Kid A — четвертий студійний альбом англійського рок-гурту Radiohead, випущений 2 жовтня 2000 року лейблом Parlophone. Він був записаний з продюсером Найджелом Ґодрічем у Парижі, Копенгагені, Глостерширі та Оксфордширі. Відійшовши від свого попереднього звучання, Radiohead увібрали в себе впливи електронної музики, краут-року, джазу та академічної музики XX століття, з більш широким спектром інструментів та ефектів. Вокаліст Том Йорк писав безособові та абстрактні тексти, розрізаючи фрази та збираючи їх навмання.
На відміну від звичної практики, Radiohead не випустили жодного синглу і провели мало інтерв'ю та фотосесій. Натомість вони випустили короткі анімаційні ролики і стали одним з перших великих гуртів, які почали використовувати інтернет для просування. Бутлеґи ранніх виступів поширювалися на файлообмінниках, а альбом Kid A був викладений у мережу ще до його виходу. У 2000 році Radiohead гастролювали Європою у виготовленому на замовлення наметі без корпоративних логотипів.
Kid A дебютував на першому місці в UK Albums Chart і став першим альбомом Radiohead, який посів перше місце в американському чарті Billboard 200. Він став платиновим у Великій Британії, США, Австралії, Канаді, Франції та Японії. Його нове звучання розділило слухачів, і дехто відкинув його як претензійний або похідний. Однак наприкінці десятиліття Rolling Stone, Pitchfork і Times визнали його найкращим альбомом 2000-х, а в 2020 році Rolling Stone поставив його на 20 місце в оновленому списку 500 найкращих альбомів усіх часів. Kid A отримав премію Ґреммі за найкращий альтернативний альбом і також був номінований на Ґреммі за альбом року.
У 2001 році Radiohead випустили другий альбом матеріалів із сесій — Amnesiac. У 2021 році вони випустили Kid A Mnesia, ювілейне перевидання, до якого увійшли Kid A, Amnesiac та раніше невиданий матеріал.
Передумови Після критичного та комерційного успіху альбому OK Computer 1997 року учасники гурту Radiohead зазнали вигорання. Автор пісень Том Йорк захворів, описуючи себе як «цілковитий безлад… повністю розгублений». Його непокоїли нові гурти, які, на його думку, наслідували Radiohead, і він став вороже ставитися до музичних ЗМІ. Він розповідав в інтерв'ю The Observer: «Я завжди використовував музику як спосіб рухатися далі і справлятися з речами, і я відчував, що річ, яка допомагала мені справлятися з речами, була продана тому, хто більше заплатить, і я просто виконував його волю. І я не міг з цим впоратися».
Йорк страждав творчу кризу і не міг закінчити написання пісень на гітарі. Він розчарувався в «міфології» рок-музики, відчуваючи, що жанр «вичерпав себе». Він почав слухати майже виключно електронну музику виконавців, підписаних на лейбл Warp, таких як Aphex Twin і Autechre. Йорк розповідав: «Це було освіжаюче, тому що музика була суцільними структурами і не містила людських голосів. Але я відчував себе так само емоційно, як коли-небудь відчував до гітарної музики». Йому подобалася ідея, що його голос використовується як інструмент, а не відіграє провідну роль, і він хотів зосередитися на звуках і текстурах, а не на традиційному написанні пісень.
Йорк купив будинок у Корнуоллі і проводив час, гуляючи по скелях і малюючи, обмежуючи свою музичну діяльність грою на нещодавно придбаному роялі. «Everything in Its Right Place» стала першою піснею, яку він написав. Відсутність знань про електронні інструменти надихала його, оскільки «все було новим…. Я не розумів, як вони, в біса, працюють. Я поняття не мав, що таке ADSR». Гітарист Ед О'Браєн сподівався, що четвертий альбом Radiohead складатиметься з коротких, мелодійних гітарних пісень, але Йорк сказав: «Не було жодного шансу, що альбом звучатиме саме так. Я повністю задовбався з мелодією. Мені потрібен був лише ритм. Всі мелодії для мене були чистим збентеженням». Басист, Колін Ґрінвуд, сказав, що інші гітарні гурти намагалися робити подібні речі, і тому Radiohead повинні були змінитися і рухатися далі.
