Парапрокти́т — гостре або хронічне бактеріальне запалення параректальної клітковини. Запалення починається з анальної крипти що захоплює анальну залозу та переходить на клітковину.
Загалом, запалюється анатомічна ділянка: сідничо-відхідникова або прямокишкова ямка (), де розташована основна частина прямої кишки та клітковина навколо неї.
Хворіють частіше чоловіки, ніж жінки, більше дорослі, ніж діти. Парапроктит за частотою становить близько 30 % усіх захворювань прямої кишкиШпитальна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, С.520.
Види За клінічним перебігом: Гострий п. Хронічний п. (нориці прямої кишки)
За етіологією, парапроктит є: звичайний анаеробний специфічний травматичний
За локалізацією, парапроктит є: підслизовий підшкірний ішіоректальний пельвіоректальний ретроректальний
Гострий парапроктит
Етіологія
Збудники Збудником гострого парапроктиту є змішана мікрофлора. Найчастіше при бактеріологічному дослідженні виявляють стафілококи та стрептококи, кишкові палички, грамнегативні та грампозитивні палички. Специфічна інфекція (туберкульоз, актиномікоз тощо) виявляють рідко (0.1-0.5 % всіх випадків).
Фактори, що сприяють розвитку Травми прямої кишки Послаблення загального та місцевого імунітету внаслідок виснаження, алкоголізму, перенесених інфекцій (сепсису, грипу, ангіни); судинні зміни кровообігу при цукровому діабеті, атеросклерозі; функціональні розлади кишечника; інші проктологічні хвороби (геморой, анальна тріщина, папіліт тощо).
Класифікація
Розрізняють: За етіологією: звичайний, анаеробний, специфічний, посттравматичний. За локалізацією: підшкірний, підслизовий, сіднично-прямокишковий (або ішіоректальний), тазово-прямокишковий (або пельвіоректальний), ретроректальний, міжсфінктерний.
Симптоми гострого парапроктиту Захворювання починається гостро. Продромальний період характеризується підвищенням температури, загальною слабкістю. Потім з'являються біль у області прямої кишки та промежині. Ступінь виразності симптомів залежить від локалізації та поширення запального процесу.
Підшкірний парапроктит проявляється утворенням болісного інфільтрату в області запального процесу; сіднично-прямокишковий парапроктит (або ішіоректальний) проявляється загальними симптомами інтоксикації та місцевими симптомами захворювань товстої кишки.
Пельвіоректальний парапроктит (тазово-прямокишковий) протікає найбільш тяжко. Пацієнти звертаються до хірурга, уролога чи гінеколога, оскільки біль локалізується в нижньому відділі живота, але не в області анального отвору. Через це діагностика цього типу парапроктиту ускладнюється. На початку захворювання найбільш виражені загальні симптоми інтоксикації, а після 10-12 днів з'являються затримка дефекації та сечовипускання, біль у ділянці промежини.
Загальні симптоми захворювань прямої кишки — дизуричні розлади, біль внизу живота, біль в області прямої кишки, в анальному отворі (тенезми), затримка дефекації — найчастіше трапляються при локалізації гнійника саме в пельвіоректальному просторі, але можливі при будь-якому парапроктиті.Хірургія/С.O.Бойко, Т.1, С.638-639Шпитальна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, С.521
Можливі ускладнення гострого парапроктиту Ускладненнями парапроктиту можуть бути: проктит, у жінок — вагініт, іноді уретрит, кровотеча з рани, рецидив гострого парапроктиту, перехід у хронічний парапроктит, недостатність сфінктера.
Можливе поширення гною у черевну порожнину, на клітковину тазу, у заочеревинний простір. Це трапляється при запізнілому зверненні до лікаря. При підшкірному парапроктиті можливе поширення абсцесу крізь шкіру, а при поширенні гною у пряму кишку чи при неправильно зробленій операції можливе утворення нориці прямої кишки (або хронічний парапроктит). Якщо нориця не утворилася, можливий рецидив гострого парапроктиту.Клінічна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, Т.2, С.317
Діагностика Найперша і найголовніша задача, яка стоїть при діагностиці парапроктиту, — це визначення локалізації гнійника за допомогою анамнезу, огляду пацієнта та клінічної картини.
