Переяславська рада — загальна військова рада, яку гетьман Богдан Хмельницький скликав у Переяславі 8 (18) січня 1654 року, один з епізодів процесу оформлення українсько-московського військово-політичного союзу.

У працях частини російських та українських істориків, а також в офіційній ідеології СРСР набув значення ключової події в ході «возз'єднання українського народу з братнім російським народом». За оцінкою Інституту історії України, наголошення в історіографії та офіційній ідеології в описі подій того дня саме на ролі Переяславської ради переслідувало мету применшити значення конфліктів в процесі укладення українсько-московського союзу, і надати цьому акту характеру всенародного волевиявлення до «возз'єднання».

Центральним сегментом архіву Переяславської ради є найчастіше використовуваний «статейний список» (звіт) великого посольства Московського царства, яке очолював боярин В. Бутурлін, — тенденційне джерело, що трактує події з позиції Москви.

Оригінал тексту договору року 1654 року не зберігся (сама ймовірність його існування сумнівна; є також припущення про його свідоме знищення Москвою); списки, що збереглися до нашого часу, містять різну кількість статей (20, 23 та 11 статей). Текст однобічний, — він не має дзеркальної української версії, як мало би бути у випадку укладення повноцінного міжнародного договору. Непорушність договору «гарантувалася» українській стороні царськими грамотами 1654 року.

Містить багато недостовірних відомостей: за свідченням сучасника, дяка Г. Котошихіна, який втік до Швеції у 1660-х роках і склав там меморандум про МосковіюКотошихин Г. О России в царствование Алексея Михайловича. — Изд.-2-е. — СПб.: В тип. Эдуарда Праца, 1859., посли упорядники статейних списків перебільшували свої заслуги, бажане видавалося за дійсне з розрахунку «на большую себе честь и жалованье» у царя.

Реконструювати склад української частини архіву Переяславської ради неможливо через значні втрати архівів за доби Руїни і в пізніші часиМицик Ю. А. Переясловської ради архів // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — : «Наукова думка», 2021. — С. 426—427. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.. Рештки документів вірогідно були спалені в Батурині 13 листопада 1708 року, або за наказом Петра I в лаврському архіві у ніч з 21 на 22 квітня 1718 року.

Передумови У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалася Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Повстанці здобули низку перемог над урядовим військом Речі Посполитої, їх підтримували народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення панського гніту Речі Посполитої, а також поновлення позицій православної церкви на своїх землях.

Однак здобута Богданом Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між трьома великими державами Східної Європи — Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством.

В умовах феодальної Європи Хмельницький не міг офіційно проголосити незалежність, бо не мав права стати легітимним монархом. Він був тільки гетьман, а не нащадок короля Данила, ба більше, навіть не належав до жодного роду руських князів. Серед ватажків повстання теж не було відповідної кандидатури. Вчинити інакше — проголосити республіку з конституцією на зразок Орликової — не було змоги, бо на те бракувало потужного військового підкріплення. До Великої французької революції залишалося ще майже півтора століття.

Економічну і людську базу Хмельницького становили Київське, час від часу також Брацлавське і Чернігівське воєводства — землі, обтяжені постійною окупацією Річчю Посполитою та війнами. В таких умовах Гетьманщина ніяк не змогла б провадити затяжну війну.

Єдиний можливий союзник, кримський хан, не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків. Тут важили міркування про різну віру та про періодичні набіги на Україну по ясир — джерело ханських прибутків. Самодостатнє господарювання українців завжди було джерелом збагачення татар, шляхти Речі Посполитої та відкупників-євреїв і московського боярства з москалями — служивим людом московського царя. Ще з часів Римської імперії слов'яни були «сильними рабами і сміливими та вмілими воїнами». Саме тому ця імперія не змогла досягти успіху на землях Північного Причорномор'я, хоч мала успіх в просуванні на схід — в Азію.

Отже, спершу Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у московського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, і це стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору 1653 року.

Перемовини 8 (18) червня 1648 року — перший лист Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича.

