Zooropa (МФА: ) — восьмий студійний альбом ірландського рок-гурту U2, виданий в 1993 році. Натхненний подіями та змістом туру Zoo TV Tour, альбом продовжив та розширив його теми: індустріалізація та перенасичення людини ЗМІ. В музичному плані гурт продовжив експерименти з альтернативним роком, танцювальною музикою та електронними звуковими ефектами, розпочаті на їх попередньому альбомі Achtung Baby.
Гурт почав писати та записувати новий матеріал в лютому 1993 року, під час шестимісячної перерви між гастролями. Спочатку платівка замислювалася як міні-альбом на підтримку турне, яке мало поновитися в травні 1993 року, але під час сесій було вирішено розвинути її в повноцінний альбом. Через обмеження за часом запис диску відбувався в швидкому темпі. Альбом не був закінчений вчасно, змушуючи гурт завершити мікшування та запис вже під час гастролей.
В цілому, альбом отримав схвальні відгуки від критиків. Платівка добре продавалася і зайняла верхні рядки чартів багатьох країн, попри те, що жоден з трьох її синглів: «Numb», «Lemon» і «Stay (Faraway, So Close)» не досяг істотного успіху в хіт-парадах, а час перебування у чартах та продажу в 7 мільйонів копій були гірше, ніж у Achtung Baby. 1994 року Zooropa здобула премію «Греммі» у номінації «Найкращий альтернативний музичний альбом». Хоча альбом мав успіх в аудиторії і був обласканий журналістами, вони розглядають його, як одну з найбільш творчих робіт гурту, самі U2 сприймають альбом зі змішаними почуттями.
Історія створення
Роббі Адамс був запрошений керувати мікшуванням звуку для Zoo TV Tour, до цього він займався обробкою аудіо для Achtung Baby. Під час турне Адамс зробив запис декількох саундчеків гурту. В січні 1993 року музиканти попросили його узагальнити ці записи та створити семпли з найцікавіших їх частин, з якими вони могли б попрацювати в студії. Адамс кілька тижнів доводив все «до розуму», після чого гурт вирушив на студію The Factory в Дублін, щоб почати складати попередні Демо-записи. Боно і Едж брали активнішу участь ніж їхні колеги, протягом початкового періоду запису демо-матеріалу, який тривав шість тижнів.
Для продюсування сесій покликали весь продюсерський склад попередньої платівки: Браяна Іно, Даніеля Лануа та їх помічника Марка «Флад» Елліса; однак Лануа не зміг взяти участь у роботі, оскільки активно просував свій сольний альбом. Як і раніше, Іно працював з інтервалом у два тижні. Гурт приносив йому «прогресуючі» пісні, щоб він довів їх «до розуму» та додав власні штрихи. Спочатку колектив не мав чіткого уявлення про те, в якому вигляді вийде готовий матеріал. У той період Клейтон говорив: «Я не знаю, чи буде це новий альбом U2 або так і залишиться купою грубих начерків, які через два роки перетворяться на демо для нашої наступної платівки». Едж був прихильником створення міні-альбому для підтримки майбутньої частини турне , він пояснював: «У нас є трохи вільного часу, у нас є деякі ідеї, які закручені навколо останнього запису, давайте зробимо міні-альбом, бути може, чотири нові пісні, щоб трохи оживити наступну частину турне. Це буде подарунком для фанатів. Це буде здорово».
Незабаром після початку запису Боно наполіг на тому, щоб гурт рухався в напрямку повноформатного альбому. Спершу Едж вагався, але потім розглянув це як виклик: встигнути записати альбом, перш ніж повернутися в турне і довести, що гурт здатний створити якісний продукт, попри обмежений час. Крім того, Боно і менеджер гурту Пол Макгіннесс обговорили можливість видання однієї-двох платівок, які були «покладені на полицю» в період Achtung Baby. На початку березня музиканти досягли консенсусу в плані створення повноцінного альбому. Так само, як і під час сесій Achtung Baby, гурт розділив роботу між двома студіями одночасно: Адамс керував пультом мікшера на The Factory, в той час як Флад працював з SSL консоллю на Windmill Lane Studios.