Підшкірний парапроктит Діагностувати цей тип парапроктиту нескладно. Він проявляється чітко: гіперемія шкіри, біль при пальпації, помітний інфільтрат. Діагноз «гострий підшкірний парапроктит» можна поставити на основі пальпації, анамнезу, клінічної картини та пальцевого дослідження прямої кишки.
Підслизовий парапроктит Підслизовий парапроктит діагностувати теж нескладно. Він визначається при пальцевому дослідженні прямої кишки. На одній зі стінок прямої кишки можна виявити інфільтрат. Підслизовий парапроктит часто проривається самостійно.
Ішіоректальний парапроктит Помітні оком симптоми ішіоректального парапроктиту з'являються в пізній стадії хвороби. З'являються асиметрія сідниць, зглажування періанальних складок. Якщо пацієнт звернуся до лікаря через озноб, погіршення самопочуття, біль у прямій кишці, але видимих змін не помітно, проводиться пальцеве дослідження, при якому виявляються ущільнення стінки кишки вище анального каналу, згладжування складок стінок. Через тиждень з'являється інфільтрат, що виступає в отвір прямої кишки, підвищується місцева температура. При поширенні інфільтрату на передміхурову залозу чи уретру при пальпації можливий позив до сечовипускання. Характерною ознакою саме ішіоректального парапроктиту є розташування інфільтрату на рівні аноректальної лінії чи вище неї.
Пельвіоректальний парапроктит Протікає найбільш тяжко і діагностується пізно. Зовнішній огляд не допомагає діагностувати цей тип парапроктиту. Для діагностики пельвіоректального парапроктиту застосовуються пальцеве дослідження, ендоскопія, ультрасонографія. Але найголовнішими методами все ж таки залишаються оцінка клінічної картини та дані пальцевого дослідження. Різновидом пельвіоректального парапроктиту є ретроректальний, особливістю якого є наявність постійного болю.
Диференціальна діагностика Парапроктити слід диференціювати від нагноєння тератоми параректальної клітковини, абсцесу «дугласового простору», пухлин прямої кишки та параректальної області. При цьому клінічна картина нагноєної тератоми та банального парапроктиту дуже схожі. Різниця — у складі кісти, а також у локалізації випорожненої кісти та ураженої ділянки парапроктиту.
Різницю між тазово-прямокишковим парапроктитом та абсцесом дугласового простору виявляють через анамнез. Абсцес цього простору виникає при ускладненнях захворювань черевної порожнини. Нині найчастіше використовується УЗДЕНДОСОНОГРАФІЯ АНАЛЬНОГО КАНАЛА ТА ПРЯМОЇ КИШКИ В КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ: ДУМКА КЛІНІЦИСТІВ ЩОДО СУЧАСНИХ ПОКАЗАНЬ 2014.
Гострий парапроктит може бути ускладненням розпадання злоякісної пухлини прямої кишки. Це розпізнається пальцевим дослідженням. Якщо при запаленні є індуративні зміни, слід виключити злоякісний процес. Для цього використовуються різні методі діагностики (проктографію, рентгенографію крижової та куприкової кісток, внутрішнє УЗД (анальна та ректальна ендосонографія), біопсію).
Лікування гострого парапроктиту Лікування: 95 % хірургічне. Операція проводиться відразу після виявлення захворювання. Застосовується анестезія. Операція — розкриття гнійника та його дренування, пошук ураженої крипти та гнійного ходу та їх видалення. В неспеціалізованих клініках (не колопроктологічних) обмежуються розкриттям та дренуванням гнійника. Лікування гострого парапроктиту є складним завданням, особливо лікування ішіоректальних та пельвіоректальних парапроктитів.Клінічна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, Т.2, С.316-317
Прогноз При правильній та своєчасно виконаній операції прогноз сприятливий.
