Біблос, Губла, нині Жбейль (, , ) — місто в Лівані, розташоване на східному березі Середземного моря, за 30-32 км на північ від Бейрута — сьогоднішньої столиці Лівану, яке зараз називається ЖбейльSnell, D. C. (2012). Byblos. The Encyclopedia of Ancient History..
У давнину — незалежне місто-держава. Був найстарішим торговим центром на узбережжі, місто називалося Біблос (Byblos) у класичних джерелах, ймовірно, тому, що саме звідти греки отримували папірус та папірусні сувої. Це місце було заселене з 5000 р. до н. е., і єгипетський вплив був сильним щоразу, коли Єгипетська держава була могутньою на Близькому Сході, і саме там були знайдені вази фараонів Стародавнього царства Мікерина, Уніса та Пепі. Ймовірно, на цьому етапі та пізніше деревина була дуже привабливою для єгиптян, хоча легендарні ліванські кедри, можливо, значною мірою зникли до середини ІІІ тис. до н. е. Єгиптяни також отримували з Біблосу олію, шкіру та вино, яке вони називали «kpny».
Амореї зруйнували місто близько 2000 р. до н.е., але потім відбудували його, а його центральне розташування та орієнтація на море гарантували його подальшу могутність. Місто згадується у вигаданій історії про Сінухе (Story of Sinuhe), дія якої відбувається приблизно у 1900 р. до н.е. Біблос згадується в Єгипетських текстах проклять (Egyptian Execration texts), у яких фараони Нового царства проклинають своїх ворогів. У Амарнських листах близько 1350 р. до н.е. ним правив вимогливий Рібадді ІІ, який благав своїх єгипетських повелителів про допомогу проти ворогів і заявляв про свою вічну відданість. Це місто було в центрі уваги історії «Подорож Уну-Амона» (Story of Wenamun), де єгипетський писар намагався роздобути деревину для свого храму, але був пограбований та зазнав домагань з боку мешканців Біблосу близько 1100 р. до н.е.
Храми Баалат-Губли «Володарки Біблу» (Baalat Gebal) та Решефа, бога чуми, були визначними, а пророки Ізраїлю вважали Бібл містом ремісників, як у Книзі пророка ЄзекіїляEzekiel 27:9. Саркофаг царя Ахірама є одним із найдавніших засвідчень фінікійської писемності, а в місті були знайдені й більш ранні експерименти з майже алфавітним письмом.
Місто платило данину новоассирійським царям і, ймовірно, постачало їм частину своєї морської сили.
Неоліт та Бронзова доба
Бібл виник раніше за сусідні фінікійські міста — в цьому були впевнені і самі фінікійці і їхні сусіди. Пізніша легенда взагалі називала засновником міста грецького бога Кроноса, батька Зевса, а міські мури нібито будував особисто бог Ель. За археологічними даними поселення на місті Бібла існувало принаймні з часів раннього неоліту. Розташоване воно було на пагорбі біля самого моря — власне й назву міста зазвичай перекладають як «гора» (хоча цілком можливо що це пізніша арабська етимологія). Навколо була розташована родюча рівнина, захищена горами із густим кедровим лісом.
Біля 3000 р. до н. е. з невідомих причин мешканці залишили свої домівки, і лише через два століття біблський пагорб був знову заселений — цього разу ханаанеями (фінікійцями). Окрім родючої рівнини і лісу їх привабили і дві зручні бухти — адже прибульці були мореплавцями. Навколо міста були зведені потужні мури з двома вежами, що захищали входи до Бібла з суходолу і з моря. В центрі міста були збудовані два храми: богині — «володарці міста» Баалат-Гебал (місцевому «втіленню» Астарти) та Решефу. Від святилищ в різні боки розходилися вулиці, центром яких були прокладені дренажні канави, що замінювали мешканцям каналізацію.