У зв'язку з обмеженням за часом U2 були змушені складати та записувати пісні у швидшому темпі. Вони використовували свою улюблену техніку «джемування» в студії. Іно і Флад редагували окремі шматки пісень на свій розсуд, а потім обговорювали результат з гуртом. У свою чергу, музиканти пропонували зміни в аранжуваннях, додавали тексти та мелодії, перш ніж виконувати зроблену роботу. Іно використовував маркерну дошку, щоб акцентувати увагу гурту на певних моментах, коли вони збиралися всі разом. Він вказував на акорди та давав різні команди, такі як «зафіксувати», «стоп», «поміняти» та «повернути», щоб їхні репетиції йшли в потрібному руслі. Під час запису матеріалу та тестування різних аранжувань інженери використовували техніку, яку вони прозвали «ожиріння», вона дозволяла їм досягти більше 48 аудіо-доріжок за допомогою 24-контактного аналогового рекордера, DAT машини та синхронізатора. Проте інженери зіткнулися з проблемою «аудіо-розливу» (коли на мікрофон потрапляють сторонні звуки) на студії The Factory: оскільки всі музиканти записувалася в одній кімнаті, де до того ж перебував мікшерний пульт, а Боно часто співав незакінчені тексти, іноді все доводилося перезаписувати. Флайкейси та дерев'яні кабіни (індивідуальні для музикантів) постаралися абстрагувати один від одного як можна краще, щоб ізолювати кожного музиканта.
Натхненням для пісень служили різні джерела. Так, композиція «Zooropa» була результатом об'єднання двох різних музичних творів, одне з яких гурт виявив під час перегляду саундчеків, записаних під час першої частини туру. Мелодія з куплета «Stay (Faraway, So Close)» та інструментальний акомпанемент, який став піснею «Numb» були придумані в період сесій для Achtung Baby. Композиції «Babyface», «Dirty Day», «Lemon» і «The Wanderer» були написані під час сесій Zooropa. Кантрі-співак Джонні Кеш записав вокал для пісні «The Wanderer» під час відвідування Дубліна, і хоча Боно теж записав вокал для цієї пісні, він віддав перевагу версії Кеша. Протягом сесій U2 вагалися відповісти на запитання: який музичний стиль поєднує запис, внаслідок вони розділили композиції на три потенційні групи: «Найкращі пісні», «Танцювальні» та «Альбом-саундтрек» (мається на увазі Original Soundtracks 1,що вийшов пізніше, деякі ідеї були використані для нього). Боно запропонував редагувати найкращі сегменти цих пісень разом, щоб зробити «монтаж».
Оскільки в травні почалася наступна частина туру, U2 поєднували запис з репетиціями концертів. Обмеження за часом завадило музикантам більше попрацювати над аранжуваннями для нових пісень. Попри швидкий темп сесій, альбом не був завершений до початку відновлення гастролей. Крім того, Фладу і Іно довелося розпочати роботу над іншими проєктами. Едж згадував, як всі говорили гуртові: «Ну, це ж міні-альбом. Ви все зробили добре, але потрібно попрацювати довше, потрібно закінчити деякі пісні». Проте музиканти не хотіли відкладати проєкт у довгий ящик, оскільки вони вважали, що були на «творчому підйомі». До того ж довелося б чекати закінчення турне, півроку, і гурт боявся втратити емоційний зв'язок з матеріалом та теперішній духовний стан.
Музиканти вирішили пожити між кількома містами близько десяти днів, щоб закінчити запис. Мікшування відбувалося вночі, під час вихідних днів. Клейтон назвав цей процес «найбожевільнішою ситуацією, в яку ти можеш себе загнати», а на думку Маллена «це було божевіллям, але це було корисним безумством, на відміну від нетямущого безумства». Пізніше Макгіннесс зазначив, що гурт мало не переоцінив свої сили і міг «зазнати краху». Інженери використовували одночасно три кімнати в Windmill Lane Studios: для мікшування, накладення та редагування. За словами Адамса, «в студії не було жодної людини, хто б сидів без діла, спостерігав або чекав». Флад називав цей період «абсолютним божевіллям». Відмовившись від автоматизованої консолі, інженери дотримувалися варіанту мікшування «вручну», виходячи з минулого досвіду з Лануа. Під час мікшування гурт та інженери сиділи та підбурювали один одного, створюючи, за словами Адамса: «свого роду спортивну атмосферу. Все це викликало в нас нервову енергію та внутрішній тиск… це підстібало та додавало зайвого відчуття важливості результату».