Оцінки Спроба схилити царя до військового союзу і подання військової допомоги козакам та заохотити його до боротьби за трон Речі Посполитої, який після смерті короля Владислава IV залишався вакантним (Дмитро ІловайськийИловайский Д. И. История России. — М., 1905.— Т. 5. — С. 84., Мирон КордубаКордуба М. Боротьба за польський престіл по смерті Володислава IV // Жерела до історії України-Руси. — Т. 12. — Львів, 1911. — С.10., Іван Крип'якевичКрип 'якевич І. П. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990. — С. 265., Валерій Смолій, Валерій СтепанковСмолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. — К., 1995. — С. 101—103.). Початок переговорів про військовий союз та приєднання Гетьманщини до Московського царства. (Микола ПетровськийПетровський М. Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648—1654). — К., 1940. — С. 55—58., більшість радянських і російських істориків). Прагнення спростувати негативні наслідки антикозацької кампанії, проведеної стороною Речі Посполитої в Москві, та запобігання втручанню московських військ у конфлікт (Віктор ГоробецьГоробець В. М. Московська політика Богдана Хмельницького: завдання та способи їх реалізації // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1.). 8 (18) червня 1648 року — лист Хмельницького до московського сіверського воєводи Леонтьєва. Згадки про прихильне ставлення козаків до царя. Питання підданства царю не порушуєтьсяАкты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изданные Археографической комиссией (далее — Актьі ЮЗР). — Т. 3. — СПб., 1861. — 208.. 11 (21) липня 1648 року — лист Хмельницького до московського путивльського воєводи Плещеєва. Згадки про заохочення московського царя до боротьби за трон Речі Посполитої. Питання підданства царю не порушуєтьсяАкты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собр. и изданные Археографической комиссией (далее — Актьі ЮЗР). — Т. 3. — СПб., 1861. — 228.. Кінець грудня 1648 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол Силуян Мужиловський і єрусалимський патріарх Паїсій. Січень 1649 року — в Москві патріарх Паїсій переконує царя в бажанні Хмельницького: «…бити челом царскому величеству, чтоб государь пожаловал велел ево, Хмельнитцкого, и все Войско Запорожское приняти под свою государскую високую руку..»Воссоединение Украиньї с Россией. — Т. 2. — С. 99., однак в записці Мужиловського згадується лише клопотання про подання військової допомоги, а питання підданства царю не порушуєтьсяВоссоединение Украины с Россией. — Т. 2. — С. 127—131.. Квітень 1649 року — зустріч в Чигирині Хмельницького із царським послом Григорієм Унковським. Гетьман наголошує на спорідненості Гетьманщини з Московським царствомВоссоединение Украины с Россией… — Т. 2. — С. 152—153. і просить подати військову допомогу. Травень 1649 року — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол — полковник Федір Вешняк. В акредитивній грамоті висловлено прохання про протекторат московського монарха: «…под милость и оборону свою возьми… всю РусьВоссоединение Украины с Россией… — Т. 2. — С. 177.»Тобто не лише власне Військо Запорозьке як військово-політичну структуру, а й територію, населену православним народом (Горобець В. М. Московська політика Богдана Хмельницького: завдання та способи їх реалізації // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1.).. Одночасно подібне посольство було вислано до трансильванського князя Дєрдя II РакоціКордуба М. Між Замостєм і Зборовим // Записки Наукового Товариства Шевченка. — Т. 33. — Львів, 1922. — С. 43., з метою заохотити його до боротьби за трон Речі Посполитої. 6 серпня 1649 року — піррова перемога козаків у Зборівській битві. Зраджений кримськими татарами Хмельницький винуватить Москву, яка не подала допомогиСмолій В. А., Степанков В. С Богдан Хмельницький. — С. 204.. Українсько-московські стосунки погіршуються. Гетьман і його оточення вдаються до дипломатичного тиску на Москву: відкрито висловлюються про необхідність походу на московитівВоссоединение Украины с Россией… — Т. 2. — С. 153. і відмовляються видати самозванця Тимофія Анкудінова, який видавав себе за сина московського царя Василя ШуйськогоАкты ЮЗР. — Т. 3. — С. 419—435; Т. 8. — С. 324, 329—339.. Березень 1650 року — Хмельницький ігнорує накази короля Речі Посполитої про підготовку до спільного польсько-кримського походу проти Московії. Літо — осінь 1650 року — пожвавлення османсько-українського діалогу про те, щоби передати під османський протекторат «…Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією Руссю аж по Віслу»Документи Богдана Хмельницького (1648—1658) / Упоряд. І. Крип'якевич та І. Бутич. — К., 1961. С. 626—627.Бутич І. Два невідомі листи Богдана Хмельницького // 3аписки Наукового Товариства Шевченка. — Львів, 1991. — Т. 222. — С. 319—326.. 19 лютого 1651 року — Земський собор в Москві. Московське духовенство визнало за можливе в разі невиконання стороною Речі Посполитої умов «вічного миру» дозволити Олексію Михайловичу прийняти в підданство Військо Запорозьке Вересень 1651 року — до Чигирина прибув османський посол Осман-ага і повідомив про готовність Порти взяти під свій захист ГетьманщинуСмолій В. А., Степанков В. С Богдан Хмельницький. — С. 295.. Хмельницький не поспішає, сподіваючись на відповідь Москви. Березень 1652 року — посольство Хмельницького в Москві. Посол Іван Іскра запропонував негайно прийняти під царську опіку Військо Запорозьке. Царський уряд погодився взяти лише військо, без території, передбачаючи згодом надати йому землі в межиріччі Дону та Ведмедиці.

Підготовка Восени 1653-го Земський собор, який відбувався у Москві, ухвалив рішення про включення Гетьманщини до складу Московського царства, а 23 жовтня (2 листопада) 1653 року московський уряд оголосив війну Речі Посполитій.

Для ведення переговорного процесу між обома державами у Гетьманщину з Москви 9 (19) жовтня 1653 року вирушило велике посольство, яке очолив боярин Василь Бутурлін. Серед послів були окольничий Іван Алфер'єв, дяк Авраам Лопухін і представники духовенства.

Подорож тривала довго — майже три місяці. І не тільки через бездоріжжя та безлад: довелося виготовляти новий царський прапор і текст промови Бутурліна, з призначеної гетьману булави зникло кілька коштовних камінців, тому їх довелось відновити. Потім посольство ще тиждень чекало приїзду Богдана Хмельницького, який затримався в Чигирині на похороні старшого сина, а потім не міг переправитися через Дніпро, бо крига на річці була недостатньо міцною.

Місцем проведення генеральної військової ради обрано Переяслав, куди посольство прибуло 31 грудня 1653 р. (10 січня 1654 р.). Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6 (16) січня 1654 р.

Проведення