Місто швидко перетворилося на важливий центр міжнародного обміну. До зв'язків із Месопотамією, розвинутих ще до приходу ханаанеїв, додалася морська торгівля з долиною Нілу — присутність єгиптян у Біблі зафіксована щонайменше з часів фараона Хасехемуї. Представники фараонів вивозили насамперед місцеву деревину — кедр і кипарис, а також отримували за посередництвом ханаанеїв мідь і лазурит. Для експедицій до «країни Фенху» (лісорубів) єгиптяни будували спеціальні кораблі, що згодом отримали назву «біблських». Із занепадом Єгипту наприкінці Давнього царства Бібл змушений був знову сконцентруватися на торгівлі із Сходом — місто згадують навіть у документах III династії Ура. У середині XXI століття до н. е. володар Бібла на ім'я Ібдаті взяв собі шумерський титул «енсі» і, можливо, визнав залежність від урського царя. Однак далекі монархи не могли захистити місто від навали кочовиків — амореїв, які наприкінці того ж століття захопили і зруйнували Бібл.
Єгипетський період Місто швидко відроджується вже під владою аморейської династії. Прибульці швидко асимілюються у фінікійському середовищі, переймаючи традиції і релігію переможених. Коло торговельних партнерів Бібла навіть розширюється — до нього тепер входять Марі (на Євфраті) та Кіпр. Але найбільшим стає єгипетський вплив — особливо з часів Середнього царства. Місцеві володарі й представники знаті одягаються за єгипетською модою, носять прикраси, привезені з долини Нілу або виготовлені місцевими ремісниками за їхнім зразком, відзначають свята країни фараонів, використовують ієрогліфічну писемність. Цар Бібла тепер іменує себе не «енсі», а «хатійя» — як очільник єгипетського нома, з'являється перед підданими у золотій короні і пекторалі із серпанковим скіпетром. Імена володарів пишуться так само, які і імена фараонів, — у картушах, що свідчить про залежний і водночас відносно самостійний статус Бібла у структурі єгипетської держави.
Збереглися імена кількох царів Бібла, сучасних фараонам Середнього царства, — Абішему I, Іпшемуабі I, Абішему II, Якінель, Інтенель, Ілім'яні. Місто залишалося під єгипетським контролем і під час гіксоського панування (за доволі приблизними розрахунками гіксоси здобули Бібл у 1720 р. до н. е.), хоча йшлося швидше не про підпорядкування, а про перебування у складі держави.
Із поверненням на єгипетський престол місцевої династії про рівність довелося забути. Яхмос вже збирав з «країни Фенху» данину. Тутмос III рішуче змінив саму систему управління. Увесь Ханаан був поділений на провінції, на чолі яких стояли призначені фараоном «рабіцу». Для кількох міст, і Бібла зокрема, зробили виняток — вони підпорядковувалися не «рабіцу», а самому фараону, проте землі, що лежали навпроти Бібла входили вже до провінції Амурру з центром у Сімірі. Відомо, що мешканці міста збудували для Тутмоса III кораблі для мандрівки Євфратом, і для цього суходолом їх везли через усю Сирію.
Бібл у складі єгипетської держави мав привілейований статус. Найбільше від нього вигравали саме біблські царі. Якщо в межах міських мурів їхня влада була дещо обмеженою наявністю ради з найповажніших мешканців міста («старійшин Бібла»), то поза ними — царі відчували себе майже абсолютними володарями. За допомогою найманого війська вони утримували владу над дрібнішими містами округи, а головне — лісами, що з огляду на роль лісоторгівлі у фінікійській економіці, мали стратегічне значення.
Боротьба з «хапіру» і повернення єгиптян
З часом у царів з'явився новий клопіт — люди, що тікали з міста до гір і там збилися у ватаги, відомі під назвою «хабіру». Вони не визнавали царської влади і завдавали чималої шкоди царському господарству. Згодом «хапіру» об'єднав під своєю владою якійсь Абдаширта. Запевняючи фараона у цілковитій лояльності, він за допомогою своїх відчайдухів почав перебирати під свою владу землі провінції Амурру і прибережних міст. Поступово під владою біблського царя Рібадді II залишилися лише сам Бібл і сусіднє містечко Батруна. Проте й там за сприяння Абдаширти спалахнуло повстання і місцеві мешканці приєдналися до «хабіру». Звернення Рібадді за підтримкою до Тіра завершилося заколотом і там. Тіряни вбили місцевого царя, його дружину і дітей. Абдаширта був настільки впевнений у своїх силах, що почав перемовини з Мітанні і Вавилоном. Проте фараон угледів в цьому державну зраду і спрямував до Фінікії своє військо, що швидко відновило статус-кво.
