Манґа

Ма́нґа ( — малюнки, також може називатися комікку ()Лент, Джон. Ілюстрована Азія: Комікси, гумористичні журнали та книжки з картинками. University of Hawai'i Press. 2001. ISBN 0-8248-2471-7) — комікс, створений у Японії або японською мовою.

Манґа в тій формі, в якій вона існує сьогодні, почала розвиватися після Другої світової війниKinsella, Sharon. Adult Manga: Culture and Power in Contemporary Japanese Society. University of Hawai'i Press. 2000 ISBN 978-0-8248-2318-4, хоча традиція видання ілюстрованих романів має глибоке коріння в ранньому японському мистецтвіKern, Adam. Manga from the Floating World: Comicbook Culture and the Kibyōshi of Edo Japan. Harvard University Press. 2006 ISBN 978-0-674-02266-9Schodt, Frederik L. Manga! Manga! The World of Japanese Comics. Kodansha. 1986 ISBN 978-0-87011-752-7.

Манґа визнана і як форма образотворчого мистецтва, і як літературне явище. Існує безліч творів різних жанрів і тем: пригоди, романтика, спорт, історія, гумор, наукова фантастика, жахи, еротика, розраховані на різні вікові групи (PG) — є для всіх категорій, також конкретні групи «PG13», «PG17-18» та «PG21», стать (тобто є розрахований на чоловічу аудиторію «сьонен» і на жіночу «сьодзьо») тощо.

З 1950-х років манґа перетворилася на велику галузь японського книговидання з обігами 500 млрд єн (станом на 2006 рік). Вона стала популярною в усьому світіPatten, Fred. Watching Anime, Reading Manga: 25 Years of Essays and Reviews. Stone Bridge Press. 2004 ISBN 978-1-880656-92-1, особливо в США, де продажі за даними на 2006 рік перебували на рівні 175—200 млн доларів США.

Професійний художник, який створює манґу, називається манґака. Часто він же є й автором сценарію, проте буває, що написання сценарію бере на себе окрема людина. Такий сценарист називається ґенсакуся (або, точніше, манґа-ґенсакуся).

Майже вся манґа малюється та видається чорно-білоюPeter Katzenstein & Takashi Shiraishi. Network Power: Japan in Asia. Cornell University Press. 1997 ISBN 978-0-8014-8373-8. Причин тому декілька: по-перше, це спадщина традиційного японського живопису; по-друге, це значно здешевлює її виробництво; по-третє, через часте видання випусків розпорядок праці манґаки такий, що на колір просто немає часу.

Окрім професійної манґи, існує манґа любительська — додзінсі, яка видається невеликими тиражами на гроші авторів. Багато нинішніх манґак починали саме як автори додзінсі.

За популярною манґою, найчастіше довгими серіаламиKittelson, Mary Lynn. The Soul of Popular Culture: Looking at Contemporary Heroes, Myths, and Monsters. Open Court. 1998 ISBN 978-0-8126-9363-8, знімається аніме. Сценарій екранізації може значно змінюватись. Манґа створюється також на основі вже існуючого аніме або навіть неанімаційних кінофільмів, наприклад за «Зоряними війнами»«Зоряні війни: Нова надія» Хісао Тамакі виходить у видавництві Dark Horse Comics з 1998 року..

В тому чи іншому вигляді манґа та її похідні є в інших країнах, зокрема в Тайвані, Південній Кореї, Китаї, США, Франції, Росії, Україні. В Україні манґу масово почали перекладати з 2020 року. Станом на початок 2026 року кількість наявних офіційних тайтлів, перекладених українською мовою, становить приблизно 160. Манґа стає дедалі популярнішою, проте її продажі все ще значно нижчі, ніж на європейських ринках, зокрема польському, італійському та, звісно, французькому.

Етимологія

Манґа дослівно перекладається як веселі малюнкиИванов Б. А. Введение в японскую анимацию . 2-е изд. — М.: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. — 336 с ISBN 5-901631-01-3. Цей термін виник наприкінці XVIII — початку XIX століття з публікацією робіт художників Канкея Суджукі «Манкай дзюйхіцу» (1771), Санто Кедена «Сідзі-но юкікай» (1798), Мінви Аікави «Манґа хякудзьо» (1814) та в знаменитих укійо-е гравюрах Кацусіки ХокусаяJocelyn Bouquillard, Christophe Marquet. Hokusai: First Manga Master. Abrams. 2007 ISBN 0-8109-9341-4, який видав серію ілюстрованих альбомів «Хокусай Манґа» («Малюнки Хокусая») в 1814–1834 роках.

