Сербський фронт (Перша світова війна) (1914—1915) — військові дії, що відбувались з кінця липня 1914 року, коли Австро-Угорщина напала на Сербію на початку війни, до закінчення війни в листопаді 1918 року. Фронт коливався від Дунаю до південної Македонії і назад знову на північ (в Сербії, Чорногорії, Греції, Албанії, Болгарії), за участю військ майже усіх країн-учасниць війни.

Сербська армія зазнала різкого скорочення від приблизно 420 000 на своєму піку до 100 000 на момент звільнення. Королівство Сербія втратило 1 100 000 жителів під час війни (армійські і цивільні втрати), що становить понад 27 % від загальної чисельності населення і 60 % чоловічого населенняЧедомир Антић, Судњи рат , Политика од 14. септембра 2008.Владимир Радомировић, Највећа српска победа , Политика од 14. септембра 2008.. Згідно з даними югославського уряду від 1924 року: Сербія втратили 265 164 солдатів, або 25 % всіх мобілізованих осіб. Для порівняння, Франція втратила 16,8 %, Німеччина 15,4 %, Росія 11,5 %, Італія 10,3 %.

Перемога Сербії у Першій світовій війні, вважається однією з найважчих перемог сучасної історіїJohn R. Schindler, «Disaster on the Drina: The Austro-Hungarian Army in Serbia, 1914,» War In History (April 2002) 9#2 pp 159—195 .

Передмова

Австро-Угорщина спровокувала боснійську кризу 1908—1909 рр. офіційно анексуючи території колишньої Османської Боснії і Герцеговини, які вона окупувала з 1878 року. Це розлютило Королівство Сербію та її заступника, Російську імперію. Російські політичні маневри в регіоні дестабілізували регіон відомий як «порохова бочка Європи».

У 1912—1913 рр. Перша Балканська війна велася між Балканською лігою і Османською імперією. За результатами війни було підписано Лондонський договір який надалі зменшив терен Османської імперії, створив незалежну албанську державу, а також розширював терени Болгарії, Сербії, Чорногорії та Греції. По результатам Другої Балканської війни Болгарія втратила на користь Сербії та Греції більшу частину Македонії, Південну Добруджу на користь Румунії і Адріанополь на користь Османської імперії, що ще більше дестабілізувало регіон.

28 червня 1914 Гаврило Принцип, боснійський серб, студент і член Млада Босна, убив спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда Австрійського в Сараєво, Боснія. Політичною метою вбивства було відкраяння від Австро-Угорщини південно-слов'янських провінцій. Вбивство викликало ланцюг подій, що втягнули Росію й інші великі європейські держави. Ця подія розпочала період дипломатичного маневрування між Австро-Угорщиною, Німеччиною, Росією, Францією і Великою Британією, який отримав назву липневої кризи. Бажаючи нарешті припинити втручання Сербії у австрійські справи у Боснії і на Балканах, Австро-Угорщина поставила липневі ультиматуми Сербії, десять вимог, що були навмисно неприйнятними, маючи намір спровокувати війну із Сербією. Коли Сербія погодилася тільки на вісім з десяти вимог, Австро-Угорщина оголосила війну 28 липня 1914 року.

Суперечка між Австро-Угорщиною та Сербією вилилася у Першу світову війну, в якій узяли участь Росія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Протягом тижня, Австро-Угорщині оголосила війну Росія, яка мала найбільшу армію в світі на початок XX століття. Сербія стала ще одним фронтом масової бійки, яка почала розгортатися вздовж кордону Австро-Угорщини з Росією. Сербія мала досвідчену армію, воювавшу у двох війнах за останні два роки, але вона була погано озброєна, австро-угорці розраховували знищити її менше ніж за місяць. Стратегія Сербії була в тому, щоб триматися до тих пір, як вони сподівалися, коли росіяни змогли б розгромити австро-угорську армію. Проте Сербія, мала ще клопіт — Болгарію, з якою тільки-но закінчилася війна.

