Примако́в Віта́лій Ма́ркович (ба́тько Прима́к, ба́тько Примаче́нко; , с. Семенівка, нині місто, Семенівський район, Чернігівська губернія, Російська імперія — , Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський воєначальник, комкор (1935), дипломат. Зять Михайла Коцюбинського, товариш дитячих років українського радянського воєначальника — Юрія Коцюбинського. Репресований.

Один із організаторів і перших керівників Червоно-Козачого Корпусу Української Республіки, перших військових формувань радянського уряду України у складі Країни Рад.

Учасник бойових дій 1920-х років у Афганістані і в Середній Азії, за що тогочасна світова преса його охрестила «радянським Лоуренсом»Афганская эпопея Виталия Примакова // Аргументы и факты. — 2007. — 14 апреля. .

Біографія Народився 1897 року в селі Семенівці (тоді Російська імперія, нині місто, райцентр Семенівського району Чернігівської області, Україна) у родині народного вчителя, його рід походив із чернігівських козаків.

З 1909 по 1915 рік навчався в Чернігівській чоловічій гімназії. Змалку близько знайомий із відомою українською родиною Коцюбинських.

3 1914 року — член РСДРП. У лютому 1915 року за більшовицьку агітацію у військах Чернігівського гарнізону засуджено на довічне заслання до Сибіру.

У квітні 1917 року, після оголошеної Тимчасовим урядом амністії, дотерміново повернувся з заслання до Чернігова, з травня по серпень — член Київського комітету РСДРП(б). У серпні 1917 року — рядовий 13-го запасного піхотного полку в Чернігові. Його обирають до складу Чернігівської Ради робітничих і солдатських депутатів, а потім — делегатом II Всеросійського з'їзду Рад.

Брав участь у жовтневому перевороті в Петрограді, член ВЦВК Росії другого скликання.

27 грудня 1917 року Примаков разом із Ароном Бароном за дорученням російського більшовицького керівництва сформували в Харкові з 2-го українського полку збройні сили Української Народної Республіки Рад — 1-й полк Червоного козацтва. Основу червоного козацтва складали переважно прихильники Росії з числа росіян та деяких українців, що поділяли радянську ідеологію більшовиків й чинили збройний опір Українській Народній Республіці.

Восени 1918 року брав участь у формуванні на території України різних радянських збройних угруповань: 1-ї української радянської дивізії, очоливши полк Червоного козацтва. У грудні того ж року за наказом Всеукраїнського Центрального Військово-Революційного Комітету Примаков та його полк увійшли до складу 2-ї української радянської дивізії. Надалі командував підрозділами збройних сил Червоного козацтва (бригадою, дивізією, корпусом) у боях проти Армії Української Народної Республіки, білогвардійських загонів денікінців, врангелівців, повстанських загонів Нестора Махна та польських військ Пілсудського під час польсько-радянської війни 1920 року.

У 1923 році закінчив військово-академічні курси Росії. У 1924–1925 роках — начальник найвищої кавалерійської школи в Ленінграді. У 1925–1926 роках був таємним військовим радником при національній армії Китаю (Калганська група військ). У 1927–1930 роках — воєнний аташе в Афганістані та Японії. У 1931 році вчився в академії Генштабу Німеччини. У 1931–1933 роках — командир корпусу, в 1933–1935 роках — заступник командувача Північно-Кавказького військового округу, заступник інспектора найвищих воєнних навчальних закладів. З 1935 року його призначено заступником командувача Ленінградського військового округу.

Автор книги «Громадянська війна на Україні», в який він визнав, що понад 60 % населення України вороже ставилась до більшовиків.

Заарештовано Примакова 1936 року за звинуваченням в участі в «троцькістській змові». Після катувань, його, ухвалою «трійки» НКВС УРСР, засуджено до стратиЛомонос Ірина. Чернігівець Віталій Примаков і Лілія Брик — любов по-совєтськи // Місто: щотижневик. — 2008. — № 27. — 3 липня.. 12 червня 1937 року Примакова розстріляно разом із маршалом Михайлом Тухачевським.

Реабілітовано 1957 року.

Родина У першому шлюбі був одружений з Оксаною Коцюбинською, донькою відомого громадського діяча, революціонера і письменника Михайла Коцюбинського.

Нагороди Орден Червоного Прапора як командиру 8-ї кавалерійської дивізії. Наказ № 326 від 1919 р. Орден Червоного Прапора як командирові 1-го кавалерійського корпуса. Наказ РВР № 41 від 1921 р. Орден Червоного Прапора. Наказ 7.8.1929 р.

