Артуріана

Артуріа́на (або Артурівський цикл, або Бретанський міф) — цикл легенд про короля Артура та лицарів Круглого столу (кельтська легенда; Бретань та Франція).

Літературні твори «Артуріани»

Першоджерела валлійська поема «Y Gododdin» (написана бл. 575—600; автор Aneirin) «Аннали Камбрії» невідомого автора присвячені Артурові ранньоваллійські поеми («Хто воротар», «Загибель Герайнта», «Здобич Аннуїну», «Розмова Артура з Орлом») валлійські Житія святих (а саме − Гільди, Еффлама, Ілттуда, Кадока, Карантока, Падарна) Ненній (IX ст.) — хроніка «Історія бритів» (лат. Historia Brittonum) «Мабіногіон» Вільям Мальмсберійський — «Діяння англійських королів» (лат. Gesta regum Anglorum) Джефрі Монмутський — «Історія королів Британії» (лат. Historia Regum Britanniae) Лицарські романи, які розповідають про «Артура та лицарів Круглого столу»: Кретьєн де Труа «Ланселот, або Лицар воза» (бл. 1168) «Івейн, або Лицар з левом» (між 1176—1181) «Трістан» «Ерек і Еніда» «Персеваль, або Повість про Грааль» (бл. 1182) Гартман фон Ауе — лицарські романи «Ерек» та «Івейн» (написані наприкінці XII сторіччя). Вольфрам фон Ешенбах — «Парціфаль» (бл. 1210). «Ланселот-Грааль» (цикл «Вульгати», анонімні автори; написано бл. 1230 р.). Невідомий автор — «Сер Гавейн та зелений лицар» (XIV ст.) — найкращий англійський лицарський роман у віршах. Томас Мелорі — роман «Смерть Артура» (виданий у 1485 р.), це основне й найповніше джерело.

Інтерпретації

1590: Едмунд Спенсер — поема «Королева фей» за мотивами переказів про короля Артура і англійської міфології. 1848: Едуард Бульвер-Літтон — поема «Принц Артур». 1858: Вільям Морріс — поема «Захист Ґвіневери». 1859: Альфред Теннісон — цикл поем «Королівські ідилії». 1889: Марк Твен — «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура». 1938—1958: Теренс Вайт — цикл романів у жанрі фентезі «Король минулого і майбутнього» () 1970—1995: Мері Стюарт — цикл романів у жанрі фентезі «Кришталевий грот», «Порожні пагорби», «Останні чари», «День гніву», «Принц і пілігрим» 1976: Джон Стейнбек — «Діяння короля Артура та його благородних лицарів» () 1979: Тім Пауерс — роман «Малюнок темряви» () 1980: Роджер Желязни — оповідання «Останній захисник Камелоту» () 1983: Меріон Зіммер Бредлі — роман «Тумани Авалона» () 1987—1997: Стівен Лохед — цикл «Пендраґон» 1988: Микола Толстой — «Пришестя короля» () — роман про історію англосаксонського завоювання Британії, написаний у жанрі історичного фентезі. 1990: Олександр Куликов — «Меч і доля» (ґейм-бук). 1996: Бернард Корнуелл — «Warlord Chronicles» із трьох частин: «Король зими», «Ворог Божий», «Екскалібур».

Музика

Опери та мюзикли 1691. Генрі Перселл — опера «Король Артур», лібрето Джона Драйдена 1865. Ріхард Вагнер — опера «Тристан та Ізольда». 1882. Ріхард Вагнер — опера «Парсіфаль». 1886. Hubert Parry — опера «Guinevere». 1895. J. C. Carr — оперета «King Arthur» на музику Артура Саллівана. 1903. Ernest Chausson — опера «Le Roi Arthus». 1909. Rutland Boughton — опера «Народження Артура», лібрето Reginald Buckley. 1960. «Camelot» — бродвейський мюзикл (Moss Hart / Alan Jay Lerner / Frederick Loewe), у головних ролях Річард Бартон і Джулія Ендрюс. 2005. «Spamalot» — бродвейський мюзикл на основі фільму «Монті Пайтон і Святий Грааль».

Музичні п'єси 1923. Ловренс Біньйон — п'єса «Король Артур» із музикою Едуарда Елгара. 1937. Д. Ґ. Брідсон — п'єса «Король Артур» з музикою Бенджаміна Бріттена.

Альбоми 1975. Рік Вейкман — симфо-рок сюїта «The Myths and Legends of King Arthur and the Knights of the Round Table» 2000. альбом The Trial of Lancelot канадської співачки Гізер Дейл. 2003. альбом May Queen канадської співачки Гізер Дейл.

