Нікіта

Нікі́та (, у 1971—1991 роках — Ботанічнеhttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/767-12#Text) — селище в Україні, у складі Ялтинського району Автономної Республіки Крим. Підпорядковується Масандрівській селищній раді.

Розташування Лежить за 7 км на північний схід від Ялти, на північний захід від Відрадного, за 70 км від залізничного вокзалу в Сімферополі. Населені пункти, що увійшли до складу селища Нікіта, раніше називалися Нікіта і Ботанічне.

Населення

Населення — 2,2 тис. осіб, з яких переважна більшість росіяни й українці.

Транспорт Через селище проходить траса державного значення Сімферополь — Ялта, є транспортне сполучення з Ялти та з Алушти (автобус, тролейбус, маршрутне таксі).

Історія Селище є одним із найдавніших поселень Південного берега Криму, імовірно, заснованим нащадками готів та аланів у II–III століттях нашої ери. У VI столітті поселення підпорядковувалося Готській єпархії Константинопольського патріархату.

У письмових документах, можливо, згадується у 1381 році як Сикіта (, ), яка входила до складу : протос Сикхиты Константин — сын покойного Вассилли (Constantinus ilius quondam Vassilli de Sichita)

Casale Sichite связана с греческим селением ἡ Συκήτα (османский Sikite, возможно, современный пос. Никита)Mikloshich F., Müller J. Acta et Diplomata graeca medii aevi. T. II. Vindobonnae, 1862. 608 p. // p. 74–75.Антонин (архимандрит Капустин). Древние акты Константинопольского патриархата, относящиеся к Новороссийскому краю // ЗООИД. 1867. Т. 6. С. 445–473. // с. 466Öztürk Yücel, Osmanlı Hâkimiyetinde Kefe 1475–1600 // Yayımlar Dairesi Başkanlığı Osmanlı eserleri dizisi 18 // T.C. Kültür Bakanliği Yayinlari 2389. Ankara, 2000. 570 р. // p. 240–254

У цей період тут діяли церкви Іоанна Златоуста та св. Юрія. Після османського завоювання Криму в 1475 році Сикіта була включена до складу Кефінського санджака. У матеріалах першого османського перепису 1520 року у Сикіті числилася 41 християнська сім'я, а до 1542 року – 49 повних християнських сімей. У XVII столітті, незважаючи на поширення ісламу, Сикіта, очевидно, залишалася християнським селом. За османськими податковими відомостями 1634 року, тут числилося 55 дворів немусульман.

Після здобуття Кримським ханством незалежності за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року село було включено до його складу. У 1778 році відбулося насильне виселення кримських християн (греків та вірмен) до Приазов'я: з Нікіти було виведено 102 урумів, які разом з іншими заснували на новому місці поселення Ялта.

В 1783 році, після анексії Криму Російською імперією, іменним указом Катерини II була утворена Таврійська область, і село було приписано до Сімферопольського повіту. Перед Російсько-турецькою війною 1787–1791 років з Нікіти тимчасово виселялися кримські татари, яким було дозволено повернутися 14 серпня 1791 року. З 1796 по 1802 рік село входило до Акмечетського повіту Новоросійської губернії, а з 1802 року – до складу Алуштинської волості Сімферопольського повіту Таврійської губернії. За Відомістю 1805 року у Нікіті числилося 10 дворів та 65 жителів, виключно кримських татар.

Селище Нікіта стало розвиватися після заснування тут у 1812 році ботанічного саду. Нікітський ботанічний сад — давня науково-дослідна й культурно-просвітницька установа на Півдні України.

На військово-топографічній карті 1817 року також позначено 10 дворів. У 1833 році Шарль Монтандон описав Нікіту як «красиве село з двадцяти п'яти будинків, збудованих амфітеатром серед скельних брил і чудових горіхових дерев». У 1838 році був утворений Ялтинський повіт, і Нікіта увійшла до його Алуштинської волості. За «Списком населених місць… 1864 року» Микита була казенною татарською деревнею з 38 дворами, 386 жителями та мечеттю. На триверстовій карті 1865–1876 років у селі було 95 дворів. За підсумками X ревізії 1887 року числилося 82 двори та 406 жителів. До 1914 року тут діяла церковно-парафіяльна школа. У 1915 році в селі налічувалося 125 дворів та 388 приписних жителів-кримських татар.

Після встановлення радянської окупації, з 1921 року село підпорядкували Ялтинському району. Згідно зі Всесоюзним переписом 1926 року, у селі Нікіта числилося 146 дворів та 717 осіб населення, з яких 569 були кримськими татарами та 106 росіян; діяли російська та кримськотатарська школи. Нікітський ботанічний сад був записаний окремим поселенням. За переписом 1939 року у селі проживало 583 особи.

18 травня 1944 року кримські татари з Нікіти були депортовані до Центральної Азії: виселенню підлягали 117 сімей, загалом 443 жителі. Згодом у район прибували переселенці з Ростовської області РСФСР (1944 р.) та різних областей України (початок 1950-х рр.). У 1971 році село перейменували на Ботанічне та надали статус селища міського типу, але указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 лютого 1991 року йому було повернуто історичну назву Нікіта.

За переписом 1989 року в селі проживало 2279 осіб. З лютого 2014 року окуповане Росією. З 7 вересня 2023 року у складі Ялтинського району.

Соціальна сфера На території Нікити є загальноосвітня школа, дитячий садок, амбулаторія, центр культури, «Фітоцентр».

Персоналії У Нікітському ботанічному саду працювали такі науковці: Х. Х. Стевен (засновник і перший директор саду), Н. Я. Данілевський, І. Рябов, Н. Рубцов, А. Ріхтер, К. Костіна, Н. Арендт, І. Лівшиць та ін.

У 1990-х — 2000-х роках у селищі Нікіта проживала із сім'єю Софія Ротару, народна артистка України та Молдови.

Примітки

Література Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.