Лід (від  — керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду) — короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Існує правило, згідно з яким, матеріал довший за 100 рядків мусить супроводжуватися лідом. У термінологічному словнику українських журналістів у цьому значенні вживається ще слово «вріз» («врізка»).

Функції ліду Лід покликаний представити читачам статтю, привабити їхню увагу, але найважливіша його функція — зорієнтувати читача в змісті матеріалу. У західній пресі лід набув надзвичайно широкого застосування в 1980-ті роки. Саме тоді були зроблені точні статистичні підрахунки, які засвідчили, що читач за 3–5 секунд проглядає заголовок; 30–40 секунд витрачає на ознайомлення з лідом і 3–5 хвилин — на цілий текст. А відтак стало зрозумілим, що «лід» — проміжний між заголовком і текстом етап сприйняття читачем матеріалу, який має вирішальне значення для просування новин у свідомість читача.

Лід повинен мати шрифтове виділення, у процесі попереднього ознайомлення читачі проглядають ліди, обираючи матеріали для докладного текстуального ознайомлення. Виділяють дві функції ліду: 1) інформаційну і 2) мотивуючу. Виконуючи першу функцію, лід мусить інформаційно розширити назву. Виконуючи другу функцію, лід мусить заінтригувати читача (іноді шокувати), дати йому мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Загалом лід — це стиснута в кілька речень стаття. Лідами не є набрані жирним шрифтом перші абзаци статей, як це часто зустрічаємо в наших газетах.

Правила написання Французька методика визначає такі правила написання лідів:

він має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст: складатися з простих речень, використовувати лише загальнозрозумілу лексику, не містити спеціальної термінології; у ліді не повинні перераховуватися цифри, вживатися абревіатури, маловідомі власні назви; початок ліду не повинен повторювати назву; заголовок і лід повинні складати дві змістовно й синтаксично незалежні одна від одної структури, кожна з яких є завершеною формулою, цілком зрозумілою без іншої; лід є незалежним від зачину тексту, тобто його першої фрази; лід найчастіше відповідає на запитання: що сталося? чому? в який спосіб?

Американська навчальна література велику увагу приділяє цьому композиційному елементу зовнішньої подачі газетних матеріалів. Надзвичайно розвинута й типологія ліду, яка налічує до п 'ятнадцяти його різновидів: лід — «вішак» передбачає, що в першій же фразі міститься відповідь на всі новинарні запитання; відповіді на ці запитання навішуються, як одяг, на гачки вішалки; лід — негайна ідентифікація; використовується тоді, коли новина має головного героя — загальновідому особу; лід — окремий постріл; застосовується тоді, коли предмет повідомлення може бути стисло, до афористичності, визначений словесно; лід — каламбур або ігровий лід; вербальна обігрує назви фільмів, телепередач, імена «зірок», приказки та афоризми; популярний на сторінках розважальної преси; лід «стаккато»; складається з коротких, уривчастих, «телеграфних» речень; передбачає наявність натяків, підтексту, інтригуючу кінцеву непроясненість повідомлення.

Джерела Лід як компресована форма мовлення. Євграфова А. О. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21(60). — 2008. — № 1. — С. 194–198. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие / Прохоров Е. П., Гуревич С. М., Ибрагимов А.-Х. -Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с. Посилання