Лев I Дани́лович (, ; бл. 1225/1228 — бл.1301) — князь перемиський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301). Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів, династії Рюриковичів.
Син Данила Романовича князя Галицького і Володимирського і Анни Мстиславни. Одружений з угорською принцесою Констанцією, донькою угорського короля Бели IV. Вперше відзначився у поході проти монгольського темника Куремси. Після розпаду Галицько-Волинського князівства по смерті Данила (1264) успадкував Галицьку і Перемишльську землі, ставши найсильнішим серед членів дому. Визнавав себе васалом Золотої Орди. Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267), чим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена, і поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття (1283). Прославився як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами. За переказом у старості прийняв чернецтво. Іменем Лева названо місто Львів.Войтович 2000. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався.Войтович 2003: 66.
Імена Ле́в Дани́лович — в українській традиції з патронімом. Ону́фрій — хрещене ім'я. На думку дослідників Лев Данилович отримав ім'я на честь константинопольського імператора Лева I ВеликогоМайоров О. Галицько-волинський князь Роман Мстиславич володар, воїн, дипломат. Т.2. Політична та культурна спадщина, родина, династія. Біла Церква, 2011. С.724..
Біографія
Ранні роки Точна дата народження Лева невідома. Микола Котляр і Леонтій Войтович припускали, що він народився близько 1225 року.Войтович 2014; у попередніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).
Лев був другим сином Данила Романовича, старшого сина першого галицько-волинського князя Романа Мстиславича, представника волинської гілки Мономаховичів, і галицької князівни Анни, доньки галицького князя Мстислава Удатного, представника смоленської гілки МономаховичівВойтович 2012: 8—9.. По батьківський лінії він був нащадком великих київських князів Романа і Мстислава, а також візантійського імператора Ісаака II Ангела. По лінії матері його прадідами були новгородський князь Мстислав Ростиславич та половецький хан Котян.
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком.
У 1240 році разом з батьком був в Угорському королівстві, де Данило шукав союзників проти монголо-татар.
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. 1244 року був у війську Данила, яке зазнало поразки у битві проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Брав участь у битві під Ярославом 1245 року, у якій війська Данила Романовича розбили Ростислава Михайловича.
У 1247 році (за іншими даними — в 1251—1252) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою Бели IV Констанцією. Можливо, на знак цієї події було засновано місто Львів, назване на честь Лева Даниловича.
1249 року брав участь у поході на Слонім в ході втручання галицько-волинських військ в литовські усобиці на стороні князя Товтивіла.
У 1252—1254 роках разом з батьком воював з монголо-татарським баскаком Куремсою.
В цей же час, 1252 року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата Романа в ході війни за австрійську спадщину Бабенбергів.
Зимою 1253—1254 року очолив похід у ятвязьку землю проти князя Стекинта. В ході цієї війни з наказу Данила швидким маршем перекинув військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком.
Наступної зими здійснив каральний похід у Болохівську землю, князі якої як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу) у верхів'я Південного Бугу.
Наприкінці 1255 року вирушив до Новогрудка на допомогу братові Роману, який претендував на литовський престол, після чого розбив ятвягів.
Самостійне правління Після смерті Данила Галицького у 1264 році крім Перемишльського князівства отримав також Галицьке та БелзькеКрип'якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — С. 105..
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи в одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки ймовірно через те, що останній зробив своїм наступником Шварна, а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і переросли у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович, і Лев успадкував Холм і Дорогичин та передав їх своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві, в якій Шварно був великим князем. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів, фактично став верховним князем Галицько-Волинського князівства.
Лев не був коронований Папською короною, адже в Золотій Орді на той час зміцнів темник Ногай, який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в 1300 році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися.
За деякими даними, Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова. Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича Лев близько 1271 року відбудував Львів і, спорудивши Високий замок, навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі річки Полтви.
У 1272—1273 роках разом з братом Мстиславом та володимирським полком Володимира Васильковича втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, Болеслава V Сором'язливого. Тоді ж об'єднанні галицько-волинські полки виступили проти ятвягів та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир.
Весною 1275 року війська литовського князя Тройдена спустошила Дорогичин. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом, смоленський князь Гліб Ростиславич, турово-пінські князі та татари очолювані воєводою Ягурчином. Під час походу Лев разом з татарами здобув Новогрудок не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи.
Наприкінці 1277 року послав загін під керівництвом свого сина Юрія у новий похід проти Литви, організований татарами, який закінчився невдалою облогою Гродна.
Після смерті краківського князя Болеслава V Сором'язливого (1279), одруженого з Кунегундою Угорською — сестрою його дружини Констанції, в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава II Мазовецького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. Наприкінці 1279 — на початку 1280 рр. за підтримки татар та інших Романовичів здійснив похід на Польщу в ході якого русько-татарські сили спустошили околиці Сандомира, проте були розбиті поляками у битві під Гозліцами зазнавши значних втрат.