Пісні 1995. «A Past and Future Secret» і «Mordred's Song» з альбому Imaginations from the Other Side групи Blind Guardian. 1999. «Shadow of Uther» з альбому The Fourth Legacy гурту Kamelot. 2006. «Кров королів» з альбому «Армагеддон» російської групи Арія на слова Маргарити Пушкіної.

Кінематограф 1953: «Лицарі Круглого столу» (Knights of the Round Table) — з Мелом Феррером, і Авою Гарднер у головних ролях. 1963: «Меч у Камені» (The Sword in the Stone) — мультфільм виробництва Волт Дісней на основі книги Теренса Вайта. 1967: «Камелот» (Camelot) — екранізація бродвейського мюзиклу. У ролі Артура — Річард Гарріс, Ґвіневери — Ванесса Редґрейв, Ланселота — Франко Неро. 1981: «Екскалібур» (Excalibur) — вважається найбільш точною і детальною екранізацією історії Артура. 1988: «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура», в ролі Артура — Альберт Філозов. 1995: «Перший лицар» — з Шоном Коннері в ролі Артура і Річардом Гіром у ролі Ланселота. 1998: «Мерлін» (Merlin) — телефільм, присвячений життю Мерліна, в головній ролі Сем Нілл. 1998: «Лицар Камелота» — кінофільм виробництва Волт Дісней на основі книги Марка Твена «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура». 2001: «Тумани Авалона» (The Mists of Avalon) — міні-серіал за однойменною книгою Меріон Зіммер Бредлі. 2004: «Король Артур» — перша спроба в кінематографі показати збіг «легенди про Артура» з життєписом Луція Арторіуса Каста, в ролі Артура — Клайв Овен, в ролі Ґвіневери — Кіра Найтлі, історія зради Ґвіневери оминається. 2007: «Останній легіон» (The Last Legion) — фільм розповідає про «юного батька Артура» Пендрагона й про початок падіння Римської імперії. 2007: «Артур і Мініпути» — дитячий фільм Люка Бессона з елементами комп'ютерної анімації. 2008—2012: «Мерлін» — британський фентезійний телесеріал. Заснований на легендах про Короля Артура, хоча і відрізняється від традиційніших версій міфу. Оповідає про містичного чарівника Мерліна і його взаємини з Артуром. 2011: «Камелот». 2017: «Король Артур: Легенда меча»

Персонажі «Артуріани»

Династія королів: Констан, Вортіґерн, Утер, король Артур. Чарівники: Мерлін, Блез. Дружини королів та лицарів, чаклунки: Ґвіневера, Іґрейна, Елейна, Морґана, Морґауза. Інші королі та вельможі: Ланселот, Мордред, Ґанґус. «Лицарі Круглого Столу»: Ґалахад, Ґавейн, Борс, Трістан. Географічні назви: Камелот, Авалон, Тінтагель. Артефакти: Грааль, Екскалібур.

Персонажі з «Історії Брутової», «Мабіноги» Брут Троянський (Британський); Корін, засновник Корнуолла; Амвросій Аврелій; Кадвалар, король Уельса.

Найвідоміші легенди про Артура

Хоча загальні риси легенди залишалися незмінними з часів Джефрі Монмутського, різні автори пропонують доволі-таки різні версії легенди про Артура. Класичним варіантом вважається варіант Мелорі, але останнім часом усе більшу цікавість викликають раніші версії − версія самого Джеффрі, ранньоваллійські поеми.

Походження родини Артура

Після відходу римлян з Британії за порадою лондонського архієпископа Гветеліна бритти запросили на правління такого собі Костянтина з королівства Арморика, брата короля Альдроена. Костянтин одружився з родовитою романо-британкою, й вона народила трьох синів − Констант, Амвросій Аврелій (він же Пендраґон) та Утер (пізніше змінив ім'я на Утер Пендраґон).

Коли Костянтин помер, за порадою бриттського вельможі Вортіґерна королем було обрано Константа − хоча це було не зовсім законним, бо Констант за життя батька встиг постригтися в ченці. Констант виявився нездалим правителем, і з-за його спини королівством керував Вортіґерн; невдовзі Вортіґерн організував убивство Константа та сам став королем Британії. Супротивники Вортіґерна вивезли Амвросія та Утера за Ла-Манш, до Арморики; Вортіґерн же, бажаючи зміцнити свою владу, запросив на службу в якості військових найманців саксонців на чолі з вождем Хенгістом, навіть одружився з його донькою Ровеною. Переконавшись у неспроможності бриттів боронитися, Хенгіст влаштував заколот проти Вортіґерна, перебив на бенкеті значну частину бриттських аристократів та змусив Вортіґерна віддати саксонцям частину бриттських територій.

