Обліпи́ха звича́йнаHippophaë rhamnoides // Ю. Кобів. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ: Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2., крушиноподібна, жостероподібна, або щець звича́йний, жостеровий, жостероподібний (Hippophae rhamnoides або Hippophaë rhamnoides) ——багаторічна рослина родини маслинкових. Кущ або невисоке дерево з колючими гілками і густим лінійно-ланцетним листям. Квітки дрібні, непоказні. Плоди — жовті або помаранчеві кістянки. Поширений у Східній Європі, на Кавказі, у Сибіру та північних районах Середньої Азії. Зростає на піщаних ґрунтах поблизу водойм у нижньому ярусі тополевих і вербових лісів або утворює чисті чагарникові зарості. Є цінною лікарською, харчовою і лісозахисною культурою.

Етимологія Латинська родова назва hippophae походить від давньогрецьких слів ίππος — «кінь», phaos — «блискучий». Вона пояснюється тим, що у Стародавній Греції коням згодовували листя цієї рослини, від якого їхня шерсть ставала коротшою і набувала ошатного блиску. Латинська родова назва rhamnoides перекладається як «крушиноподібна». В українській науковій літературі XX століття назва обліпи́ха крушинови́дна була дуже поширена, хоча у сучасному Словнику українських наукових і народних назв судинних рослин вона як основна не подана. З огляду на значну розповсюдженість цього чагарника для нього запропоновано епітет «звичайна».

Як зазначають дослідники, національну ботанічну номенклатуру доцільно будувати, надаючи родам рослин національних назв. Такою для цієї аборигенної рослини природної флори України є українська назва «щець». Видовий епітет *rhamnoides* потрібно перекладати як «жостіроподібний», а не «крушиноподібний», оскільки Rhamnus — це жостір, а не крушина (Frangula). Натомість інтродукована рослина найчастіше поширюється в культурі під запозиченою назвою. Так, культура обліпихи прийшла з російської мови, вдало підкреслюючи морфологічні особливості плодоносних гілок, що рясно вкриті плодами. Вона міцно увійшла в ужиток і є рівноправною складовою української садівничої термінології.

Українська родова назва обліпи́ха (а також її народний варіант облепі́ха) обумовлена дуже рясним плодоношенням, притаманним цьому виду, — гілки куща буквально обліплені ягодами з усіх боків. На морфологічні особливості вказують і такі народні назви як: верботе́рнь — від слів «верба» і «терен». На вербу обліпиха схожа формою і кольором листя, однаковими місцями зростання, а на терен — колючками; дереза́ — ймовірний натяк на жовту акацію, у якої також колючі гілки; розмариновець саклакова́тий — за схожість з розмарином, чагарником з вузьким сірувато-зеленим листям. Тут і в назві щець саклакови́й корінь «саклак» походить від народної назви жостеру, крушини і їм подібних чагарників; ви́шня сибі́рська — імовірно, за схожість з низькою вишнею повстистою, чиї ягоди рясно обліплюють гілки. Епітет «сибірська» обумовлений тим, що в минулому обліпиха була не притаманна українській флорі, а розповсюдилась із Сибіру, який слід вважати батьківщиною цього виду.

Походження народних назв щець, плохо́вни́к, пові́я, капшунець не встановлене.

Опис

Обліпиха звичайна, як правило, росте у формі куща заввишки 0,5 — 4 м, рідше може набувати вигляду деревця заввишки до 10 м. Коренева система слабомичкувата, поверхнева. Корені довгі, шнуроподібні, часто дають пагони-паростки, мають клубочки (так звані кореневі шишечки), в яких оселяють азотфіксуючі бактерії.

Її крона розлога, але часто негуста. Гілки довгі, колючі, густо улиснені. Молоді пагони з дрібними кулястими бруньками, вкриті сріблястими лусочками, а багатолітні гілки — сірі, бурі, або темно-бурі. Листки завдовжки 2—3 см, завширшки близько 0,5 см, лінійно-ланцетні, без прилистків, цілокраї, зверху зелені, зісподу бурувато-сріблясті (від покриваючих їх білих і буроватих лусочок і волосків), на верхівці тупуваті, рідше злегка загострені, сидять зближено.

