Діахроні́чна лінгві́стика (діахронічне мовознавство, порівняльно-історичне мовознавство) — розділ лінгвістики, що розглядає мову, зміни в ній та її явища в історичному розвитку.
Діахронічне та історичне мовознавство було головною течією мовознавства до початку XX сторіччя, коли Фердинанд де Соссюр довів, що синхронічна (описова) лінгвістика, яка вивчає мову у статичній позиції та в певний окремий період часу, є рівноправна з діахронічною.
Див. також Синхронічна лінгвістика Порівняльно-історичне мовознавство Прамова
Література Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник. — Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. — 464 с. (серія «Альма-матер») ISBN 966-580-161-9 Посилання