Фро́тола (, точна етимологія невідома) — в італійській музиці кінця XV–XVI початку століть (спочатку вокальна) п'єса на 3–4 голоси ліричного характеру, більшою частиною в гоморитмічній фактурі, злегка прикрашеній імітаційною поліфонією з яскраво вираженими метричними акцентами. Жанр фротоли — найважливіший попередник мадригалу. Як правило, фротоли писалися в строфічній формі (одна і та ж музика для кожної строфи тексту) іноді з рефренами. Поетичну основу фротоли становили вірші (переважно любовна лірика) у різноманітних формах, серед яких були особливо популярні barzeletta і strambotto, capitolo, і навіть canzona сонет. Верхній голос фротоли, як правило, виконував соліст. Партію інших голосів могли виконувати на музичних інструментах (ансамбль віол, лютня, клавішний інструмент). Найвідоміший автор фротол — Маркетто Кара одна з найпопулярніших:
Багато анонімних фротол опубліковані в збірниках популярної багатоголосої музики, які випускав у перших двох десятиліттях XVI століття Оттавіано Петруччі (першу збірку фротол випустив у Венеції, в 1504 році). У стилі фротоли створювалися і більші форми, наприклад, меса Лодовіко Фолья (на неідентифікованих Cantus Firmus).
Поряд з іншими багатоголосними пісенними формами (віланела, канцонета), так само як й італійським фобурдоном у богослужбовій музиці, фротола дала сильний поштовх розвитку акордового почуття, метричної екстраполяції і (в кінцевому підсумку) гармонічній тональності.
Основні композитори Бартоломео Тромбончіно Філіппо Адзайоло Джорджо Далла Порта Мікеле Пезенті Луїджі Платаніа Джованні Брокко Нікколо Брокко Антоніо Капріолі Маркетто Кара Франческо д'Ана Марко да Колоніа Лодовіко Фольяно Джакомо Фольяно Антоніо Россетто Філіппо да Лупрано Франческо Сантакроче (Патавіно) Пеллеґріно Чезена Рокко да Ортона Джованні Баттіста Дзессо Дзанін Безан Еразмус Лапічідус
За виключенням Тромбончіно Та Кари, що були знаменитими у свій час, збереглося дуже мало відомостей про інших композиторів, коли навіть не самі їх імена.
Література Edward Lowinsky. Tonality and atonality in sixteenth-century music. Berkeley, 1961. Carl Dahlhaus. Untersuchungen über die Entestehung der harmonischen Tonalität. Kassel, Basel u.a.O., 1968, SS.249-257. Knud Jeppesen. La frottola, III: Frottola und Volkslied: zur musikalischen Überlieferung des folkloristischen Guts in der Frottola. Århus, 1970. F. Luisi. Frottole di B. Tromboncino e M. Cara ‘per cantar et sonar col lauto’. Roma, 1987 (включает факсимиле старопечатных сборников и транскрипции фротол). Don Harrán. Frottola // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. London, New York, 2001. Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007. Посилання