи), наприклад, в багатьох австралійських видів дендробіумів, брассавол з Південної Америки і деяких видів роду ванд з Південно-Східної Азії.