Вважається, що сучасне значення цього слова запровадив манґака Ракутен КітадзаваСімідзу Ісао. 日本」漫画の事典 : 全国のマンガファンに贈る. Sun lexica. 1985. стр 53—54, 102—103 ISBN 4-385-15586-0.

Поняття «Манґа» у світі асоціюють з коміксами, виданими в Японії. У тому чи іншому вигляді манґа та її похідні є в інших країнах, зокрема у Південній Кореї, Тайвані, Китаї, особливо в Гонконзі, та називаються відповідно манхва та маньхваWong, Wendy Siuyi. Hong Kong Comics: A History of Manhua. Princeton Architectural Press. 2002 ISBN 978-1-56898-269-4. Назви подібні тому, що в усіх трьох мовах це слово записується одними і тими ж ієрогліфами. У Франції існує «la nouvelle manga» (нова манґа) — форма коміксів, створена під впливом японської манґи. Її також називають «манфра». Комікси в стилі манґа, намальовані в США, називають «америманґа» або OEL, від («Манґа англомовного походження»).

Історія

Перші згадки про створення в Японії історій в картинках належать ще до XII століття, зокрема «Веселі картинки з життя птахів та звірів» (Тьодзюдзінбуцуґа) знаменитого буддійського ченця та художника Яку (або Тоба, роки життя — 1053–1140). Це чотири паперові сувої, на яких зображена послідовність чорно-білих малюнків з підписами. Героями двох перших сувоїв були тварини, що в пародійній формі розігрували сцени з життя людей, а героями двох останніх — буддійські ченці, що займалися не дуже гідною їх сану діяльністю, скажімо, боями півнів. Надалі аналогічні витвори мистецтва називали «Тоба-е», тобто «картинки в стилі Тоба».

Розвиваючись, манґа увібрала в себе традиції укійо-еБатьки японського маскульта «Коммерсант» 2008 рік номер № 32(3849). Після Реставрації Мейдзі, коли Японія відмовилася від політики ізоляціонізму та почала модернізацію країни, художники також почали вчитися в своїх іноземних колег особливостям композиції, пропорціям, кольору — речам, яким в укійо-е не приділялося уваги, оскільки ідея малюнка вважалася важливішою, ніж форма.

У період 1900–1940 років манґа була одним з модних захоплень молоді, але не мала великого впливу.

Наступний важливий етап у розвитку манґи відбувся в 1920-ті роки, коли група відомих японських художників-карикатуристів, серед яких були Ракутен Кітадзава, Іппей Окамото, Сако Сісідо, Ютака Асо та інші, відвідали Сполучені Штати, щоб зустрітися з американськими колегами й обмінятися досвідом.

В 1923 році газета «Асахі Сімбун» почала випускати щотижневий комікс-додаток «Асахі Граф», в якому спочатку друкували адаптації американських комікс-серій, а потім і оригінальні японські комікси в американському стилі.

Незабаром видавці японських газет усвідомили вплив і популярність коміксів серед читачів та почали активно замовляти їх своїм художникам. Першим популярним японським коміксом цього періоду став чотирималюнковий (тобто кожен випуск складався з чотирьох малюнків, які розповідають одну невелику історію) Безжурний тато (Нонкі на То-сан) Ютакі Асо, створений в 1924 році.

Майже відразу ж найпопулярніші комікси почали збирати та видавати у вигляді книг. Це вже була оригінальна, на той час невідома в США ідея, але саме вона зіграла ключову роль в історії японських коміксів. Сюжети цих творів переважно були комедійними та сатиричними, у них зображалося та висміювалося японське суспільство.

Вже на початку XX століття почали видаватися і дитячі комікси. Три журнали цього періоду — «Сьонен Клаб» (початок видання — 1914 рік), «Сьодзьо Клаб» (початок видання — 1923 рік) та «Йонен Клаб» (початок видання — 1923 рік), відповідно, для хлопчиків, дівчаток та малюків послужили прообразами сучасних японських дитячих та юнацьких журналів.

