Житомир належить до найдавніших міст України. З часів середньовіччя і до сьогодні Житомир був, є адміністративним центром регіону, а в 1918 році тут протягом кількох тижнів працював уряд Української Народної Республіки.
Стародавня історія і початки міста Археологами виявлені поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, ранньої залізної доби. Широко представлені в Житомирі пам'ятки скіфського часу (XIII—III ст. до н. е.). У цей період тут з'являються городища, поселення і курганні могильники. Вони відомі в районі Смолянки, Зарічан, Корбутівки, Старої Рудні, Мальованки, Соколової гори, Крошні. В межах міста розкопано також могильники VII сторіччя та залишки староруського городища X — XIII століть.
Серед відомих археологів, що досліджували Житомирщину В. Б. Антонович, С. С. Гамченко, І. С. Винокур, Русанова та ін.
За місцевою легендою, яку записав історик XIX століття, священик Микола Трипольський, місто започатковано близько 884 року, і свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда та Діра — Житоми́ра, що нібито відмовився служити Олегу, сховався в лісах і оселився на високій скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева. Згодом над глибоким (близько 30 метрів) урвищем над Кам'янкою збудували дерев'яний замок (зараз на Замковій горі, у цьому місці розташований філіал обласного архіву).
Відомий чеський вчений-славіст Павел Йозеф Шафарик, доводив, що древнє городище — майбутній Житомир — виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста — мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла від важливої в цьому краї культури (рослини) — жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир — це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.
М. І. Теодорович у праці «Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии», переповідаючи попередні, доповнює їх своєю: «Житомир вперше згадується в історичних актах в 1305 році під іменем Животова».
Перша літописна згадка про Житомир відноситься до 1240 року, у зв'язку з походом на захід війська хана Батия після розгрому Києва. Житомир під час монголо-татарського нашестя було цілком розорено й зруйновано, місто страждало від татар ще кілька разів (до XVII століття).
Велике князівство Литовське, Руське, Жемантійське У другій половині XIV ст. посилюється вплив однієї з найбільших та могутніх держав у Східній Європі — Литовської.
У 1320 році житомирську фортецю захопив литовський князь Гедимін, так звільнив з-під влади Золотої орди та приєднав його до складу Великого князівства Литовськогозгадки про взяття Житомира Гедиміном у 1320 році ставляться під сумнів багатьма істориками, адже немає письмових першоджерел, які б напряму підтверджували ці оповідання. Фактом залишається те, що саме з Гедиміном пов'язується початок експансії литовської держави на південь і, зокрема, на землі Русі (України). «В 1320-их роках, — пише український історик Іван Крип'якевич, — великий князь Гедимін зайняв Берестейщину, дещо пізніше також Пінщину разом з давньою древлянською землею. Його син Любарт, в 1340 р. став волинським князем і намагався здобути Галичину. Другий син Гедиміна — Ольгерд — в 1350-их роках опанував чернігівсько-сіверську землю, в 1362 р. зайняв Київ, у 1363 р. переміг татар над Синьою Водою і поширив свою владу на Поділля». Внаслідок цього почастішали набіги татар, місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, залишки яких знаходять ще й досі.
У 1385 відбулася Кревська унія. У травні 1393 р. Вітовт посунув війська проти Києва та Поділля: «А князю Володимеру Олгирдовичю, тогда бивше в Киеве, и не всхоте покоры учинити и челомь ударити великому князю Витовту. Тои же весны князь велики Витовт поиде взя град Житомир и Вручии и приеха к нему князь Володимир»Супрасльський літопис.
У 1399 році золотоординський хан Єдигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, «…без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менґлі-Ґирея в 1481 році, що підтверджує ревізія замку Житомирського в 1545 роціJabłonowski A. Rewizia zamków ziemi Wołyńskiej w połowie XVI wieku // Żródła dziejowe. — T. VI. — Warszawa, 1877.
Житомир вперше отримав магдебургію у 1432 році, але через складну політичну ситуацію, що склалась на той час у Великому князівстві Литовському, пройшло ще 12 років до остаточного його затвердження. У 1444 році Житомир привілеєм короля Казимира Ягеллончика Житомир одержав магдебурзьке правоКостриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомир: Підручна книга з краєзнавства. — Житомир: Косенко, 2007. 38 c.Военно-статическое обозрѣніе Россійской Имперіи. Томъ X. Часть 3. Волынская губернія. Санктпетербургъ. 1850. ст. 129 .
Після перетворення 1471 року Київського князівства на Київське воєводство ВКЛ, Житомир став у його складі повітовим містом. До нього було приписано села Романове, Ловков (нині Левків), Крошня, Котельня, Рудники, Звиняче, Іванкове.
Іноземний мандрівник венеціанський посол Амброджо Контаріні, який у 1474 році відвідав Житомир, проїжджаючи по дорозі до перського шаха, у своїх мемуарах згадував про замок так: «місто укріплене, в якому будівлі дерев'яні».
Центром і найбільш значною спорудою був замок, що, як і місто, поступово зростав, розбудовувався, в останньому розвивалися ремесла і торгівля.
У 1557 році Роман Сангушко отримав універсал короля Сигізмунда II Августа на староство у м. Житомир, де під його керівництвом почали укріплювати фортецю для кращого захисту від московських військ, організовував низку вдалих захисних кампаній проти кримських татар. У 40-х рр. XVI століття замок був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою.
