Строгий стиль, строге письмо — стиль поліфонічної музики епохи Ренесансу (XV–XVI ст.), що розроблявся композиторами нідерландської, римської, венеціанської, іспанської й низки інших композиторських шкіл. Переважно охоплював твори для хору а капела церковної традиції, значно меншою мірою — світської.
Техніка Головне досягнення майстрів строгого стилю — встановлення принципової рівноправності голосів у хорі, що відрізняє цей стиль від мистецтва Раннього Ренесансу (Ars nova). Майстри строгого стилю розробили всі форми імітації та канону 1-го і 2-го розрядів, двоголосні й багатоголосні канони з вільними супровідними голосами і без них, імітації та канони з двома (і більше) пропостами, нескінченні канони, канонічні секвенції, застосовували всі основні способи перетворення теми в поліфонічній формі: збільшення, зменшення, обернення, ракохід та їх комбінації. Одним із найважливіших їх досягнень була розробка різних видів складного контрапункту і застосування його закономірностей у канонічних формах.
У числі інших відкриттів старих майстрів поліфонії можна назвати принцип комплементарності (мелодико-ритмічного взаємодоповнення голосів у конрапункті), а також маскування кадансів посеред музичної побудови. Музика майстрів строгого стилю позначена різним ступенем поліфонічної насиченості, композитори вміли урізноманітнити звучання всередині великих форм за допомогою гнучкого чергування строгої поліфонії з більш вільними розділами, а також з розділами, де голоси рухаються нотами рівної тривалості. В останньому випадку контрапунктичний склад перетвориться в хоральний.
Гармонічні поєднання голосів в музиці строго стилю характеризується як повнозвучні, консонантно-тризвучні. Дисонантні інтервали допускалися тільки як прохідні й допоміжні (на слабких долях) або затримання (на сильних долях). Усі дисонанси мали негайно розв'язуватися у консонанси за певними правилами. Мелодика ґрунтувалася на 5 середньовічних ладів — дорійський, фригійський, міксолідійський, а також іонійський і еолійський.
Образна сфера Для образності строгого стилю типові зосередженість і споглядальність, раціональні сплетення контрапунктуючих голосів утворюють урівноважені звучання. Натомість експресивні наростання, драматичні контрасти чи особистісні емоції строгому стилю не властиві.
Найважливішими серед жанрів строго стилю були меса (перша в європейській музиці значить циклічна форма) і мотет (на духовні і світські тексти). Складалися також духовні та світські поліфонічні пісні, мадригали. Головним чином майстри строгого стилю писали для хору без супроводу. Проте іноді допускалася і участь музичних інструментів, деякі композитори складали музику і для інструментальних ансамблів.
Найвідомішими композиторами строгого стилю вважаються Жоскен Депре, Орландо ді Лассо та Палестріна. Найбільшими теоретиками епохи строгого письма були Й. Тінкторіс, Г. Глареан, Н. Вічентіпо (1511–1572; автор книги L'antica musica ridotta alla moderna prattica, 1555), Дж. Царліно.
Історичне значення Поліфонічні прийоми, розроблені майстрами строгого стилю лягли в основу вільного стилю, який змінив строгий стиль у XVII столітті. Найважливіші досягнення майстрів строгого письма — поліфонічна самостійність голосів, єдність оновлення та повторності у розвитку музики, високий рівень розвитку імітаційної і канонічної форм, техніки складного контрапункту, застосування різноманітних способів перетворення теми, кристалізація прийомів кадансування зберегли своє значення для всіх подальших епох.
Найбільше мистецтво строгого стилю виявляє свій вплив у творах Й. С. Баха (напр. хорал «Aus tiefer Not», BWV 686, Credo No 12 з меси h-moll, мотет BWV 229), в пізніх творах В. А. Моцарта і Л. Бетховена тощо. У 19 столітті композитори використовували техніку строгого стилю для створення старовинного колориту, а в деяких випадках — містичного відтінку. Значну увагу вивченню строгого стилю приділив С. Танєєв. У ХХ і ХХІ ст. елементи строгого стилю уживали Арво Пярт, Георгій Пелеціс, Олександр Щетинський, Олександр Гугель.
У сучасних музичних навчальних закладах строгий стиль є початковим розділом навчального курсу поліфонії.
Бібліографія Булычев В. A., Музыка строгого стиля и классического периода как предмет деятельности Московской симфонической капеллы, М., 1909; Танеев С. И., Подвижной контрапункт строгого письма, Лейпциг, 1909, М., 1959; Соколов H. A., Имитации на cantus firmus, Л., 1928; Конюс Г. Э., Курс контрапункта строгого письма в ладах, М., 1930; Скребков С. С., Учебник полифонии, М.-Л., 1951, М., 1965; его же, Художественные принципы музыкальных стилей, М., 1973; Григорьев С. С., Мюллер Т. Ф., Учебник полифонии, М., 1961, 1969; Павлюченко С. A., Практическое руковедство по контрапункту строгого письма, Л., 1963; Протопопов В. В., История полифонии в ее важнейших явлениях, (вып. 2) — Западноевропейская классика XVIII–XIX вв., М., 1965; Литинский Г. И., Образование имитаций строгого письма, М., 1971; Фраенов В. П., Контрапункт строгого письма в училищном курсе полифонии, в кн.: Методические записки по вопросам музыкального образования, вып. 2, М., 1979; Vicentino N., L'antica musica ridotta alla moderna prattica, Roma, 1555, Zarlino G., Istitutioni harmoniche, Venezia, 1558, факсиміле в изд.: Monuments of music and music literature in facsimile, 2 ser. — Music literature, 1, N. Y., 1965; Artusi G. M., L'arte del contrapunto, 1-2, Venezia, 1586-89, 1598; Bernardi S., Porta musicale per la quale in principianto…, Venezia, 1682; Berardi A., Documenti armonici, Bologna, 1687; Fux J. J., Gradus ad Parnassum, W., 1725 (англ. пер. — N. Y., 1943); Cherubini L., Cours de contrepoint et de fugue, P., 1835; Bellermann H., Der Contrapunkt, В., 1862, 1901; Bubler L., Der strenge Satz, В., 1877, 1905 Kurth E., Grundlagen des linearen Kontrapunkts. Einführung in Stil und Technik von Bachs melodischer Polyphonie, Bern, 1917, 1956 Jeppesen К., Der Palestrinastil und die Dissonanz, Lpz., 1925; его же, Kontrapunkt, Kph., 1930, Lpz., 1935; Merritt A., Sixteen-century poliphony, Camb., 1939; Lang P., Music of western civilization, N. Y., 1942; Reese G., Music of the Renaissance, N. Y., 1954; Chominski J. M., Formy muzyczne, t. 1-2, Kr., 1954-56.
Джерела В. П. Фраёнов, Строгий стиль//