Після приходу до влади на початку 1930-х років військових посилилася політична цензура, почалося активне переслідування та страти лібералів та соціалістів. Неохочі прямувати цим шляхом або сідати у в'язницю художники почали займатися створенням дитячих та еротичних коміксів. Останні ставали популярнішими. Художнім символом епохи стала популярна дитяча манґа Суіхо Таґави «Норакуро» (1931—1941). Слід відзначити, що багато дитячих коміксів цього періоду були кольоровими, що взагалі ніколи не було характерне для Японії до цього, і не характерно зараз.

З 1937 року, коли Японія почала інтервенцію до Китаю та розв'язала масштабну японсько-китайську війну, швидко зріс потік коміксів та анімації агітаційного змісту. Усвідомлюючи їх цінність, уряд не тільки координував їх створення, але і підтримував їх матеріально. Була створена організація «Новий японський союз творців манґи» (Сін Ніппон Манґака Кекай), друкований орган якої, журнал «Манґа», виходив до самого кінця війни навіть в періоди відчайдушного браку паперу.

Рюіті Екояма в 1943 році в журналі «Манґа» опублікував фантастичний комікс «Воїн науки приходить до Нью-Йорку». У ньому вперше в історії манґи була запропонована концепція величезного бойового робота, яка зіграла ключову роль в подальшій історії як манґи, так і аніме.

На відміну від аніме, яке з кінця Другої світової війни до середини 1950-х зазнало занепаду, манґа в ці роки розвивалася досить активно. То був час буму дешевих чорно-білих коміксів. Вони видавалися на грубому папері низької якості, коштували неймовірно дешево, видавці практично нічого не платили художникам, але дозволяли їм будь-які експерименти.

Тедзука Осаму, у ті часи — студент медичного факультету, випускає в 1947 році манґу Новий Острів Скарбів. Багато в чому це була революція у світі японських коміксів. Створюючи його, Тедзука активно застосовував прийоми, які раніше не використовувалися в манзі — показ дії з різних точок зору, великі плани, «розтягання» однієї сцени на декілька малюнків, активне використання звукових ефектів та підкреслене зображення фаз руху. Фактично, манґа Тедзуки була макетом анімаційного фільму, і при цьому абсолютно цілісним та цікавим твором. Успіх перевершив всі очікування. Було продано більше 400 тис. копій. Новий Острів Скарбів, а згодом і Astro Boy стали надзвичайно популярнимиSchodt, Frederik L. The Astro Boy Essays: Osamu Tezuka, Mighty Atom, and the Manga/Anime Revolution. Stone Bridge Press. 2007 ISBN 978-1-933330-54-9.

Тедзука зробив революцію у світі манґи. Новий стиль — поєднання складного, серйозного сюжету, графіки в анімаційному стилі та вільної творчості без огляду на штампи привабили безліч молодих талановитих авторів, наприклад, Мацумото Лейдзі. Манґа остаточно оформилася як абсолютно самостійний вид літератури та розділилася на безліч жанрів та піджанрів.

Так, у тому чи іншому вигляді з явищем манґи стикається практично все населення Японії. Вона існує, як частина пресиНайбільш мальовані інвестиції «Комерсант» 2006 рік номер № 30(586).

Публікація

Манґа становить приблизно чверть від загальної вартості всієї друкарської продукції в Японії. Переважна більшість манґи спочатку публікуються в товстих (від 200 до тисячі сторінок) журналах, яких в Японії існує більше сотні, а популярні манґа-серіали пізніше перевидаються у вигляді окремих томів, так званих танкобонів.

Основою класифікацією манґи (у будь-якому форматі) є стать та вік цільової аудиторіїSchodt, Frederik L. Dreamland Japan: Writings on Modern Manga. Stone Bridge Press. 1996 ISBN 978-1-880656-23-5, тому манґа для хлопців та для дівчат зазвичай легко відрізняється за обкладинкою та розташовується на різних полицях книжкового магазину. Часто на томах робляться позначки: «для шестирічних», «для середнього шкільного віку», «для читання в дорозі» та інше. Існують також відділи «Манґа на раз»: купуєш за півціни, після прочитання повертаєш за чверть суми.

Також в Японії поширені манґа-кафе ( Манґа-кісса), в яких можна випити чай або каву та почитати манґу. Оплата зазвичай погодинна: година коштує в середньому 400 єн. У деяких кафе люди за окрему платню можуть залишитися на ніч.

Журнали

Перший журнал манґи — Есібун Ніппонті — був створений в 1874 році.