Білогі́р'я (до 1946 року — Ляхівці) — селище в Україні, адміністративний центр Білогірської селищної територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області. До 19 липня 2020 року — колишній адміністративний центр ліквідованого Білогірського району.
Географія Розташоване на лівому березі річки Горині (притока Прип'яті), за З км від залізничної станції Суховоля на лінії Шепетівка-Подільська — Тернопіль.
Білогір'я знаходиться у південній частині історико-етнографічної Волині. Рельєф місцевості — горбиста рівнина. Є поклади крейди, глини, значні запаси торфу.
Історія
Селище засноване 1441 року. Магдебурзьке право отримало з 1583 року.
В околицях Білогір'я виявлено залишки трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), населення та курганний могильник бронзової доби (II тисячоліття до н. е.), а також кілька поселень черняхівської культури.
Перша згадка про Ляхівці датується 1441 роком, коли за привілеєм великого литовського князя Казимира IV стало належати шляхтичу Дениску Мокосійовичу. Пізніше посідачкою Ляхівців була королева Польщі Бона СфорцаLachowce… — S. 54.
Оригінальну назву місцині дали «ляхівські двори» — польські оселі переселенців з .
Князь Юзеф-Олександр-Доброгост Яблоновський збудував тут замок. У 1780-х рр. цей же власник підтвердив містечку магдебурзьке право (вперше надане ще 1583 р.), а також надав печатку «ляховецької магдебургії» з зображенням великого герба Яблоновських (щит чотиричастинний; у першій частині — герб «Прус ІІІ», у другій — «Прус І», у третій — «Злотоголенчик», у четвертій — «Коси»; зразки такої печатки, відомі з 1780-х — 1790-х рр., відомі з документів архіву Яблоновських—Сапіг у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника).
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Ляховецької волості Острозького повіту Волинської губернії, мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів, існували 4 православні церкви, 2 часовні, костел, школа. За ½ версти розташовувалось садиба Леонцине з 3 млинами, ярмарком, винокурним заводом.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
В 1932–1933 мешканці селища пережили сталінський голодомор.
До 1946 року селище називалось Ляхівці, комуністичній владі у немилість потрапили назви інших народів, у різний час було вилучено практично усі назви поселень, в основах яких звучали як давні, так і новітні етноніми, в даному випаду керувались, що поселення має етнонім «лях». Виняток було зроблено лише для етноніма «російський».
Статус селища міського типу Білогір'я отримало з 1960 року.
У Незалежній Україні З 24 серпня 1991 року селище входить до складу незалежної України.
1 лютого 2018 року Білогірська селищна рада, в ході децентралізації, об'єднана з Білогірською селищною громадою.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білогірського району, смт увійшло до складу Шепетівського району.
Населення Станом на 1885 рік селищі мешкало 2368 осіб, налічувалось 296 дворів.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 5401 особи (2634 чоловічої статі та 2767 — жіночої), з яких 3890 — православної віри та 1384 — юдейської.
Згідно перепису 2001 року населення — 5709 мешканців.
5483 мешканці на 2011 рік.
5310 особа у 2020 році.
54977 мешканці на 2024 рік.
Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська547797.94%російська841.50%вірменська220.39%білоруська30.05%польська30.05%румунська20.04%інші/не вказали10.03%Усього5592100%
Релігія
Окрім парафіяльного храму тут звели домініканський монастир. Будівництво розпочав руський шляхтич Павло Христофор Сенюта, який у релігійному плані . Він спочатку сповідував православ'я, потім кальвінізм та католицизм, а 1616 року прийняв аріанство.
Будівництво домініканського монастиря завершилося близько 1660 р. (до речі, теж на кошти Сенют). Історія храму досить складна. Сучасна святиня Пресвятої Трійці, Успіння Богородиці та свв. Петра і Павла була освячена 21 липня 1789 року. Художник Наполеон Орда, який у 1862—1876 роках мандрував Волинню, зазначив, що змальований ним храм був побудований Сенютою 1612 року. Отже, 1789 року могла відбутися реконсекрація (повторне освячення) святині з якихось причин, адже збудована вона була задовго до того. Храм мав цілих 10 вівтарів.
Рекреаційні ресурси У місцевості видобувається мінеральна природна столова вода — «Білогірська» .
Економіка Цегельний завод, ТОВ НВА «Перлина Поділля», ТОВ «Білогір'ямолокопродукт». У місті з листопада 2008 року діє супермаркет мережі «Наш Край»Retai.net: У місті діє супермаркет мережі «Наш Край»..
Особистості Уродженці: Пантелеймон (Бащук) — церковний діяч. Вільгельм Богуславський — польський правник і історик. Костянтин Валігура — український публіцист, письменник, журналіст. Криніцький Сергій Леонідович — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2026). Авраам Сенюта — церковний діяч. Теодозій Сєроцінський — польський мовознавець і педагог. Митрофан (Юрчук) — церковний діяч.
Перебували: Йоахім Рупньовський — аріянин-«міністр» в Ляхівцях Пйотр Мошковський — полеміст, аріянин-«міністр», заступник Йоахіма РупньовськогоTazbir J. MORZKOWSKI Piotr (poł. XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — T. XXII/1, zeszyt 92. — S. 28—29
Помер: Юзеф Сапега — польський політик, вояк
Галерея
Див. також Білогірський замок
Примітки
Джерела Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — Київ, 1971 Сенютович-Бережний В. Ляхівці над Горинем та їх дідичі // Літопис Волині. — Р. ІІІ. — 1956. — Ч. 3
Аполлон Сендульский Местечко Ляховци Острожскаго уезда // Волынские епархиальные ведомости. — 1869. — № 18-19 Aftanazy R. Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. — Wrocław; Warszawa; Kraków, 1994. — T. 5. Baliński М., Lipiński T. Lachowce // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana . — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 928—930 Dunin Karwicki J. Wędrówka od źródeł do ujścia Horynia. — Kraków, 1891 Dunin Karwicki J. Z zamglonej i niedawno minionej przeszłości: opowiadania historyczne. — Warszawa, 1902 — S. 53 — S. 208 Stecki T. J. Miasteczko Lachowce i uczony Jabłonowski // Kłosy. — 1872. — № 368 Wierzbicki J. Korespondencja // Athenaeum. — R. 6. — 1846. — T. 3 Білогір'я // ЕСУ
Посилання
Білогір'я у часі і просторі Білогірський замок Рік славного ювілею The Sieniuta Family