Ледве втікши від Хенгіста, Вортіґерн забажав змурувати собі замок − але його вежа постійно просідала, й він не міг її збудувати. Причину цього Вортіґерну пояснив віщий хлопчик − Мерлін: під вежею знаходиться озеро, в якому сплять білий та червоний дракони (символізують або протистояння бриттів та саксонців, або протистояння Вортіґерна там синів Костянтина). Мерлін напророкував Вортіґерну, що той невдовзі помре, і так і трапилося − Амвросій та Утер, які вернули до Британії, оголосили Вортіґерну війну та вбили його.

Далі Амвросій та Утер почали відвоювання Британії в саксонців. Мерлін залюбки доєднався до них і допоміг спорудити Стоунхендж − надгробок для бриттів, вбитих Хенгістом на бенкеті. Невдовзі Амвросій загинув, і Утер зійшов на трон під тронним ім'ям «Утер Пендрагон».

Утер. Заснування Круглого столу

Загалом Утер був непоганим королем і навіть заснував (за порадою Мерліна) військове братерство − Круглий стіл лицарів, де всі сиділи б за одним столом і були рівними. Але невдовзі Утер зустрів та до нестями закохався в дружину одного зі своїх васалів − Ігрейну, герцогиню Корнуолльську − і повів несправедливу війну проти її чоловіка, герцога Горлойса. Під час війни Утер (чарами Мерліна) перетворився на Горлойса, пробрався в замок до Ігрейни та провів з нею ніч; в ту ж ніч Горлойс загинув у бою. Барони переконали Ігрейну одружитися з Утером, і невдовзі вона народила сина Артура. Мерлін зажадав, щоб цього сина віддали йому в якості платні за ті самі чари, й Утер виконав бажання чаклуна.

В Ігрейни були три доньки від Горлойса − Моргауза, Елейна та Моргана. Моргауза та Моргана згодом (у дорослому віці) часто шкодили Артуру, намагаючись помститися за свого батька.

Меч-у-Камені. Битва Дванадцяти королів. Гвіневера та Німуе

Після смерті Утера в королівстві почалися часи безладу, бо кожен барон сам бажав стати королем. Врешті Мерлін та єпископ Дубрицій змогли зібрати баронів на нараду на Різдво, де перед очима товариства з'явився чарівний камінь, із якого стирчав меч. Ніхто, окрім правдивого спадкоємця трону Британії, не зміг би витягти цього меча з каменя; єдиним, кому він скорився, виявився Артур − молодий зброєносець молодого лицаря Кея, якого Артур мав за брата. Мерлін проголосив перед товариством, що Артур − законний син Утера Пендраґона та законний король Британії. Тим не менш доволі багато хто з королів (перш за все Лот, король Оркнейських островів та чоловік Морґаузи) відмовилися визнавати владу Артура та оголосили йому війну. У генеральній битві цієї війни Артур та його перші воїни виявили неабияку звитягу.

Невдовзі Артур познайомився з молодим королем Пелінором та втратив у двобої з ним свого меча. Тоді Мерлін допоміг йому здобути новий − меч Екскалібур, який подарувала Артурові відома чарівниця, Володарка Озера. Також невдовзі Артура попрохав про військову допомогу старий союзник Утера − король Лодегранс, чиї володіння атакував знаний загарбник Рієнс. Артур відбив атаки Рієнса; під час оборони Камеліарду (королівство Лодегранса) Артур закохався в Гвіневеру, доньку Лодегранса, і невдовзі вони одружилися (хоча Мерлін був проти). В якості посагу Лодегранс подарував Артурові Круглий стіл, який колись самому Лодегрансу лишив Утер, і разом молодята оселилися в замку Камелот.

Під час весілля трапилася перша пригода лицарів Круглого столу − до Камелоту вдерлася, шукаючи порятунку, молода мисливиця на ім'я Німуе. Троє молодих лицарів − Гавейн, Тор та вищезгаданий Пелінор − врятували її від нападника; Мерлін же до нестями закохався в Німуе та почав залицятися до неї. Німуе, однак, не кохала Мерліна та використовувала його, лише щоб вивчитися в нього чарам; коли він відкрив їй усе, що знав − вона ув'язнила його в зачарованій печері. (Мерлін розумів, що Німуе його позбудеться, але все одно кохав її).

Пригоди сера Гавейна