Збройні сили

Австро-Угорщина

Необхідність тримати російський фронт для Австро-Угорщини значило що більшу частину австро-угорських військ мали бути відведені з сербського до галицького фронту, а це, в свою чергу зіпсувало початкові плани Австро-Угорщини вторгнення в Сербію. Незважаючи на це, головнокомандування Австро-Угорщини очікувало швидку перемогу над сербами. Австро-угорських військ, призначених для сербської кампанії, було набагато менше, ніж планувалося спочатку (308 000 вояків), враховуючи, що велика частина Австро-Угорської армії було відряджено на галицький фронт, на сербському фронті лишалося близько 200 000 австро-угорських військ.

Проте і австро-угорські війська були не вищої якості Близько чверті з вояків були неписьменними, більшість призовників були від нацменшин і не говорили або не розуміли німецької або угорської. На додаток до цього, більшість солдатів — етнічних чехів, словаків, поляків, румунів і південних слов'ян мали мовні та культурні зв'язки з різними ворогами Австро-Угорської імперії.

Сербія На відміну від австро-угорців, серби могли зібрати 450 000 солдатів при повній мобілізації. Основні частини, які прийняли на себе перший удар австро-угорців була 1-ша, 2-га, 3-тя і Ужицька армії (загалом 180 000 вояків). На відміну від австро-угорців, серби були кепсько озброєнні. Було підраховано, що при повній мобілізації 50 000 сербських солдатів взагалі будуть без будь-якої зброї. Багато підрозділів не мали обмундирування, і вояки носили свій одяг. Найболючішим питанням було гостра нестача гвинтівок і боєприпасів.

Серби були підтримані чорногорською армією, проте Королівство Чорногорія не мала регулярної армії, коли розпочалася війна, чорногорці провели мобілізацію місцевих ополченців, загальна чисельність яких склала понад 45 000 вояків.

Незважаючи на брак озброєння, серби і чорногорці мали дві значні переваги в порівнянні з австро-угорцями: вони малий файний бойовий досвід беручи участь у двох останніх балканських війнах, (те, що австро-угорцям не вистачало). Крім того, австро-угорська армія складалась з безлічі розрізнених етнічних груп в межах імперії, і їй не вистачало патріотичного запалу своїх супротивників.

Серби були під командуванням маршала (воєводи) Радомира Путника. Він був старим чоловіком (67 років) зі слабким здоров'ям. Коли почалася війна, він проходив лікування в Будапешті. Австро-угорський уряд заарештував його в лікарні, але потім відпустили після особистого втручання начальника австро-угорського Генерального штабу Франца Конрада фон Гецендорфа, як акт лицарства, а частково вважаючи, що хворий буде легким супротивником. Вони виявилися неправі — Путник блискуче керував сербською армією, хоча він не міг виїхати на фронт і був змушений вести війну з лікарняного ліжка в Белграді.

1914

Сербська кампанія почалася 28 липня 1914 року, коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії та її артилерія обстріляла Белград наступного дняGordon Martel, The Origins of the First World War, Pearson Longman, Harlow, 2003, p. xii f.. 12 серпня Австро-угорська армія перетнула кордон по річці Дрина.

Спочатку, три з шести австро-угорських армій були спрямовані на сербський кордон, але через втручання Росії, одну армію було відряджено на схід до галицького фронту. Але все ж, австро-угорці мали дві армії (п'ята і шоста) для нападу на кордоні Боснії.

5-та і 6-та австро-угорські армії мали близько 270 000 вояків, які були набагато краще озброєні, ніж серби. Австро-угорська армія була підпорядкована генералу Оскару Потіореку. Австро-Угорська імперія була третя за величиною населення в Європі в 1914 році, після Росії і Німеччини, і майже в дванадцять разів перевищувало населення королівства Сербії, надавши йому величезну перевагу робочої сили.