Запис
Після успіху OK Computer Radiohead купили сарай в Оксфордширі і перетворили його на студію звукозапису. Йорк планував використовувати її так само, як німецький гурт Can використовував свою студію в Кельні, записуючи все, що вони грали, а потім монтуючи це. Оскільки студія не була завершена до кінця 1999 року, Radiohead почали працювати в студії Guillaume Tell Studios в Парижі в січні 1999 року.
Radiohead працювали з продюсером OK Computer Найджелом Ґодрічем і не мали дедлайну. Йорк, який мав найбільший контроль, все ще стикався з творчою кризою. Його нові пісні були незавершеними, а деякі складалися не більше ніж зі звуків чи ритмів; лише деякі мали чіткі куплети чи приспіви. Відсутність текстів у Йорка створювала проблеми, оскільки в минулому вони слугували орієнтирами та натхненням для його колег по гурту.
Гурт боровся з новим напрямком Йорка. За словами Ґодріча, Йорк мало спілкувався, а за словами Йорка, Ґодріч «не розумів, чому, якщо у нас була така сила в одному, ми хотіли б робити щось інше». Соло-гітарист, Джонні Ґрінвуд, боявся «жахливої артрокової нісенітниці просто заради неї самої». Його брат, Колін, не любив вплив Warp на Йорка, вважаючи це «дуже холодним». Інші учасники гурту не знали, як зробити свій внесок, і подумували про відхід. О'Браєн казав: «Це страшно — всі відчувають себе невпевнено. Я гітарист, і раптом на цьому треку немає гітари, або немає барабанів».
Radiohead експериментували з електронними інструментами, включаючи модульні синтезатори та хвилі Мартено, ранній електронний інструмент, схожий на терменвокс, і використовували програмне забезпечення, таке як Pro Tools і Cubase, для редагування та маніпуляцій зі своїми записами. Їм було важко використовувати електронні інструменти спільно. За словами Йорка, «нам доводилося розробляти способи зайти в куточки і будувати речі на будь-якому секвенсорі, синтезаторі чи іншій техніці, яку ми могли залучити, а потім інтегрувати це в наш звичайний спосіб роботи». О'Браєн почав використовувати сустейни на своїй гітарі, які дозволяють нескінченно підтримувати ноти в поєднанні з ефектами зациклення і затримки для створення звуків, схожих на синтезаторні.
У березні Radiohead переїхали до студії Medley Studios у Копенгагені на два тижні, які виявилися непродуктивними. Під час сесій було записано близько 50 плівок, кожна з яких містила 15 хвилин музики, але нічого не було закінчено. У квітні Radiohead відновили запис в особняку в Бетсфорд-парку, Глостершир. Відсутність дедлайну і кількість незавершених ідей заважали зосередитися, і група проводила напружені зустрічі. Вони домовилися розпастися, якщо не зможуть домовитися про альбом, який варто було б випустити. У липні О'Браєн почав вести онлайн-щоденник про прогрес Radiohead.
У вересні Radiohead переїхали до нової студії в Оксфордширі. У листопаді Radiohead провели пряму веб-трансляцію зі своєї студії з виконанням нової музики та діджей-сетом. До 2000 року було завершено шість пісень. У січні, за пропозицією Ґодріча, Radiohead розділилися на дві групи: одна генерувала звук або послідовність без акустичних інструментів, таких як гітари або барабани, а інша розвивала її. Хоча в результаті експерименту не було створено жодної готової пісні, він допоміг переконати О'Браєна в потенціалі електронних інструментів.
19 квітня 2000 року Йорк написав на сайті Radiohead, що вони закінчили запис. Завершивши понад 20 пісень, Radiohead розглядали можливість випуску подвійного альбому, але відчули, що матеріал занадто щільний, і вирішили, що серія мініальбомів буде «вивертом». Натомість вони зберегли половину пісень для наступного альбому, Amnesiac, що вийшов наступного року. Йорк сказав, що Radiohead розділили роботу на два альбоми, тому що «вони взаємно виключають один одного як завершені речі. Вони походять з двох різних місць». Він зауважив, що вибір трек-листа — це не просто питання вибору найкращих пісень, оскільки «ви можете записати всі найкращі пісні у світі, і вони знищать одна одну». Він навів пізніші альбоми The Beatles як приклади ефективної послідовності: «Як, чорт забирай, можна записати три різні версії 'Revolution' на одному альбомі і все зійде з рук? Я думав про це.» Узгодження трек-листа викликало суперечки, і О'Браєн сказав, що гурт був близький до розпаду: «Здавалося, що все може піти в будь-який бік, може розпастися… Але ми прийшли наступного дня, і все було вирішено». Мастерингом альбому займався Кріс Блер у лондонській студії Abbey Road Studios.