У 1281 році приєднав жупу Берег та інші володіння на Закарпатті до своїх земель.
1282 року брав участь у поході Ногая в Угорщину.
1285 року в союзі з Володимиром Васильковичем та литвою воював проти мазовецького князя Болеслава Земовитовича. 1287 року ходив на Польщу в складі татарської армії Телебуги.
1289 року Лев знову вирядився на Краків, тепер підтримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників ходив аж у Сілезію. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети — зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. залишалася при Галицькому князівстві. Під час цих подій Лев увійшов у близьке порозуміння з чеським королем Вацлавом ІІ: «держав з ним велику дружбу і склав з ним мир до кінця життя»
Остання згадка про Лева в джерелах — друга зустріч з Вацлавом ІІ в Брно 1299 року.
Лев підтримував союзні стосунки із Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ.
Докладав багато зусиль до створення Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за короля Юрія I Львовича.
Смерть і поховання Точна дата смерті Лева невідома. У 1796 році Й. Енгль припустив, що князь помер близько 1301 року. Цю дату підтримали історики М. Карамзін, Д. Зубрицький, І.Шараневич, В.Антонович, Л. Войтович.
Легенда розповідає, що Лева поховали у Онуфріївському монастирському храмі села Лаврів. Однак каплиця, до якої традиція прив'язувала його могилу, виявилася будовою XVII—XVIII ст.Площанский 1866: 78—106.Малевская 1981: 278.. Більш рання церква у Лаврові не знайдена, хоча монастир був закладений у XIII ст.
Тривалий час в історіографії панувала точка зору про смерть Лева у Спаському монастирі передмістя Львова,Добрянський, А. (1893) Исторія епископовъ трехъ соединенныхъ епархій Перемышльской, Самборской и Саноцкой отъ найдавнѣйших временъ до 1794 г., Львов, ст. VI але інформація про багату гробницю князя, срібло з якої пішло на відновлення монастиря, дуже непевна.
Оцінки У першій частині Галицько-Волинського літопису (ХІІІ ст.) Лев Данилович описується позитивно, як найближчий сподвижник батька Данила, учасник усіх його походів: «Князь думен и хоробор на рати, немало бо показа мужьство свое во многых ратех»ПСРЛ, Т.2, Стб. 935.. Проте в другій частині його змальовано негативно, як «безчесного князя»Войтович 2012: 6.. На думку дослідника М. Бартницького, це пов'язано з тим, що Лев, зайнятий війнами, не потурбувався про власного літописця, а волинські редактори літопису, екстраполювали туди неприязнь своїх князів до свого брата і сюзеренаBartnicki 2011: 93–100.. Хроніст Бартоломей Зиморович високо оцінював Лева, називаючи його винахідником машин для здобування фортецьZimorowicz 1899: 54.. У XV—XIX ст. князь Лев був дуже популярним серед різних верств руського населення Галичини і Волині, про що свідчать народна традиція і численні підробки княжих грамотМицько 2002: 187—194..
Сім'я
Батько: Брати і сестри:
Дружина — Констанція Угорська, дочка угорського короля Бели IV.
Діти:
(?) Олена ∞ Казимир, битомський князь
Родовід
Вшанування пам'яті
Кіно 1987: Данило, князь Галицький 2018: Король Данило
Вулиці У місті Львів є вулиця Князя Лева. У місті Городенка є вулиця Князя Лева. У селі Ралівка Львівської області вулицю Дружби перейменували на вулицю Князя Лева.
Установи На честь нього названа Перша міська клінічна лікарня імені Князя Лева у місті Львів. 24 серпня 2021 року 1 окремій бригаді Державної спеціальної служби транспорту присвоєно почесне найменування «імені князя Лева».
Примітки
Бібліографія
Джерела
Zimorowicz, J.B. Opera guibus res gestae urbis Leopolis illustrantur / Ed. C.Heck. Leopoli, 1899.
Монографії С. 26, 62, 90, 98, 185, 227, 230, 284—288, 376, 417—418, 425, 438, 441—442, 445—446, 450, 454, 457, 467, 499, 514. С. 497—501 Войтович, Л. Князь Лев Данилович . Львів, 2012. Войтович, Л. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 ;— бл. 1301). Львів, 2014.
Статті Войтович, Л. Де була столиця Лева Даниловича? (Джерелознавчий аспект проблеми) // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Т.1. Київ–Львів, 2004, С. 712—720. Войтович, Л.. Військове мистецтво Галицько-Волинської держави: князь Лев Данилович // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 502. Держава та армія. 2004, С. 13–18. Войтович, Л. Штрихи до портрету князя Лева Даниловича // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). Вип.5. Київ, 2005, С. 143—156.