Вілане́ла ( — сільська пісня, від пізньолат. villanus — селянин; також villanesca, скорочено від canzone villanesca alla napolitana, буквально «сільська пісня в неаполітанської манері») — жанр італійської ліричної (пасторальної, часто з комічним відтінком) поезії і багатоголосна пісенна форма. Жанр віланели — один із найважливіших (поряд з фротолою) попередників італійського мадригалу.
Віланела зародилася, ймовірно, в Неаполі у другій половині XV століття. З 30-х років XVI століття отримала стабільний вигляд куплетно-строфічної форми на 3 або 4 голоси (з кінця XVI століття також на 5 голосів). Верхній голос віланел міг виконувати соліст, а решта голосів доручалися музичним інструментам (як правило, лютні, в XVII ст. також іспанській гітарі). Склад віланел поліфонічний, більшою частиною в гомофонній фактурі, з елементами імітаційної поліфонії. З Італії в XVI столітті віланела поширилася до Франції, де отримала назву віланель (). Відомі також німецькі (Я. Регнарт) і англійські (Томас Морлі) стилізації віланели. Найбільші автори музичних віланел у XVI столітті — Адріан Вілларт (починаючи із збірки 1545 року), Джованні Доменіко та Нола (поет і композитор), Орландо Ласо (збірка 1555 року) Лука Маренціо, Клод Ле Дружин, Сіґізмондо д'Індіа. Багато музичних віланел публікувалися в Італії, Нідерландах і Франції XVI століття як анонімні твори.
Інтерес до віланели (в основному, в дусі стилізації «сільської» пасторальної лірики) відродився в XIX — XX століттях. Поетичні віланели писали у Франції (Леконт де Ліль, Шарль Марі Рене, Шарль Леконт де Ліль, Теодор де Банвіль), Великій Британії (Г. А . Добсон, Ділан Томас), Росії (В. Я. Брюсов). Музичні стилізації віланелі написали французькі композитори XIX і XX століть Гектор Берліоз Поль Дюка Франсіс Пуленк.
Поряд з іншими багатоголосим пісенними формами (фротолою, канцонетою), так само як й італійським фобурдоном у богослужбовій музиці, італійська віланела XVI століття дала сильний поштовх розвитку акордового почуття і (як наслідок) гармонічної тональності.
У поезії У поезії, віланела — жорстка поетична форма з повторюваними строфами. Класична віланела — вірш, що складається з 19 рядків: п'яти тривіршів і одного завершального чотиривіршу. Середні строфи всіх тривіршів римуються між собою. Перша і третя рядки першого тривірша по черзі повторюються в останніх рядках наступних тривіршів, а також у третій і четвертій рядках завершального чотиривірші.
У кінці XIX століття відбулося деяке відродження віланели в англійській поезії. Класичним прикладом сучасної віланели є «» валійського поета Ділана Томаса.
Література Galanti B.M. Le villanelle alla napolitana. Firenze, 1954. Cardamone D.G. The canzone villanesca alla napolitana and related forms, 1537—1570. Ann Arbor, 1981 Pirrotta N. Willaert and the canzone villanesca // Music and culture in Italy from the Middle Ages to the Baroque. Cambridge, MA,1984, pp. 175–97. His I. Les modèles italiens de Claude Le Jeune // Revue de Musicologie, LXXVII (1991), pp. 25–28. Бедуш Е., Кюрегян Т. Ренессансная песня. Москва: Композитор, 2007. Посилання