Треки
Radiohead працювали над першим треком, «Everything in Its Right Place», у традиційному для гурту аранжуванні в Копенгагені та Парижі, але безрезультатно. У Глостерширі Йорк і Ґодріч перенесли пісню на синтезатор Prophet-5, а вокал Йорка обробили в Pro Tools за допомогою інструменту скраббінгу. О'Браєн і барабанщик Філіп Селвей сказали, що цей трек допоміг їм зрозуміти, що не кожна пісня потребує участі в ній усіх членів гурту. О'Браєн згадував: «Бути по-справжньому в захваті від того, що ти півроку працював над цим записом, і з нього вийшло щось чудове, а ти не зробив до цього жодного внеску, — це справді визвольне почуття». Джонні Ґрінвуд описав цей трек як поворотний момент для альбому: «Ми знали, що це має бути перша пісня, і все інше просто пішло за нею».
Йорк написав ранню версію «The National Anthem», коли гурт ще навчався у школі. 1997 року Radiohead записали барабани та бас для цієї пісні, маючи намір випустити її як бі-сайд для OK Computer, але вирішили залишити її для свого наступного альбому. Для Kid A Ґрінвуд додав хвилі Мартено і звуки, семпловані з радіостанцій, а вокал Йорка був оброблений кільцевою модуляцією. У листопаді 1999 року Radiohead записали духову секцію, натхненну «організованим хаосом» Town Hall Concert джазового музиканта Чарльза Мінґуса, наказуючи музикантам звучати як «дорожній затор».
Струнні партії на «How to Disappear Completely» були виконані Оркестром Святого Іоанна і записані в Дорчестерському абатстві, церкві XII століття, розташованій приблизно в п'яти милях від студії Radiohead в Оксфордширі. Radiohead обрали цей оркестр, оскільки вони виконували твори Пендерецького і Мессіана. Джонні Ґрінвуд, єдиний учасник Radiohead, який мав вивчав теорію музики, створив струнне аранжування, використовуючи багатоканальний запис хвиль Мартено. За словами Ґодріча, коли члени оркестру побачили партитуру Ґрінвуда, «вони всі просто розреготалися, тому що не могли виконати те, що він написав, тому що це було неможливо — або неможливо для них, у всякому разі». Керівник оркестру, Джон Лаббок, заохотив їх експериментувати і працювати з ідеями Ґрінвуда. Концертний директор, Елісон Аткінсон, сказала, що ця сесія була більш експериментальною, ніж звичайні замовлення оркестру.
«Idioteque» була побудована на основі патерну драм-машини, який Ґрінвуд створив за допомогою модульного синтезатора. Вона включає семпл з електронної композиції «Mild und Leise» Пола Ланскі, взятої з альбому експериментальної музики Electronic Music Winners 1976 року. Ґрінвуд віддав 50 хвилин імпровізації Йорку, який взяв невеликий фрагмент і використав його для написання пісні. Йорк сказав, що це була «спроба вловити вибуховий звук біту, коли ви в клубі, а динамік працює так голосно, що ви знаєте, що він завдає шкоди».
«Motion Picture Soundtrack» була написана до дебютного синглу Radiohead «Creep» (1992), і Radiohead записали версію на фортепіано під час сесій OK Computer. Для Kid A Йорк записав його на фісгармонії під впливом пісень Тома Вейтса. Radiohead додали семпли арфи і контрабаса, намагаючись наслідувати саундтреки до фільмів Діснея 1950-х. Radiohead також працювали над кількома піснями, які були завершені вже до наступних альбомів, зокрема «Nude», «Burn the Witch» і «True Love Waits».
Музика
Стиль і впливи