Під час останнього тижня запису гурт вирішив прибрати з альбому традиційні рок-пісні та «гітарні треки», на користь «незв'язного альбому, експериментального попа». Едж був відзначений як продюсер, що стало його дебютом на пластинках U2 — та додатковою відповідальністю, яку він покладав на себе за цей запис. Під час сесій були записані 20 пісень, але в кінцевому рахунку були обрані 10. Однією з пісень, яка не потрапила на диск була «In Cold Blood», вона містила похмурий текст, написаний Боно у відповідь на Боснійську війну і була видана ще до виходу альбому. Іншими «забракованими» піснями були: «Hold Me, Thrill Me, Kiss Me, Kill Me», «If God Will Send His Angels», «If You Wear That Velvet Dress» і «Wake Up Dead Man». Перша вийшла 1995 року, як сингл до саундтреку «Бетмен назавжди», інші три потрапили на наступний студійний альбом гурту, Pop (1997).
Особливості композицій Музика Альбом містив ще більше «європейської» музичної естетики, ніж на попередній роботі U2. Zooropa став подальшим рухом від рутс-звучання гурту кінця 80-х років. Високотехнологічний Zoo TV Tour справив великий вплив на стилістику альбому; гурт використовував різні передові технології як музичні ресурси. Також на альбомі зріс вплив альтернативного року, електронної танцювальної музики та індастріалу, вони були ще синтезованіші, ніж на минулій роботі U2; гурт активно користувався синтезаторами, додаючи різні звукові ефекти та аудіо лупи. На додаток до Браяна Іно, який відзначився на шести треках, на синтезаторах почав грати ще і Едж. Гітарний стиль останнього ознаменував подальший відхід від свого фірмового звуку, тепер музикант використовував ще більше різних ефектів, а в піснях зменшувався акцент на його гітарних партіях. Наприклад, у композиції «Lemon», названої порталом Allmusic «німецьким диско космічної ери», була гітарна партія з ефектом «гейт» (реверберація з придушенням сигналу загасання). Спотворене звучання пісні «Daddy's Gonna Pay For Your Crashed Car», Боно описав як «індастріал-блюз». Інші композиції звучали більш традиційно: «The First Time» — «спокійна» соул-композиція, написана для Ела Гріна; «Stay (Faraway, So Close)» з'явилася, коли Едж грав послідовності акордів «старої школи», в дусі Френка Сінатри.
Подібно до того, як монітори під час шоу Zoo TV Tour чергувалися кадрами з телевізійних програм, ряд пісень містили схожі за задумом аудіо-семпли. Так, початок заголовної пісні «Zooropa» містив колаж з нерозбірливих людських голосів (на манер радіо), які вимовляли рекламні гасла на тлі акордів синтезатора з ефектом сустейна. Композиція «Numb» мала яскраво виражений вплив індастріалу, вона містила різні ритмічні шуми, «аркадні звуки», звук перемотування плеєра та семпли ударів по бас-барабану хлопчиком з Гітлер'югенда, останні були взяті з фільму «Тріумф волі» 1935 року. «Daddy's Gonna Pay For Your Crashed Car» починається звуком фанфар з платівки Улюблені пісні Леніна і семплом з пісні музиканта MC 900 Ft. Jesus «The City Sleeps».
У плані вокалу Боно продовжував розвивати ідею дистанціювання від стилю, характерного для нього в 80-х. Джон Перелес описував його так: «Боно применшує силу своїх легенів протягом всього альбому, на відміну від його пристрасного, що зачаровує вокалу на попередньому диску». Крім того, в піснях «Lemon» і «Numb» Боно співає в оперному фальцеті, який він прозвав «товстухою». На двох композиціях були особливі лід-вокалісти: Едж виконав «Numb» у вигляді байдужого монологу, музикант монотонно вимовляє команди з приставкою «Не»; для пісні «The Wanderer» був запрошений кантрі-співак Джонні Кеш. Пісня не випадково була обрана як заключна, гурт хотів закінчити платівку «музичним жартом». У ній «змучений» голос Кеша звучить на тлі синтезованої басової лінії. Гурт описав цей інструментальний фон як «ультиматум для Holiday Inn з пекла» (мається на увазі «мьюзак», який звучить у цих готелях).
Лірика