Лаврови́шня лікарська, слива лавровишнева, лавровишня (Prunus laurocerasus L.) — вічнозелена рослина роду сливових із родини розових. Походить із регіонів, що межують із Чорним морем у південно-західній Азії та південно-східній Європі, від Албанії та Болгарії на схід через Туреччину до Кавказьких гір та північного Ірану.

Загальні назви P. laurocerasus стосуються схожості листя та зовнішнього вигляду з лавром (Laurus nobilis). Як і лавр, лавровишня використовувалася для виготовлення лаврових вінків, але ці дві рослини не пов'язані між собою.

Опис Вічнозелений кущ або дерево від малого до середнього розміру, що виростає до 5-15 метрів у висоту, рідко до 18 метрів, зі стовбуром до 60 см завтовшки. Листя темно-зелене, шкірясте, блискуче, 5—30 см завдовжки й 4—10 см завширшки, з дрібно зубчастим краєм. При подрібненні листя може мати запах мигдалю. Квіткові бруньки з'являються ранньою весною і розкриваються на початку літа в прямостоячих 7—15 см суцвіттях по 30—40 квіток, кожна квітка діаметром 1 см, із п'ятьма кремово-білими пелюстками й численними жовтуватими тичинками із солодким запахом. Плід — невелика вишня діаметром 1—2 см, чорніє при дозріванні на початку осені.

Плід їстівний, насіння отруйне, містить синильну кислоту. Росте головним чином в теплих і помірних регіонах Євразії та Америки.

Поширення Лавровишня походить із південно-східної Європи до Ірану та Лівії, включаючи Сербію, Албанію, Болгарію, Румунію, Туреччину, Азербайджан, Грузію, Кавказький регіон, Таджикистан та Лівію.

Вид процвітає у місцях, бідних на поживні речовини, і є в основному морозостійким. За короткий час рослина може широко поширитися шляхом самосіву. Це особливо проблематично, оскільки рослина поширюється в підліску існуючих лісів і витісняє місцеву природну рослинність. У багатьох регіонах вид увійшов до списку інвазивних, наприклад у Північній Америці, Великій Британії та деяких інших країнах Європи.

Культивація Лавровишня широко культивована декоративна рослина, що використовується для посадки в садах і парках у помірних регіонах по всьому світу. Її часто використовують для живоплотів, як просіюючу та як масову ландшафтну рослину. Більшість сортів є міцними чагарниками, що можуть впоратися зі складними умовами вирощування, включаючи затіненість та нестачу вологи, і які добре реагують на обрізку. Існує понад 40 сортів.

Отруйність Листя та насіння можуть викликати сильний дискомфорт для людей при проковтуванні. Вживання листя або кількох розжованих насінин може призвести до нудоти, блювоти, підвищеного серцебиття та судом; більш як десять розжованих насінин можуть призвести до смерті від зупинки серця або дихання.

У Туреччині м'якоть вишні використовується для варення або желе, оскільки сполуки ціанистого водню руйнуються під час варіння, а м'якоть менш токсична, ніж листя та насіння.

Насіння вишні, як і решта рослини, отруйне, містять ціаногенні глікозиди та амигдалін. Саме цей хімічний склад дає запах мигдалю при подрібненні листя.

Галерея <p style="font-size: 85%"> Загальний вигляд дорослої рослини<p style="font-size: 85%"> Листки<p style="font-size: 85%"> Квітки<p style="font-size: 85%"> Плоди

Див. також Список видів роду слива

Примітки