Грип (, ) — гостра вірусна інфекційна хвороба з періодичним епідемічним чи навіть пандемічним поширенням. Хвороба характеризується появою гострого респіраторного синдрому з переважанням трахеобронхіту та вираженою інтоксикацією з гарячкою.
Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але грип за своїми наслідками є набагато небезпечнішим аніж інші ГРВІ. Тому, перші ж ознаки ураження респіраторної системи вимагають особливої уваги через те, що потрібно виявити саме грип. Найчастішим ускладненням грипу є геморагічний набряк легень, набряк-набухання головного мозку, які можуть за декілька годин чи днів призвести до смерті хворого. Серцева недостатність також нерідко розвивається внаслідок грипу, часто погіршуючи перебіг фонових серцевих хвороб. Нерідкими ускладненнями є приєднання бактеріальної інфекції у вигляді бронхіту або пневмонії.
Актуальність Щороку реєструється близько мільярда випадків сезонного грипу, зокрема 3–5 млн випадків тяжкого перебігу. Він спричинює від 290 000 до 650 000 респіраторних смертей щорічно. 99 % смертей дітей віком до 5 років від інфекцій нижніх дихальних шляхів, пов'язаних з грипом, припадає на країни, які розвиваються.
Грип є практично неконтрольованою і малокерованою інфекцією. Попри те, що показник летальності від неускладненого грипу невисокий і становить 0,01—0,2 %, він значно збільшується у разі виникнення хвороби в літніх людей і ослаблених хронічними серцево-судинними й легеневими захворюваннями осіб, а також у вагітних і малих дітей. Нові пандемічні варіанти вірусу грипу мають властивість уражати наймолодші верстви населення та спричинити більшу летальність — до 10 %. Проблема грипу суттєво посилюється здатністю його збудників обмінюватися генетичною інформацією з вірусами грипу тварин і птахів, що веде до утворення реасортантів — мутаційних ліній, наділених новими патогенними властивостями й вірулентністю.
Історія Перші свідчення про широке поширення хвороби, що нагадувала за клінічним перебігом грип, походять з Китаю та Японії й датовані IX століттям. В Європі перший опис був зроблений у 1173 році, коли, за сучасними припущеннями, найсильніша епідемія грипу охопила Італію, Німеччину та Англію. Але достовірні описи епідемії належать до періоду XVI—XVIII століть, упродовж яких країни Європи трясла «італійська гарячка». Щодо походження слова «інфлюенца» існує кілька версій. За однією з них, слово народилося в Італії в середині XV століття, після серйозної епідемії, яку пов'язували із впливом зірок (). Згідно з іншими гіпотезами, воно з латині («influere» — «вторгатися, охоплювати») або має італійське походження («influenza di freddo» — «вплив охолодження»), що поширилося під час грипозної пандемії середини XVI століття. Існує ще одна точка зору на походження терміна «інфлюенца» — у перекладі з арабської «енф аль анца» означає «ніс кози», саме таку назву дав хворобі арабський науковець Ібн-Сіна. Вперше використав термін «influenza» для позначення захворювання в 1703 році шотландський дослідник Дж. Гаггер. Є думка, що термін «грип» походить від , що означає «захват». Нідерландське слово , що використають у розмовній мові подібно , походить від — схоплювати або ж — охоплений. Ця термінологія констатувала раптовість появи та швидкість поширення хвороби. Французький науковець Е. Паск'є наприкінці XVI століття розповів про свій аналіз текстів записів паризького Парламенту стосовно епідемії 1403 року в Парижі, де окреслив окремі прояви грипу. Вперше детально описав клінічні прояви грипу англійський лікар Т. Молен'юкс в 1694 році.
Вважається, що найбільших втрат від грипу людство зазнало під час пандемії так званого іспанського грипу, що охопила Землю в 1918—1919 роках. Під час «іспанки» за 18 місяців у світі померло до 50 млн людей, тобто 5,3 % населення Землі. Були заражені близько 500 млн людей, або 40—45 % населення планети. Пандемія розпочалася в останні місяці Першої світової війни. Назва цієї пандемії «іспанка» з'явилася випадково. Через те, що воєнна цензура сторін конфлікту під час війни не дозволяла повідомлень про пандемію, що виникла в армії та серед цивільного населення, то перші звістки про неї з'явилися через газетний розголос у травні-червні 1918 року в Іспанії, яка тоді не брала участі у військових діях, і на неї не розповсюджувалася воєнна цензура. Причиною цієї пандемії стала нова мутаційна лінія вірусу типу А (H1N1).