Твори Автор статей з військово-теоретичних питань більшовицьких збройних сил, нарисів і спогадів, зокрема про події 1918—1920 років в Україні. Зокрема: Афганистан в огне. — Л., 1930. Червонное казачество: Сборник. — Харьков, 1923. (статьи подписаны «Старый казак»). Тактические задачи и военные игры, предложенные для решения офицерам германского рейхсвера в 1933 г. / пер. с нем. и обр. В. М. Примакова. —  : Госвоениздат, 1934. — 95 с.: схем. Борьба за Советскую власть на Украине. — Путь неувядаемой славы. — Три рейда. — «Червонцы». — Смертью героев. — Смелость города берёт / в кн.: Этапы большого пути. — , 1962. — 528 с. Сражение под Орлом. Октябрь-ноябрь 1919 года / в кн.: Латышские стрелки в борьбе за Советскую власть в 1917—1920 годах. — Рига, 1962. Записки волонтера. Гражд. война в Китае. — , 1967. Первое издание этой книги — Л.: Прибой, 1927. Автор указан как Генри Аллен. И всходим маки красные… Очерки, статьи, стихи, рассказы: [Для детей] / авт. вступ. ст. С. Репьях. — Киев: Молодь, 1987. — 261 с. По Японии. — 1930.

Увічнення пам'яті За радянських часів Віталієві Примакову встановлювали пам'ятники, його ім'ям називали вулиці та інші об'єкти. Після ухвалення Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» від Українського інституту національної пам'яті Віталія Примакова було внесено до Списку осіб, що підпадають під дію закону.

У Києві в Наводницькому парку 1970 року йому було встановлено бронзове погруддя на гранітному постаменті (скульптор Флоріан Коцюбинський, архітектор Ісроель Шмульсон), демонтоване у травні 2016 року. У 1965 році на його честь названо вулиці в Києві (з 2016 року — вулиця Рейнгольда Глієра) та в Хмельницькому (нині — Староміська вулиця). У Білій Церкві була вулиця Примвакова (нинішня вулиця Євгена Деслава), а на будинку Таубіна, де у 1921 році містився штаб 1-го кінного корпусу Червоного козацтва була встановлена меморіальна таблиця. Демонтована у 1990-х роках. У Чернігові на Алеї Героїв 1972 року встановлено гранітне погруддя Примакова (скульптор Флоріан Коцюбинський, архітектор Г. Урусов). Демонтовано в червні 2016 року. Зараз знаходиться на території Чернігівського обласного історичного музею. На території Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського було встановлено садово-паркову скульптуру (погруддя) Віталія Примакова (скульптор Флоріан Коцюбинський, 1970). На будинку чернігівської чоловічої класичної гімназії, де навчався В. М. Примаков, та на будинку Коцюбинських встановлено меморіальні таблиці. У Львові була вулиця Примакова (з 1993 року — вулиця Михайла Гайворонського). У Олександрії Кіровоградської області до квітня 2021 року була меморіальна таблиця.

2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Примакова Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізаціюПідстава: «Радянський військовий діяч, один з організаторів та керівників „Червоного козацтва“, учасник встановлення радянської влади в Україні та Середній Азії.»..

Примітки

Джерела Гриневич Л. Примаков Віталій Маркович // Громадянська війна на Україні, 1918—1920: т. 1, кн. 1 / під ред. І. К. Рибалка. — Київ: Наукова думка, 1967. Дубинский И. В. Примаков. — Москва: Молодая гвардия, 1968. — 176 с. — (Жизнь замечательных людей. ЖЗЛ: серия биографий; вып. 2). Дубинский И. В. Портреты и силуэты: очерки ; Трубачи трубят тревогу: док. повесть. — Київ: Дніпро, 1982. — 535 с. Дубинський І. В. Віталій Прімаков. — Київ: Молодь, 1977. — 288 с. Примаков В. М. Страницы жизни и борьбы // Червонное казачество: Воспоминания ветеранов / ред.-сост. Е. П. Журавлёв, М. А. Жохов. — Москва: Воениздат, 1969. — 256 с.

Посилання Які назви вулиць мають зникнути з мапи України? // Офіційний вебсайт УІНП. Довідник з історії Комуністичної партії та Радянського Союзу 1898—1991 «Последний арест»