Нара́м-Суе́н — четвертий представник династії Саргонідів, син Маніштусу, онук Саргона. За його правління Аккадська імперія досягла вершини своєї могутності. Правив 37 років у 2290—2254 до нашої ери за так званою короткою хронологією. Його довге та блискуче правління затьмарило попередників, тож вавилонська традиція вважала його не онуком, а сином Саргона, а ще пізніше Нарам-Суена та Саргона часом взагалі ототожнювали.

Війни Так само як і його попередникам Нарам-Суену довелося починати своє правління з придушення повстань, що спалахували щоразу, коли помирав попередній володар. Традиційно піднявся Шумер на чолі з Кішем та його царем Іпхур-Кішем до якого пристало дев'ять міст серед яких були Урук, Умма, Ніппур та МаріТобто самим Шумером повстання не обмежилося.. Нарам-Суен повідомляє, що за один рік розбив 9 армій і 3 царів, які повстали проти нього.

Впокоривши старі володіння Нарам-Суен вирішив їх розширити — вдерся до Сирії. Він зруйнував Еблу й Арманум у північній Сирії і досяг Середземного моря. Здійснив похід в Елам і хоч не зміг підкорити його повністю але змусив правителя Авану укласти з ним договір. Цей укладений еламською, але написаний клинописомЯкраз з тих часів у Еламі починає поширюватися клинопис, витісняючи стару місцеву ієрогліфічну писемність. документ є найдавнішим міжнародним договором, який дійшов до нас. Згідно з ним еламський правитель зберігав свою внутрішню незалежність, але мав узгоджувати з Аккадом зовнішню політику.

Воював цар і на інших напрямках. На півночі Нарам-Суен воював з Субарту, західносемітським-племенем діданум та з горянами Загросу луллубеями. Базальтова плита з його зображенням знайдена на північний схід від Діярбакира, що вказує на те, наскільки далеко у верхів'я Тигру досягав аккадський вплив чи принаймні аккадські вояки. На півдні Нарам-Суен ходив походом в далеку аравійськуНайімовірніший варіант країну Маган (Оман) звідки привозили чорний діорит для статуй та дорогого посуду. Ще однією метою походу, певно, було налагодження торговельних зв'язків з південними країнами. Відомо, що за Нарам-Суена з південної країни Мелухх привозили такі відсутні у Межиріччі товари як порфір, золотий пісок, цінні сорти деревини.

Завоювання Нарам-Суена змусили сусідів Аккаду зібратися на боротьбу з ним. Наприкінці царювання проти нього виникла коаліція з хеттів, ГанішаНайдавніша ассирійська малоазійська колонія на місці сучасного Кюльтепе., Курсара, Амурру, Параша, «Країни кедрів»Можливо якась держава з району Аману в Сирії.. До коаліції долучилися деякі міста Аккаду, які прагнули повернення колишньої незалежності. Нарамсіну вдалося розбити ворогів, але частину колишніх завоювань він втратив.

Воював Нарам-Суен і в горах Тавра. За деякими джерелами він загинув у битві з гутіями в горах центрального Курдистану в межиріччі Верхнього та Нижнього Забів. Розгром аккадського війська спровокував нашестя дикунів гутіїв на південь.

Внутрішня політика Нарам-Суен називав себе «царем чотирьох сторін світу». Хоч зберігалася стара система управління через енсі, але цар перестав назначати на ці посади спадкових аристократів і призначав або своїх родичів, або ж в усьому залежних від нього чиновників незнатного походження. Наприклад в Лагаші енсі став простий писар. В середині країни Нарма-Суен відмовився від старих титулів, проголосив свій божественний статус і запровадив свій прижиттєвий культ (формально ніби-то на вимогу жителів Аккаду). До нього такого удостоювалися лише померлі царі, і їх вшанування було частиною культу предків. Тепер же кожен енсі мав на свої печатці надпис «Бог Нарам-Суен, цар чотирьох сторін світу, бог Аккаду, я такий-то, енсі такого-то міста, твій раб». В Аккаді було споруджено присвячений Нарам-Суену храм, а серед титулів Нарам-Суена з'являється дінгір(ілу(м))Детемінативи божества — дінгір шумерською, а ілум — аакадською. Аккаде (Бог Аккаде). Впровадження культу царя і відмова від старих титулів й, відповідно, від їх затвердження призвели до конфлікту з традиційним жрецтвом культового центру Шумеру Ніппура. Однак сам цар старався з одного боку привернути до себе жрецтво багатими дарами, а з іншого боку продовжив політику попередників, призначаючи своїх дочок головними жрицями найважливіших храмів. Після смерті його тітки Енхедуанни верховною жрицею Нанни в Урі стала дочка царя Енменанна, інша дочка Нарам-Суена Тутанапшум була призначена жрицею верховного бога Енліля. Синів царя призначали на посади енсі, управителями храмів, наглядачами за земельними наділами, інспекторами храмів та храмових володінь. В ролі намісників вони керували будівництвом храмів. На відміну від попередників, які старалися ставитися до усіх головних шумерських богів більш-менш однаково, Нарам-Суен непропорційно багато згадує і шанує двох — Енліля та Іштар (Інану), яка вважалася покровителькою династії Саргонідів.

Під кінець правління Нарам-Суена соціальна опора влади Саргонідів украй звузилася. Пересічні общинники були розорені війнами, каральними походами, примусовими скупками землі. Стара знать переважно винищена, а її залишки відсторонено від управління. Середні прошарки державних службовців були позбавлені наділів, переведені на пайки і фактично перетворені на державних ілотів. Незважаючи на певні пільги та активне будівництво царем храмів, жрецтво було невдоволене самопроголошеною божественістю царя, та фактичним перетворенням на підвладних правителю чиновниківІнші дослідники навпаки вважають, що Нарамсуену вдалося таки укласти фактичний союз з жрецтвом. Це темне, насправді темне питання, що саме переважило.. На боці Нарам-Суена залишилася лише служила бюрократична знать та інкорпорована до неї незначна частина старої аристократії.

Примітки

Посилання