Григо́рій Па́влович Чиже́вський (* 23 жовтня 1886, с. Ціпки Великобудищенської волості Гадяцького повіту Полтавської губернії — † 1936, с. Мнюв коло Кельць, Польща) — Міністр внутрішніх справ УНР (1919). Учасник Другого Зимового походу Армії УНР. Полковник Армії УНР, артилерист. Син відомого діяча українського руху Павла Івановича Чижевського.

Життєпис

Походив з шляхти Полтавської губернії. Закінчив технічне училище в Олександрівську (1906), Київський політехнічний інститут (1910).

Служба в російській армії 1 травня 1912 р. був мобілізований до армії однорічником 2-го розряду до 5-ї батареї 9-ї артилерійської бригади (Полтава). У липні 1913 р. склав іспит на звання прапорщика запасу артилерії. У липні 1914 р. був знову мобілізований, служив молодшим офіцером 1-ї батареї 70-ї артилерійської бригади. З 19 липня 1915 р. — підпоручик. З 19 квітня 1916 р. — поручик. З 27 травня 1916 р — штабс-капітан, з 12 листопада 1916 р. — командир батареї 70-ї бригади, з 21 грудня 1916 р. — командир батареї 136-го окремого артилерійського дивізіону. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою (за бої під Ригою). 1 липня 1917 р. потрапив до німецького полону, перебував у таборі Ган-Мюнден.

Служба в Армії УНР З 14 лютого 1918 р — командир 1-ї батареї 1-го Українського гарматного полку (Синьожупанників). З 3 березня 1918 р — командир 1-го Українського гарматного полку до часу його офіційного розформування німцями (27—28 квітня 1918 р). З 1 травня 1918 р. — губернський комісар Центральної Ради на Полтавщині, 15 травня 1918 р. — відданий Гетьманом Скоропадським під суд у справі гетьманського перевороту. З 27 листопада 1918 р. — губернський комісар Директорії у Полтавській губернії.

З 14 лютого 1919 р. — міністр внутрішніх справ УНР. 1 квітня 1919 р. — у резерві старшин при штабі Дієвої армії УНР. З 18 квітня 1919 р. — командир гарматного куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР, з 10 червня 1919 р. — командир 3-ї гарматної бригади 3-ї (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР.

З 6 січня 1920 р. — помічник командира 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР, з 18 квітня 1920 р. — т. в. о. командира та командир 3-го збірного кінного полку Дієвої армії УНР. З 12 червня 1920 р. — начальник 3-ї гарматної бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу, начальник артилерії Української повстанчої армії. Під час Походу був поранений.

На еміграції Помер на еміграції у Польщі, с. Мнюв коло Кельць. Похований на римсько-католицькому цвинтарі в цьому селі. Поховання не зберіглося.

В українській армії служив брат Григорія Чижевського — Микола.

Вшанування пам'яті

6 грудня 2025 року почесне найменування на честь полковника Армії УНР Григорія Чижевського отримала 48-ма окрема артилерійська бригада Сухопутних військ Збройних Сил УкраїниУКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 911/2025.

Примітки

Джерела

ЦДАВОУ — Ф. 4060. — Оп. 1. — Спр. 1, послужний список Чижевського Г. П.; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 131. — С 1-3; Оп. 2. — Спр. 653. — С 84-85; ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С 144; ЦДАВОУ — Ф. 3172. — Оп. 1. -Спр. 67. — С 228—229; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 193§; Чижевський М. 15 діб на окупованій Московою Україні//3а Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С 140—155; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//3а Державність. — Варшава — 1937 — Ч. 7 — С 68—101; Вишнівський О. Трагедія 3-ї дивізії Дієвої армії УНР. — Мюнхен—Дітройт. — 1963; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917—1922. — Полтава. — 1995. — С 71; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.