Рослина дводомна, тобто одностатеві чоловічі та жіночі квітки розвиваються в неї на різних особинах. Чоловічі квітки зібрані в короткі, майже кулясті суцвіття-колоски на дуже коротких квітконосах. Тичинкові квітки буруваті, дрібні з глибокодвороздільною оцвітиною і чотирма тичинками, без пелюсток. Маточкові квітки зеленкуваті, малопомітні, з трубчастою дволопатевою оцвітиною, сидять у пазухах листків. Маточка одна, зав'язь верхня.

Плід — овальна кістянка (7—8 мм завдовжки), соковиті, гладкі, блискучі, жовтуваті або оранжево-червоні кулькоподібні з своєрідним смаком і ароматом. Плоди сидять густо, ніби обліплюючи стебло. Насіння (до 5 мм завдовжки) чорне, блискуче з рівчачком.

Поширення У природному стані в Україні росте в дельті Дунаю (Одеська область), створюючи на піщаних кучугурах густі зарості. Культивується по всій Україні в полезахисних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг, у садах і парках. Входить до числа кущових порід для групових насаджень при озелененні населених пунктів. Поширена на Кавказі, південній частині лісової і степової зони Сибіру, гори Середньої Азії (Тянь-Шань, Паміро-Алай, Джунгарський Алатау, Тарбагатай, Саурський хребет), Алтай, Східні Саяни. Трапляється в Калінінградській області.

Екологія У природних умовах росте по берегах річок і озер як домішка до вербово-тополевих заплавних лісів.

Морозостійка рослина. Обліпиха звичайна відноситься до світлолюбних порід, що проявляється з першого року її життя. У плодоносних дерев відбувається щорічне всихання нижніх гілок і гілочок, що призводить до саморозріднення крони дерева і зміщення плодоносної зони на периферію. Природні місця розповсюдження вирізняються високою сухістю повітря, хоча її коренева система воліє зволожені місця поширення, характерні для долин рік і морського узбережжя. Обліпиха здатна переносити надлишкове перезволоження і навіть тривалі періоди затоплення. Особливо добре вона росте на ділянках з високим рівнем ґрунтових вод і проточним зволоженням. За рахунок кореневих пагонів-зачатків утворює обширні зарості. Природні зарості обліпихи зменшуються.

Цвіте в квітні — травні, до розпускання листя або одночасно з ним. Плоди достигають в кінці серпня — у вересні; плодоносить щорічно і рясно починаючи з 4—5-річного віку. У медицині використовують плоди для одержання препаратів — обліпихової олії олазоля.

Розмноження

Добре розмножується живцями. Для цього їх на початку вегетації нарізають завдовжки 40 см. У викопаний рівчак (ширина — 10, глибина — 30 см), засипаний сумішшю річкового піску і гумусованого ґрунту (1:1), живці закопують на відстані 3 см один від одного, залишаючи зверху дві бруньки (у перші роки обліпиха дає стрижневий корінь і мало розростається). Верхній зріз живців змазують садовим варом. Для кращого укорінення живці затінюють і часто поливають. Можна також розмножувати обліпиху насінням і відсадками. Для зберігання в потомстві господарсько цінних ознак і властивостей використовують вегетативний спосіб розмноження.

Особливості вирощування

Це — світлолюбна рослина, не терпить вирощування з іншими деревами і кущами. Тому її плантації слід створювати переважно чисті, з розміщенням садивних місць 3×4 м, або 4 м між рядами і через 2 м в ряді. При цьому забезпечують рівномірне розміщення запилюючів (чоловічих особин) серед жіночих рослин: два ряди жіночих рослин сортової обліпихи потрібно чергувати з одним комбінованим рядом, в якому кожна п'ята по-рахунку рослина — чоловіча. Число запилювачів становить 7—8 % загальної кількості рослин.

На плантаціях обліпихи, які вступили у фазу плодоношення, плодоносить до 40 % дерев. Тому для підвищення врожайності необхідно замінити чоловічі особини на жіночі. Зокрема, на ділянці слід залишити не більше 15 % чоловічих особин.

Підготовку ґрунту слід починати за рік до садіння за системою чорного пару. Ґрунт повинен мати пухку структуру. У перші 3—4 роки плантації обліпихи вимагають ретельного догляду, оскільки рослини гинуть при затіненні високими травами і сільськогосподарськими культурами, а також при сильному задернінні.

