Вели́кий Заб, або Ве́рхній Заб (, / Zêyê Mezin, , , візант. грец. μέγας Ζβαω, клас. грец. Λύκος) — ліва притока Тигру, річка у східній Туреччині та Іраку.
Довжина річки за різними оцінками становить близько 392-473 км. Площа басейну — приблизно 26,2-40,3 тис. км²; різниця в оцінках пов'язана з різними методиками окреслення водозбору та обліку його верхньої частини в Туреччині й Іраку. Живлення переважно снігове та дощове, характерні значні сезонні коливання стоку. Повінь зазвичай припадає на квітень-травень, а межень — на літо та осінь. Середня витрата води біля гирла становить близько 419 м³/с, а зафіксовані пікові значення сягають 1320 м³/с.
Витоки розташовані в гірській місцевості на сході Туреччини поблизу озера Ван на висоті близько 3000 м над рівнем моря, після чого річка тече переважно на південь і південний захід та впадає в Тигр на його лівому березі в Іраку, південніше Мосула. У верхній течії річка прорізає вузькі гірські долини й каньйони, а в іракській частині виходить у ширші долинні пониження Курдистану.
На річці та в її долині розташовані населені пункти Зібра, Келек, Кувайр, а також райони поблизу Амадії та Барзану.
Назва Назва "Великий Заб" використовується для розрізнення цієї річки з Малим Забом, який також є лівою притокою Тигру. В арабомовній традиції річка відома як аль-Заб аль-Кабір, тобто "великий" або "старший" Заб. У грецьких джерелах античної доби вона пов'язувалася з назвою Lykos.
Географія та гідрологія Великий Заб бере початок у горах південно-східної Туреччини, у зоні значних зимових снігопадів. Саме танення снігу в поєднанні з весняними дощами забезпечує основну частину річкового стоку. Річка перетинає гірські райони сучасних турецьких провінцій Ван і Хаккарі, далі тече через територію Іракського Курдистану і, наближаючись до Тигру, формує важливу частину водної системи півночі Іраку.
Упродовж течії Великий Заб приймає численні гірські притоки. Для басейну річки характерні різкі сезонні зміни водності: навесні річка різко повноводнішає, а в посушливий період її рівень істотно знижується.
Басейн річки охоплює частину високогірних і передгірних районів Загросу. У верхів'ях переважають холодні зими та відносно великі суми опадів, тоді як у нижчій частині басейну клімат стає сухішим і теплішим. Такий контраст природних умов визначає як режим стоку, так і характер землекористування в долині річки.
За даними FAO, басейн Великого Забу належить до важливих водних ресурсів північного Іраку, а його стік має істотне значення для зрошення та загального водогосподарського балансу басейну Тигру. За енциклопедичними узагальненнями, під час весняної повені Великий і Малий Заби істотно збільшують водність Тигру, а в окремі роки їхній сумарний стік може фактично подвоювати обсяг води в річці на цій ділянці.
Значення в системі Тигру Великий Заб є однією з головних лівобережних приток верхнього Тигру. Разом із Малим Забом він формує важливу частину водного режиму річкової системи Північного Іраку, особливо в період весняного сніготанення. Саме тому режим Великого Забу має значення не лише для місцевого землекористування, а й для ширшого управління водними ресурсами басейну Тигру.
Притоки Серед помітних приток Великого Забу, зокрема в іракській частині басейну, згадують Rubar-i-Shin, Rukuchuk, Rubar-i-Ruwandiz, Rubat Mawaran, Bastura Chai; серед правобережних — річку Хазир (Khazir).
Річка Хазир має також історичне значення, оскільки в частині праць саме її береги, а не головне русло Великого Забу, називають місцем битви на Великому Забі 750 року.
Історія Долина Великого Забу є важливою історико-географічною зоною Верхньої Месопотамії. Упродовж давньої історії вона була пов'язана з осілими землеробськими районами та гірськими територіями на північному сході Месопотамії.
25 січня 750 року на річці Великий Заб відбулася вирішальна битва між військами Аббасидів і Омеядів, що завершилася крахом влади Омеядів і стала початком тривалого панування Аббасидів у Арабському халіфаті. У низці праць битву локалізують на берегах річки Хазир — притоки Великого Забу.
У XIX-XX століттях гірські райони басейну Великого Забу неодноразово ставали ареною політичних конфліктів і курдських повстань, що було зумовлено складним рельєфом, прикордонним положенням та обмеженим контролем центральної влади в цих районах.
Використання вод і регулювання стоку Вода Великого Забу широко використовується для зрошування, місцевого водопостачання та виробництва електроенергії. Річка є однією з найважливіших водних артерій північного Іраку.
У басейні річки планувалося спорудження кількох дамб і гідроелектростанцій. Будівництво дамби Бехме було розпочато, але згодом зупинено; проєкт мав істотно змінити режим течії та використання водних ресурсів у середній течії Великого Забу.
Окрім суто господарського значення, великі інженерні проєкти в долині річки мають і археологічний вимір, оскільки в зоні можливого затоплення виявлено численні пам'ятки від доісторичних часів до середньовіччя.
Каскад ГЕС На річці розташовано ГЕС Дералок і ГЕС Бехме. У різні періоди також розглядалися інші гідротехнічні проєкти в басейні Великого Забу, спрямовані на регулювання стоку та покриття енергетичних потреб регіону.
Археологія та природне довкілля Басейн Великого Забу відомий високою концентрацією археологічних пам'яток. Особливе значення має район печери Шанідар у горах Загросу, що належить до найвідоміших палеолітичних пам'яток Близького Сходу.
Археологічні обстеження у верхній частині долини Великого Забу в Іракському Курдистані засвідчили наявність великої кількості поселень і пам'яток різних епох, що підкреслює значення цього коридору для контактів між Месопотамською низовиною та гірськими районами Загросу.
У природному відношенні долина річки поєднує гірські, передгірні та річково-долинні ландшафти. У верхній частині басейну переважають стрімкі схили, вузькі ущелини та сезонно повноводні потоки, тоді як у нижчій течії долина стає доступнішою для землеробства й поселень.
Примітки