Хронічний парапроктит
Хронічний парапроктит — це хронічне запалення анальної крипти і параректальної клітковини з формуванням фістульного ходу. Уражена крипта при цьому є внутрішнім отвором фістули. Інша назва цієї хвороби — нориця прямої кишки.Хірургія/С.O.Бойко, Т.1, С.621Клінічна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, Т.2, С.318
Етіологія Причиною утворення фістули є «невилікуваний» гострий парапроктит травма п.к. злоякісне захворювання п.к. запальні захворювання органів малого таза чи живота специфічна інфекція (аеробна, анаеробна) променева терапія аноректальної ділянки і/чи органів малого тазу
Це відбувається, якщо існує внутрішній отвір, що веде з прямої кишки в простір гнійника. При цьому внутрішній отвір нориці відкривається в пряму кишку, а зовнішній — на шкіру промежини. У фістулу з прямої кишки потрапляють гази та кал, і це підтримує хронічність протікання хвороби. Причинами переходу парапроктиту від гострої форми у хронічну можуть бути або запізніле звернення до лікарів після самостійного розкриття абсцесу, або оперативне розкриття гнійника без ліквідації зв'язку з отвором кишки.Хірургія/С.O.Бойко, Т.1, С.622
Класифікація Хронічні парапроктити класифікуються:Клінічна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, Т.2, С.318-19 за етіологією: вроджені, набуті за характером інфекції: неспецифічні специфічні: анаеробні аеробні (туберкульозні, сифілітичні, актиномікотичні) за локалізацією нориць, (гнійників, інфільтратів): підшкірний, підслизовий, ішіоректальний та пельвіоректальний за розташуванням внутрішнього отвору нориці: передній, задній, бічний за розташуванням відносно волокон сфінктера: інтрасфінктерний, транссфінктерний та екстрасфінктерний; за анатомічною ознакою: за наявінстю отворів нориці: фістули повні, неповні за відношенням до шкіри: внутрішні, зовнішні за формою нориць: прості, складні.
Симптоми Основними симптомами хронічного парапроктиту є поява отвору в промежині, з якого виділяються гній, кров; іноді ці виділення є дуже рясними, спричинюючи подразнення шкіри, свербіж. Можливий несильний біль в області заднього проходу, який посилюється при дефекації.
Перебіг фістули прямої кишки — хвилеподібний. На фоні існуючої нориці може виникнути загострення запального процесу в параректальній клітковині; за симптомами воно буде схожим на гострий парапроктит (підвищується температура, з'являється біль в області анального отвору); може виникнути абсцес, після розкриття якого загальний стан покращиться, гострий запальний процес зменшується, зникає біль — настає період ремісії, майже без будь-яких клінічних проявів. Але якщо хронічний запальний процес існує тривалий час, це відбивається на загальному стані хворого — з'являються головний біль, загальна слабкість, порушення психіки, сну, зниження працездатності, хронічний тазовий біль.Хірургія/С.O.Бойко, Т.1, С.628 — 631
Можливі ускладнення хронічного парапроктиту Наявність фістули прямої кишки з інфільтратами та гноєм, що супроводжується частими загостреннями запалень, може значно погіршувати загальний стан хворого. Температура тіла при цьому підвищується до 39-40°, з'являється «сольовий синдром», і виділяється значна кількість гною, після чого загальний стан трохи покращується. Також можливі: недостатність анального сфінктера або ригідність; при несприятливому розвитку та відсутності лікування абсцес може перейти у флегмону сідниці, стегна тощо; можлива малігнізація фістули (перетворення на злоякісну пухлину; трапляється рідко).Клінічна хірургія/За ред. Л. Я. Ковальчука, Т.2, С.319
При відсутності адекватного хірургічного лікування можливі рецидиви, хронічні інфільтрати з больовим синдромом, ускладнення загального характеру, чи навіть малігнізація нориці.
Діагностика Анамнез Огляд (зовнішній, у дзеркалах, ректороманоскопія) Пальцеве дослідження Зондування, «проба з барвником» ЗАК, БАК ЗАС RW Контрастна фістулографія УЗД Бактеріологічний посів (бакпосів, бактеріограма гнійного вмісту)
Діагностувати хронічний парапроктит нескладно. Звичайно хворі самі приходять до лікаря та скаржаться на наявність нориці в прямій кишці чи гнійні виділення з відхідника.