Річ Посполита та Гетьманщина Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапив під владу польських магнатів.
В 1594–1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северина Наливайка і Григорія Лободи, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах.
Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, яку очолив Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок. Житомиряни разом з козацькими полками М. Кривоноса під стінами Житомирського замку билися з загоном Я. Вишневецького.
В 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського.
Поворотним пунктом в історії міста можна вважати 1667 рік, коли за умовами Андрусівського перемир'я, Київ відійшов до Московського царства, а київські гродський та земський суди було перенесено до Житомира, який фактично став також і адміністративним центром Київського воєводства. Юридично цей статус було закріплено Гжимултовським трактатом 1668 року. Ця обставина відіграла важливу містотворчу роль і дала поштовх для подальшого інтенсивного розвитку Житомира. В місті відбувалися важливі події внутрішнього життя воєводства, зокрема проходили судові засідання, воєводські сеймики, військові збори та переписи місцевої шляхти.
Потрясінням для міста стало велике селянське постання 1768 року відоме під назвою Коліївщина. У селі Кодня, біля Житомира, було страчено біля трьох тисяч учасників повстання. На одному із курганів, де поховані загиблі, встановлений пам'ятний знак. Після цих трагічних подій з'явилося «побажання» найлютішим ворогам: «А щоб тебе свята Кодня не промайнула…»
Безпосереднім поштовхом до повстання Коліївщини було створення у лютому 1768 року Барської конфедерації.
Російська імперія У 1795 році, після третього поділу Польщі, Житомир був окупований та анексований Російською імперією, а з 1797 року став центром новоствореної Волинської губернії. Остаточно цей статус було затверджено через сім років, у 1804-му.
З вересня 1811 року тут жив російський воєначальник, учасник війни 1812 року, П. І. Багратіон, що командував Подільською, а потім 2-ю Західною армією.
Під час Франко-російської війни 1812 року чимало жителів міста воювало у лавах російської імператорської армії. Лише наприкінці липня 1812 року з Житомира до діючої армії пішло 103 чоловіка.
З початку XIX ст. Житомир став одним з центрів суспільного руху на Волині. В 1823—1825 рр. В місті діяли члени Товариства об'єднаних слов'ян і Південного товариства декабристів. З містом, зокрема, пов'язана діяльність декабристів П. І. Пестеля, С. І. Муравйова-Апостола, П. Дунцова-Вигодовського, А. І. Борисова, П. І. Борисова та І. І. Іванова. 1824 року С. І. Муравйов-Апостол зустрічався в Житомирі з розжалуваними солдатами Семенівського полку, а в грудні 1825 року — з представником польського патріотичного товариства Мощинським. 30 грудня 1825 року в будинку Уварових відбулася нарада членів Південного товариства, на якій обговорювався план повстанняМ. Лисенко. Повстання Чернігівського полку. К., 1956, стор. 50, 58-60; М. В. Нечкина. Движение декабристов, т. 2. М., 1955, стор. 384—386.. Декабристи планували захопити в Житомирі штаб-квартиру 3-го піхотного корпусу, в якому служив секретар Товариства об'єднаних слов'ян І. Іванов, заарештувати командира корпусу, підняти солдатів та офіцерів і рушити на КиївЛетописи государственного литературного музея, кн. 3. Декабристы. М., 1938, стор. 101—106, 455—456.. Проте повстання декабристів, яке розпочалося в Петербурзі, зазнало поразки.
На початку XIX сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирьох класове повітове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.
В 1856 році побудовано Михайлівський собор на кошти житомирського купця Михайла Хаботіна (†1861).
В 1866—1874 рр. будується Спасо-Преображенський собор.
Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відношень сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр.
За даними 1885 року, у Житомирі наявні 5207 будинків (із них 1152 мурованих), зокрема 4127 житлових (660 мурованих), 12 церков (2 дерев'яні), 5 православних каплиць (1 мурована), 2 католицькі костьоли (муровані), 1 костьол євангелістів (мурований), 2 синагоги (муровані), 36 єврейських будинків для молитви (14 мурованих), 54935 мешканців (27567 чоловіків і 27368 жінок), серед яких відповідно до станів: 4245 шляхти дідичної й особистої, 62 православного духовенства (30 жінок), 17 католицького, 5 євангелістського (3 жінки), 5 єврейського (3 жінки), 46705 міщан, 815 селян, 940 війська регулярного, 2906 вояків відставних і комісованих та їхніх родин, 175 іноземців; за віровизнаннями: 22265 православних, 1002 розкольників, 9337 католиків, 160 євангелістів, 33 гуситів чеських, 22111 єврейського, 27 магометан. Віросповідання У п. р. укладено 395 шлюбів, народилося 1605 дітей (115 позашлюбних), померло 1416 осіб, тобто приріст населення становив 189 осіб. Ремеслами займалося 4277 осіб (1383 майстри, 1974 челядники, 920 учнів, серед них 1404 шевці і 672 кравці. Раніше Житомир славився виготовленням рукавичок, які знаходили збут у всій південній Росії.
У жовтні 1865 року створюється музей при Російській публічній бібліотеці.
У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв'язала Житомир із Бердичевом і Коростенем.
Українська революція Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів.
1918 року тут протягом кількох тижнів працював уряд Української Народної Республіки. Ось як про ці події згадує британський історик Роберт Конквест в своїй праці «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор»: