Варшавський пакт (ВП) або Варшавський договір, офіційно Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, був угодою колективної оборони, підписаною у столиці Польщі Варшаві між Радянським Союзом і сімома іншими соціалістичними республіками Східного блоку в Центральній та Східній Європі у травні 1955 року, під час Холодної війни. Термін «Варшавський пакт» часто використовується як відносно самої угоди, так і утвореного в результаті оборонного альянсу, Організації варшавського договору (ОВД). Варшавський пакт був військовим складником до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), регіональної економічної організації для соціалістичних держав Центральної та Східної Європи. Варшавський пакт створено у відповідь на приєднання Західної Німеччини до Організації Північноатлантичного договору (НАТО)"У відповідь на вступ Західної Німеччини до НАТО Радянський Союз та його східноєвропейські країни-клієнти утворили Варшавський договір у 1955 році.." Цитата з: в 1955 році за підсумками Лондонської та Паризької конференцій 1954 року.The Warsaw Pact Reconsidered: International Relations in Eastern Europe, 1955–1969 Laurien Crump Routledge, p. 21–22, 11 February 2015The Oder-Neisse Line: The United States, Poland, and Germany in the Cold War Debra J. Allen сторінка 158 "Договори, що підтверджують участь Бонна в НАТО, були ратифіковані в травні 1955 року... невдовзі після цього Радянський Союз... створив Варшавський договір, щоб протистояти передбачуваній загрозі НАТО"
Під домінуванням Радянського Союзу Варшавський пакт був створений задля балансу сил або противага НАТО. Прямого військового протистояння між двома організаціями не було; натомість конфлікт вівся на ідеологічній основі та через посередницькі війни. І НАТО, і Варшавський пакт призвели до збільшення військових сил та їх інтеграції у відповідні блоки. Його найбільшою військовою операцією було вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини у серпні 1968 року (за участю всіх країн пакту, крім Албанії та Румунії), що частково призвело до виходу Албанії з пакту менш ніж через місяць. Пакт почав руйнуватися з поширенням Революції 1989 року поміж Східним блоком, починаючи з руху Солідарності в Польщі, Cover Story: The Holy Alliance By Carl Bernstein Sunday, 24 June 2001 її успіху на виборах у липні 1989 року та Пан'європейського пікніку в серпні 1989 року.Thomas Roser: DDR-Massenflucht: Ein Picknick hebt die Welt aus den Angeln (German – Mass exodus of the GDR: A picnic clears the world) in: Die Presse 16 August 2018
Після цього Східна Німеччина вийшла з пакту внаслідок возз'єднання Німеччини у 1990 році. 25 лютого 1991 року на зустрічі в Угорщині міністри оборони та закордонних справ шести інших держав-учасниць оголосили про припинення дії пакту. Сам СРСР був розпущений у грудні 1991 року, хоча частина колишніх радянських республік невдовзі після цього утворили Організацію договору про колективну безпеку. У наступні 20 років кожна з країн Варшавського пакту за межами СРСР приєдналася до НАТО (Східна Німеччина через возз’єднання з Західною Німеччиною; та Чехія і Словаччина як окремі країни), як це зробили Балтійські країни, які були окуповані Союзом.
Історія Початки
Перед створенням Варшавського договору чехословацьке керівництво, побоюючись переозброєної Німеччини, прагнуло укласти пакт безпеки зі Східною Німеччиною та Польщею. Ці держави рішуче протестували проти ремілітаризації Західної Німеччини.Europa Antoni Czubiński Wydawn. Poznańskie, 1998, p. 298 Варшавський пакт був створений як наслідок у складі НАТО. Радянські лідери, як і багато європейських лідерів з обох сторін Залізної завіси, побоювалися, що Німеччина знову стане військовою силою та стане прямою загрозою. Наслідки німецького мілітаризму залишалися свіжою пам'яттю в Радянському Союзі та серед східних європейців.World Politics: The Menu for Choice page 87 Bruce Russett, Harvey Starr, David Kinsella – 2009 Варшавський договір був створений у 1955 році як відповідь на вступ Західної Німеччини до НАТО; Німецький мілітаризм був ще недавньою пам'яттю радянських людей і східноєвропейців."Коли Федеративна Республіка Німеччина вступила до НАТО на початку травня 1955 року, Радянський Союз побоювався наслідків посилення НАТО та переозброєння Західної Німеччини.". Цитата з:"1955: Заперечуючи проти прийняття Німеччини в НАТО, Радянський Союз долучив Албанію, Болгарію, Чехословаччину, Східну Німеччину, Угорщину, Польщу та Румунію до створення Варшавського пакту". Див. хронологію в: Оскільки Радянський Союз уже мав збройну присутність і політичне панування в усіх своїх східних державах-сателітах, пакт довгий час вважався «зайвим».,The Warsaw Pact Reconsidered: International Relations in Eastern Europe, 1955–1969 Laurien Crump Routledge, pp. 17, 11 February 2015 і через поспішний спосіб, у який він був задуманий, офіційні особи НАТО назвали його "картонним замком".The Warsaw Pact Reconsidered: International Relations in Eastern Europe, 1955–1969 Laurien Crump Routledge, p. 1, 11 February 2015
СРСР, побоюючись відновлення німецького мілітаризму в Західній Німеччині, запропонував у 1954 році приєднатися до НАТО, але це було відхилено США."1954: Радянський Союз пропонує приєднатися до НАТО для збереження миру в Європі. Сполучені Штати та Сполучене Королівство відхилили це". Див. хронологію в:
Радянський запит на вступ до НАТО виник після січня–лютого 1954 року. Міністр закордонних справ СРСР Молотов вніс пропозицію щодо возз'єднання Німеччини та проведення виборів для загальнонімецького уряду, на умовах виведення військ чотирьох країн та Німецького нейтралітету, але це було відхилено іншими міністрами закордонних справ, Даллесом (США), Іденом (СК), та Бідо (Франція). Пропозиції щодо возз’єднання Німеччини не були чимось новим: раніше, 20 березня 1952 року, розмови про возз’єднання Німеччини, розпочаті т.зв. 'Сталінською нотою', завершилися після наполягання Сполученого Королівства, Франції, та Сполучених Штатів що об'єднана Німеччина не повинна бути нейтральною та повинна бути вільною долучитися до Європейського оборонного товариства (ЄОТ) та переозброїтися. (США), на зустрічі в Парижі з Іденом, Аденауером, та Робером Шуманом (Франція), підтвердив, що «метою має бути уникнення дискусій з росіянами та акцент на Європейському оборонному співтоваристві». За словами , «у західних столицях було мало бажання вивчати цю пропозицію» від СРСР. У той час як історик стверджує, що переконання Аденауера в тому, що «нейтралізація означає радянізацію», було головним чинником відхилення радянських пропозицій, Аденауер також побоювався, що об'єднання Німеччини могло призвести до кінця провідної політичної сили ХДС у західнонімецькому бундестазі.
Отже, Молотов, побоюючись, що ЄОТ буде спрямована в майбутньому проти СРСР і «прагнучи запобігти утворенню груп європейських держав, спрямованих проти інших європейських держав», зробив пропозицію щодо Загальноєвропейського договору про колективну безпеку в Європі, «відкритого для всіх європейських держав, незалежно від їхніх соціальних систем». який включав би об’єднану Німеччину (таким чином роблячи ЄОТ застарілим). Але Іден, Даллес і Бідо виступили проти цієї пропозиції.
Через місяць запропонований Європейський договір був відхилений не лише прихильниками ЄОТ, але й західними противниками Європейського оборонного співтовариства (як французький лідер голлізму ) який сприйняв його як «неприйнятний у його нинішньому вигляді, оскільки він виключає США з участі в системі колективної безпеки в Європі». Після цього Радянський Союз вирішив зробити нову пропозицію урядам США, Великої Британії та Франції взяти участь США в запропонованій Генеральній європейській угоді. Іншим аргументом проти радянської пропозиції було те, що західні держави вважали її «спрямованою проти Північноатлантичного пакту та його ліквідації», Ради вирішили заявити про свою «готовність спільно з іншими зацікавленими сторонами розглянути питання про участь СРСР у Північноатлантичному блоці», уточнивши, що «прийняття США до Загальноєвропейської угоди не повинно залежати від згоди трьох західних держав на приєднання СРСР до Північноатлантичного пакту».