Один з шляхів інтенсифікації і підвищення виробництва плодів обліпихи — введення її низькорослих високопродуктивних популяцій і сортів, стійких до несприятливих екологічних факторів. Низькорослість кущів дозволяє вагомо збільшити виробництво плодів з одиниці площі, підвищити продуктивність праці на обрізці і формуванні крони, о особливо — на зборі урожаю і по догляді за рослинами.

Збирання, переробка та зберігання

Плоди збирають після заморозків, розстилаючи під кущами намет і струшуючи мерзлі плоди. плоди відділяють від гілочок, сортують і зсипають у тару. Продуктивність збору 20 і більше відер на людину в день. Обліпиха високоврожайна рослина, з одного куща можна зібрати до 4,5 кг плодів, а з 1 га культурних заростей — близько 2 т. Проморожені плоди зберігаються тривалий період. Кору збирають рано навесні; листки — протягом вегетаційного періоду.

У культивованій обліписі міститься більше цукрів, ніж в плодах дикорослої (тому птахи найшвидше здзьобують саме їх).

Заготівля Плоди обліпихи збирають по досягненні ними повної технічної стиглості, коли вони набудуть властиві плодам цієї рослини розмір і забарвлення і накопичать найбільшу кількість олії і інших біологічно активних речовин. Краще збирати плоди, коли на них немає вологи, оскільки в такому випадку вони менше забруднюються.

Плоди збирають шляхом вищипування, обчісування, струшування, зрізкою плодоносячих гілочок з допомогою різних пристосувань. Вищипують плоди вручну, індивідуально по ягідці, одразу після дозрівання плодів і до того часу, поки вони не почали перезрівати. Обчісування проводять дротовими пінцетами з загнутими кінцями. При цьому нагинають гілку і затисненими кінцями пінцету декілька разів проводить по ній з різних боків, зчісуючи плоди в зручну тару. Зібрані плоди відсортовують від гілочок, листя і ін.. Збір плодів краще вести в ранкові і вечірні години, коли температура повітря є найнижчою. Плодоносячу гілку нагинають над тарою і «биткою» вдаряють по гілці, при цьому плоди повністю обпадають. З допомогою полотнища закріпленого на двох жердинах, збирають обліпиху з заростей по берегах рік і потічків. Полотнище підводять під навислі кущі. Заморожені й очищенні від домішок плоди запаковують в лляні мішки не більше 70 кг нетто і відправляють на завод.

При зборі плодів обламується багато гілочок з генеративними бруньками, на стовбурах з'являються подряпини, на яких весною поселяються шкідники і хвороби. Тому навіть в малозасніжених районах зі стійким зниженням температури останнім часом почали відмовлятись від зимового збору плодів.

Хімічний склад У свіжих достиглих плодах дикорослої алтайської обліпихи міститься до 3,5 % цукрів, 2,6 % органічних кислот, 83,6—86,4 % води, 2,8—7,8 % жирної олії, 8,6—272,5 мг% аскорбінової кислоти (вітаміну C), 0,9—10,9 мг% — каротину, 0,016—0,035 — вітаміну В1, 0,1016 — 0,035 мг% тіаміну (тобто, вітаміну B1) і 0,038—0,056 мг% рибофлавіну (вітамін В2).

В олії з плодів — до 300 мг% каротиноїдів, до 60 — каротину, до 160 мг% токоферолів, а в олії з насіння — 3,2 мг% каротину і до 120 — токоферолівТравы и здоровье. Лекарственные растения / Авт.-сост.: А. М. Задорожный и др. — М.: Махаон; Гамма Пресс 2000. — 512 с.: ил — (Домашняя энциклопедия). ISBN 5-88215-989-X ISBN 5-9223-0042-3. З кори виділений серотонін — речовина, що має протипухлинну дію.

У м'якуші плодів обліпихи знайдено ароматичну олію (8-12-30 %), цукри (до 2,5 %), яблучну та цитринову кислоти (до 4 %), дубильні, пектинові речовини, аскорбінову кислоту (200—480 мг/100 г), каротин (до 8 мг/100 г), альфа-токоферол (28 мг/100 г), тіамін, рибофлавін (0,12 мг/100 г), ніацин, фолієву кислотуТовстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990. — 304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5.

Практичне використання

Харчова, вітамінозна, пилконосна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна, косметична рослина.

Харчове значення