Першість у виділенні вірусу грипу належить американському вірусологу Р. Шоупу. Він у 1931 році ізолював у чистій культурі збудника від свині — вірус A/WS/33/HONI. У 1933 році англійські вірусологи У. Сміт, К. Ендрюс і П. Лейдлоу виділили від хворої людини перший грипозний вірус, який пізніше був класифікований як тип А. У 1940 році американський вірусолог Т. Френсіс повідомив про виділення іншого, відмінного за своїми антигенними та біологічними властивостями, вірусу грипу, згодом його стали називати вірусом типу В. Нарешті в 1947 році американський вірусолог і організатор охорони здоров'я Р. Тейлор виявив ще одну різновидність збудника, що відрізнявся від попередніх вірусів, тип якого був названий наступною буквою латинського алфавіту — С.
Етіологія Збудники людського грипу належать до різних родів Influenzavirus A, В і С родини Orthomyxoviridae (ортоміксовіруси). Ці роди мають по одному виду вірусів, Нерідко ці види називаються типами. Вони мають значну кількість біологічних і структурних спільних рис, але різняться антигенно. Деякі вірусологи нині проти виділення окремих родів у родині Orthomyxoviridae й вирізняють лише один рід Influenzavirus, куди вносять види / типи А, В і С.
Структура й будова вірусів грипу Кожний тип має свою антигенну характеристику, яку визначають нуклеопротеїни (NP) та матричні (M) білкові антигени. Тип А включає штами /мутаційні вірусні лінії, які розрізняються за характеристикою їхніх гемаглютиніну (H) та . Гемаглютинін — це поліпептид, названий так через здатність гемолізувати еритроцити. Він є високо мінливим та імуногенним, забезпечуючи прикріплення вірусу грипу до клітини-мішені. Деякі вірусні лінії мають видоспецифічність, що обумовлена саме здатністю гемаглютиніну зв'язуватися з різними сіаловими кислотами епітелію дихальних шляхів. Так, вірус пташиного грипу зв'язуються з альфа 2,3-сіаловими рецепторами, а вірус грипу людини — з 2,6-сіаловими рецепторами. Нейрамінідаза — це глікопротеїдний комплекс, що визначає ферментативну активність, відповідає за здатність вірусу проникати в клітини хазяїна й виходити з них після репродукції. Гемаглютинін і нейрамінідаза є факторами агресії вірусів грипу. Інтенсивність інтоксикації при грипі визначається властивостями гемаглютиніну, а нейрамінадаза має виразну імунодепресивну дію. Обидва поверхневі антигени характеризуються значною здатністю до мінливості, у результаті чого з'являються нові антигенні варіанти вірусу. Виділяють 16 різновидів гемаглютиніну та 9 різновидів нейрамінідази. Всі вони заражають диких водоплавних птахів і різні поєднання H і N призводять до 144 комбінацій потенційних субтипів грипу. Віруси, які здатні передаватися від людини до людини, містять 3 різновиди H1, H2 і H3 та 2 різновиди N1 і N2. Інші антигени характерні для вірусів грипу багатьох видів птахів, свиней, собак, коней тощо. Деякі пташині субтипи здатні уражати людей при певних ситуаціях із різною частотою та тяжкістю захворювання, але не спроможні забезпечити передавання такої хвороби всередині людської популяції. У XXI столітті відомо, що у людей спричиняли захворювання субтипи H5N1, H7N1, H7N2, H7N7, H9N2, H10N7.
Для вірусів типу А (рідше В) характерна часта зміна антигенної структури при циркуляції їх у природних умовах. Ці зміни обумовлюють безліч назв серотипів, які включають місце первинної появи, номер і рік виділення, характеристику HN — наприклад A/Moscow/10/99 (H3N2), A/New Caledonia/120/99 (H1N1), B/Hong Kong/330/2001.
Віруси грипу — відносно великі сферичні, рідше овальної форми часточки, хоча свіжі штами можуть мати форму ниток. Діаметр становить 80—120 нм, у центрі знаходяться РНК-фрагменти, заключені у ліпопротеїдну оболонку, на поверхні якої є «шипи», яких складає гемаглютинін і нейрамінідаза. Антитіла, що виробляються у відповідь на гемаглютинін, складають основу імунітету проти певного серотипу збудника грипу.
