Гануш Ян (13 липня 1858, село Колодіївка, тепер Тисменицького району Івано-Франківської області — 26 липня 1887, Париж) — польський мовознавець-індоєвропеїст і славіст.
Біографія
Закінчив 1881 Краківський університет, навчання продовжував у Лейпцизькому, Берлінському та Віденському університетах.
З 1885 — доцент Віденського університету. Помер під час епідемії тифу в Парижі.
Відповідно до даних паризького реєстру Registres d'inhumations — Archives de Paris був похований на кладовищі Cimetière parisien de Bagneux в Парижі, проте через вік могили і практику перевикористання місць поховання, самої могили більше не існує.
Наукова діяльність
Основні праці:
з історії та діалектології польської мови: «Матеріали до історії відмінкових форм у старопольській мові (XV—XVI ст.). Порівняльний перелік відмінкових форм у псалтирях: Флоріянському, Пулавському, а також у псалмах, що містяться в „Молитвах Вацлава“» (1881); з індоєвропеїстики: «Про поступове поширення -п- відміни в давньоіндійській мові» (1884, обидві — нім. мовою); з розвитку вірменської мови в Галичині: двотомна праця «Про мову польських вірмен» (1886, 1888).
Досліджував окремі питання української мови:
«Про наголос іменників у малоруській мові» (1873—1874, німецькою мовою), «Про малоруську мову» (1883, чеською мовою), «Щодо кількох найновіших праць про мову русинів» (1884).
Автор статей про українську мову та мовознавство в чеській енциклопедії «Ottúv slovník naucny».
Література
Й. О. Дзендзелівський. Гануш Ян // Kryński A. A. Jan Hanusz i jego prace. «Prace filologiczne», 1887-88, t. 2.