Син Абдаширти Азіру згодом пішов шляхом батька. Інспірувавши перевороти у кількох фінікійських містах і залучивши на свій бік Арвад, Беріт, Сідон і Тір, він взяв в облогу Сіміру. Рібадді намагався допомогти оборонцям, проте його кораблі були зупинені союзниками Азіру. Після взяття Сіміри ватажок «хапіру» позбавив Бібл усіх його земель за межами міських мурів. Рібадді залишився не лише без джерел доходів, але й без війська, бо з найманцями не було чим розраховуватися і вони почали залишати царя. В самому місті підняла голову знать, що входила до міської ради і вимагала замирення з Азіру. Цар спробував придушити спротив силою, але це лише спровокувало повстання. Рібадді був позбавлений престолу, влада фактично перейшла до рук ради, а формально — до царського брата (і водночас одного з лідерів заколотників) Іліарабіха, що був обраний суфетом. З Азіру був укладений мир, за умовами якого Бібл повернув частину своїх володінь в обмін на визнання колишнього супротивника фактично незалежним володарем Амурру.
Однак як самостійна держава Амурру проіснувала недовго. Вже Сеті I повернув увесь Ханаан під єгипетську владу. А Рамзес II, розділивши його з хеттами, зберіг контроль і над Амурру, і над Біблом.
Катастрофа Бронзової доби
Біля 1200 р. до н. е. Ханаан опинився в епіцентрі двох великих переселень. З північного заходу сунули «народи моря» — зокрема тйеккери і філістимляни, зі сходу — «народи степу» — арамеї і євреї. Обидві хвилі оминули Бібл, проте радикально змінили його оточення. Зникли Хеттська держава і сусідній Угарит, залишили Ханаан єгиптяни. Бібл став незалежною державою з неабиякими людськими ресурсами — адже населення міської округи суттєво зросло за рахунок біженців і вимушених переселенців з областей, зайнятих прибульцями. Бібл намагався підтримувати мирні стосунки із сусідами, хоча, звичайно, уникати конфліктів — зокрема з тйеккерами або ж конкурентами з інших фінікійських міст — вдавалося не завжди. Від ассирійського царя Тукульті-апал-Ешарра I (1115—1077 рр. до н. е.) місцеві мешканці просто відкупилися багатими подарунками.
Царі Бібла швидко прибрали до своїх рук заготівлю деревини і міжнародну торгівлю — самостійно шукаючи покупців навіть у Єгипті і укладаючи з ними «партнерські угоди» на паритетних засадах. Зміцнення царської влади водночас супроводжується зростанням ролі ради старійшин (мовада), що бере на себе організацію внутрішнього життя міської громади і суттєво обмежує владу монарха у місті та — що дуже важливо — біблських гаванях. На розгляд муада виносяться й питання зовнішньої політики (щонайменше з часів царя Закарбаала (середина XI ст. до н. е.)).
Ще пізніше міські магістрати перебирають на себе судову владу (яку здійснювали обрані громадою сокени) і навіть керівництво біблською міліцією (відомо про існування посади «начальника військового табору»). Їхній вплив був настільки великим, що цар Ітобаал (X ст. до н. е.) у попереджувальному написі на саркофазі свого батька Ахірама згадував магістратів нарівні з царем. Можливо, міські посадовці мали вплив і на вибір володаря — бо батько Ахірама швидше за все царем не був і нащадки ймовірно остерігалися, що в майбутньому магістрати можуть віддати владу комусь іншому.
За часів незалежності Бібл перетворюється на визначний культурний центр. Відомо, що однією із статей імпорту з Єгипту був папірус. Частково його перепродавали і в інші краї — у греків папірус взагалі отримав назву біблоса , однак і потреби самих мешканців Бібла були чималі. Відомо, що у місті велися не лише господарські записи, але й ретельні династичні хроніки. Цар Закарбаал зібрав чималу бібліотеку. Під час перемовин з єгиптянами, він зізнавався, що готовий обміняти п'ять кораблів з деревиною на п'ятисот сувоїв. Можливо, саме в Біблі була створена і фінікійська абетка.
Ассиро-перський період