Геном типів А та В складається з 8 фрагментів однонитчастої РНК, які кодують відповідно 10 та 11 вірусних білків, геном вірусу С складається з 7 фрагментів РНК, що кодують 9 білків. Фрагменти РНК мають загальну білкову оболонку, що з'єднує їх, утворюючи антигенно-стабільний рибонуклеопротеїн (так званий S-антиген), який визначає належність вірусу до виду й роду А, В чи С. Ззовні вірус вкритий подвійним ліпідним шаром, із внутрішнього боку якого міститься ще й шар мембранного білка.
Віруси грипу уражають епітелій слизових оболонок носоглотки та верхніх дихальних шляхів, мають фактори агресії, що пошкоджують кровоносні судини та капіляри.
Вірус грипу типу A Вірус грипу А вірулентніший і контагіозний, ніж віруси грипу В і С. Це зумовлено тим, що вірус грипу А людини містить 2 різновиди нейрамінідази (N1, N2) і 3 — гемаглютиніну (H1, H2, H3), тоді як вірус В — 1 і 1, відповідно, тому він має лише різні серотипи усередині самого виду. Вірус С містить тільки один різновид гемаглютиніну і не містить нейрамінадазу.
Всередині типу A є багато субтипів. До цього типу вірусів грипу чутливі люди, птахи та деякі ссавці. При одночасному зараженні різними лініями вірусів цього типу сегменти їх геномів змішуються в різних комбінаціях, тому нові віріони містять набори генів, що отримані від різних за походженням вірусів. Таку комбінацію сегментів вірусної РНК називають генетичною перетасовкою, або реасортацією. Ідеальною природною ареною для реасортації та появи нових субтипів цього типу є свині, тому що вони чутливі до вірусів людського та пташиного грипу. Вірусу грипу А притаманні два механізми антигенних змін: антигенний дрейф та антигенний шифт.
Антигенний дрейф являє собою механізм утворення мутацій, переважно в доменах гемаглютиніну, що призводить до неповної зміни його антигенної специфічності. Це дозволяє цьому білку уникати дії частини антитіл, що утворилися до раніше циркулюючого штаму вірусу грипу. Такі зміни спостерігають практично щороку.
Антигенний шифт відбувається при різкій зміні гемаглютинину і / або нейрамінідази. Цей механізм зумовлений здатністю вірусів грипу, геном яких містить достатньо незалежні фрагменти РНК, обмінюватись ними при поєднаному розмноженні двох штамів вірусу грипу, в тому числі й тих, що належать до різних видів. Причому не тільки між людськими підтипами та серотипами, але й між пташиними і людськими. У цьому випадку при заміні гена, що кодує гемаглютинін, одного серотипу на інший серотип виникає варіант з істотними відмінностями в антигенній специфічності, тобто новий субтип. Шифт реєструється 1 раз на 10—12 років чи більше. Відсутність у населення імунітету до нового шифтового субтипу й висока вірулентність збудника призводять до швидкого поширення грипу в усьому світі — пандемії.
Дикі водоплавні птахи є природними носіями великої різноманітності субтипів вірусу грипу А. Іноді віруси передаються на інші види, що може породити спалахи грипу серед домашньої птиці або спричинити пандемію грипу серед людей. Цей серотип вірусу грипу є найбільш вірулентний та патогенний для людини серед трьох серотипів і може призвести до серйозніших захворювань. Є декілька різновидностей вірусу грипу А. Ті, що були виявлені в людей: H1N1, який спричинив дві пандемії: «Іспанський грип» («іспанка») у 1918—1919 роках та свинячий грип у 2009 році. H2N2, який спричинив пандемію «Азійський грип» у 1957 році. H3N2, який спричинив пандемію «Гонконзький грип» у 1968 році. H5N1, один із серотипів, що спричинює пташиний грип. H7N7, який має незвичайний зоонозний потенціал. H1N2 H9N2 H7N2 H7N3 H7N5 H10N3WHO. Disease Outbreak News/item/Human infection with avian influenza A(H10N3) — China. H10N7 H5N8 інші.
Вірус грипу B