І знову всі пропозиції, включно з проханням про вступ до НАТО, були відхилені урядами Великої Британії, США та Франції незабаром після цього. Емблематичною була позиція британського генерала Гастінгса Ісмея, затятого прихильника розширення НАТО. Він виступав проти прохання СРСР вступити в НАТО в 1954 році кажучи, що "радянський запит на вступ до НАТО схожий на те, що нерозкаяний грабіжник просить приєднатися до поліції".
У квітні 1954 року Аденауер здійснив свій перший візит в США для зустрічі з Ніксоном, Ейзенхауером, та Даллесом. Ратифікація ЄОТ була відкладена, але представники США дали зрозуміти Аденауеру, що ЄОТ має стати частиною НАТО.
Спогади про нацистську окупацію були ще сильними, і Франція також боялася переозброєння Німеччини. 30 серпня 1954 року парламент Франції відхилив ЄОТ, забезпечивши таким чином його провал і блокування основної мети політики США щодо Європи: військово асоціювати Західну Німеччину із Заходом. Державний департамент США почав розробляти альтернативи: Західній Німеччині буде запропоновано приєднатися до НАТО або, у випадку французького обструкціонізму, будуть реалізовані стратегії обходу французького вето, щоб отримати переозброєння Німеччини поза НАТО.
23 жовтня 1954 року було остаточно прийнято рішення про вступ Федеративної Республіки Німеччина до Північноатлантичного пакту. Приєднання Західної Німеччини до організації 9 травня 1955 року , міністр закордонних справ Норвегії, назвав «вирішальним поворотним моментом в історії нашого континенту». У листопаді 1954 року СРСР звернувся з проханням про новий Договір про європейську безпеку,"Indivisible Germany: Illusion or Reality?" James H. Wolfe Springer Science & Business Media, 6 December 2012 page 73 щоб зробити останню спробу уникнути ремілітаризованої Західної Німеччини, яка потенційно може протистояти Радянському Союзу, але безуспішно.
14 травня 1955 року СРСР і сім інших східноєвропейських країн «знову підтверджують своє прагнення до створення системи європейської колективної безпеки, заснованої на участі всіх європейських держав, незалежно від їх суспільних і політичних систем». створили Варшавський пакт у відповідь на інтеграцію Федеративної Республіки Німеччина в НАТО, заявляючи, що: «ремілітаризована Західна Німеччина та інтеграція останньої в Північноатлантичний блок [...] збільшують небезпеку нової війни та становлять загрозу національній безпеці миролюбних держав; [...] в за цих обставин миролюбні європейські держави повинні вжити необхідних заходів для забезпечення своєї безпеки».
Один із засновників, Східна Німеччина, було дозволено переозброїтися Радянським Союзом, і Національна народна армія була створена як збройні сили країни для протидії переозброєнню Західної Німеччини.
У листопаді 1956 року, Радянські війська вторглися до Угорщини та придушили Угорську революцію. Після цього СРСР уклав двосторонні 20-річні договори з Польщею (17 грудня 1956spiegel.de: Warum steht in Polen eine Sowjet-Garnison? (Der Spiegel 20/1983)), НДР (12 березня 1957),див. також Група радянських військ у Німеччині Румунією (15 квітня 1957; Микита Хрущов вивів їх з Румунії у квітні 1958 рокудив. також Історія Румунії#Комуністичний період (1947–1989)) and Угорщиною (27 травня 1957Agreement on the Legal Status of the Soviet Forces Temporarily Present on the Territory of the Hungarian People's Republic (The American Journal of International Law Vol. 52, No. 1 (Jan., 1958), pp. 215-221)) що радянські війська були розміщені в цих країнах.
Члени
Засновниками, які підписали Пакт, були наступні комуністичні уряди: Народна Соціалістична Республіка Албанія (відмовився від підтримки в 1961 році через Радянсько-албанський розкол, але офіційно вийшла 13 вересня 1968 року) Народна Республіка Болгарія Чехословацька Соціалістична Республіка