Битва біля Цери

Потіорек розпочав наступ на Сербію з Північної Боснії п'ятою армією, за підтримки частинами шостої армії наступаючою зі Срему. Друга армія мала бути відряджена в Галичину до кінці серпня, але Потіорек використав її для наступу. Шоста армія тільки-но розгорталась і не могла в повному обсязі узяти участь у наступальній операції. Потіорек намагався розгромити Сербію до дня народження імператора Франца-Йосифа. Таким чином, він зробив дві серйозні стратегічні помилки, атакувавши лише трохи більше половиною своїх військ, і розпочав наступ на горбистому заході Сербії замість відкритих рівнин півночі. Цей крок здивував воєводу Путника, який чекав нападу з півночі і спочатку вважав, що це був відволікаючий маневр. Як тільки стало ясно, що це був головний удар, 2-га армія під командуванням генерала Степа Степановича була відряджена на допомогу до невеликої Третьої армії на чолі з Павле Юрішич-Штурм і контратакувати загарбників. Після запеклого чотириденного бою, австро-угорці були змушені відступити — це була перша перемога Антанти у війні. Втрати становили: 23 000 для австро-угорців (з яких 4500 були взяті в полон) і 16 500 для сербів.

Битва на Дрині

Під тиском з боку своїх союзників, Сербія провела обмежений наступ через річку Сава в австро-угорську область Срем 1-ю сербською армією. Провідною метою було затримати відрядження 2-ї австро-угорської армії на галицький фронт, проте мета була не досягнута, через те що війська були вже транспортовані. Крім того Тімоцька дивізія зазнала жорсткої поразки при диверсійній переправі, загинуло близько 6000 вояків, атакувавши тільки з 2000 вояками.

Потіорек розпочав новий наступ з Боснії задля припинення сербського наступу і відволікання сербських військ для захисту власного терену.

7 вересня австро-угорські війська розпочали наступ із заходу, через річку Дрина, П'ятою армією з Мачва, і Шостою далі на південь. Початкова атака п'ятої армії була відбита сербською другою армією, австро-угорці втратили 4000 вояків, але сильнішій 6-й армії вдалося форсувати річку відкинувши підрозділи сербської 3-ї армії і закріпитися. Після того як деякі підрозділи 2-ї сербської армії були спрямовані для зміцнення 3-ї сербської армії, 5-ій австро-угорській армії, після нової атаки, також вдалося створити плацдарм. У той час, воєвода Путник вивів 5-ту сербську армію зі Срему і використовував її за для контратаки проти 6-ї армії. Спочатку контратака вдалась, але, на далі, відбулися криваві чотириденні бої за пік Мачков Камень гори Ягодна, в яких обидві сторони зазнали величезних втрат в наступних лобових атаках і контратаках. Дві сербські дивізій втратили близько 11 000 чоловіків, Австро-Угорщина зазнала втрат, ймовірно, на тому ж рівні.

Маршал Путник наказав окопатися на навколишніх пагорбах, наступна позиційна війна тривала півтора місяця, яка була вельми несприятлива для сербів, через брак зброї, обмундирування і набоїв. В артилерії австро-угорці мали повну перевагу, через артобстріли і з інших причин серби щодня втрачали 100 вояків.

Протягом першого тижня позиційної війни, Сербська Ужицька армія (одна посилена дивізія) і Чорногорська Санджакська армія (приблизно дивізія) провели невдалий наступ в Боснії. Крім того, обидві сторони провели декілька локальних атак, більшість з яких зазнали нищівної поразки. В одній із таких атак сербська армія використовувала мінну війну вперше: комбінована дивізія вирила тунелі під австро-угорськими траншеями (що були всього 20—30 метрів від них сербських на цій ділянці), встановили міни і підірвали їх.

Колубарська битва

Через брак набоїв серби були змушені відступати до річки Колубара. 5 листопада австро-угорські армії почали ще одну масовану атаку на сербів. У цей час генерала Живоїн Мишич, було призначено командувачем Першою армією, замінивши пораненого Петара Бойовича. Він наполягав на глибокому відступу для того, щоб дати військам деякий відпочинок і для скорочення фронту. Маршал Путник, погодився але через це було втрачено столицю Белград. Після великих втрат, австро-угорська армії увійшла в місто 2 грудня. Задля цього Потіорек відрядив всю П'яту армію в район Белграда і використовував її для стабілізації флангів. Це дало сербам час для відпочинку і для перегруповування.