Єврофайтер Тайфун () — багатоцільовий винищувач четвертого покоління. Розроблений та випускається міжнародною компанією Eurofighter GmbH, створеною в 1986 році консорціумом компаній Alenia Aeronautica, BAE Systems і EADS. Розробка літака розпочалася у 1983 році в рамках міжнародної програми Future European Fighter Aircraft. 6 серпня 1986 року в повітря піднявся демонстратор можливостей проєкту . 27 березня 1994-го здійснив політ перший прототип винищувача DA-1.
Typhoon прийнятий на озброєння повітряних сил Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії та Саудівської Аравії. У 2017 році розпочалися поставки винищувачів в Оман. Загальний обсяг замовлень, станом на листопад 2013-го, становить 571 літак.
«Тайфун» спочатку створювався як винищувач завоювання переваги в повітрі, але в ході розробки та експлуатації він отримав можливість завдавати ударів по наземних цілях, перетворившись у багатоцільовий бойовий літак. Британські та італійські винищувачі взяли участь у встановленні безпольотної зони над Лівією в 2011 році. Під час операції вони здійснювали патрулювання повітряного простору, вели розвідку та завдавали авіаударів по наземних цілях.
Історія створення У 1971 році британські військові визначилися з вимогами до майбутнього винищувача. Більш конкретно вони деталізувалися в документі AST 403, який був опублікований наступного року. Результатом дослідницьких робіт став проєкт винищувача P.96, офіційно презентований наприкінці 1970-х рр. Він багато в чому був схожий на американський винищувач-бомбардувальник F/A-18 Hornet. Але на відміну від нього, мав невеликий модернізаційний потенціал та примарні шанси на експорт в інші країни.Boot 1990, pp. 229—233. У той час в Західній Німеччині теж велися роботи над проєктом майбутнього винищувача — TKF-90.Buttler 2000, pp. 131—134.Eurofighter Typhoon Multirole Fighter — History, Specs and Data militaryfactory.com Німці хотіли бачити статично нестабільний літак, виконаний за аеродинамічною схемою «качка» з вигнутим трикутним крилом. Хоча британські проєктувальники були консервативніші у своїх поглядах на майбутній літак, вони все ж погодились об'єднати свої зусилля з німецькими розробниками.
У 1979 році компанії Messerschmitt-Bölkow-Blohm (MBB) та British Aerospace (BAe) запропонували урядам своїх країн виробити спільні вимоги для винищувача, який згодом дістав назву ECF (European Combat Fighter). У жовтні 1979-го до програми приєдналася французька компанія Dassault Aviation, після залучення французів назва програми була змінена на European Combat Aircraft, або ЕСАButler 2000, p. 135. Але попри об'єднання, кожна із країн і далі продовжувала розробляти власні винищувачі. Франція працювала на проєктом АСХ, Німеччина — TKF-90, а Велика Британія вела роботи відразу над двома проєктами — P.106 та P.110. Протягом двох років тривали безуспішні перемовини, стосовно частки кожної із сторін у майбутньому проєкті, особливо наполегливо відстоювала своє лідерство компанія Dassault. Існували серйозні розбіжності і по силовій установці: британці хотіли встановити на літаку двигуни , а французи — . Сторонам так і не вдалося досягти компромісу, тому в 1981 році програма ЕСА була закрита.
Після закриття програми французи сконцентрувалися на розробці власного літака, а німці та британці почали пошук нових партнерів. Згодом до розробки винищувача вирішила долучитися італійська компанія . І як наслідок — у квітні 1982 року була запущена програма Agile Combat Aircraft (АСА).Buttler 2000, p. 137. Майбутній винищувач мав базуватися на британському проєкті P.110, тому повинен був мати аеродинамічну схему «качка», вигнуте трикутне крило та подвійний хвіст. Головна відмінність між ними — у P.110 повітрозабірники розташовувалися збоку, а в АСА — під фюзеляжем. На літак планували установити модернізовані двигуни RB199. Але у програми виникли проблеми — німецький та італійський уряди відмовилися фінансувати розробку літака. Щоб не допустити зриву програми, британський уряд погодився оплатити 50 % вартості розробки, а інші 50 мали знайти компанії, які займалися його створенням. У травні 1983 року Міністерство оборони Великої Британії підписало з BAe контракт на розробку і виготовлення .Nicholls, Mark et al. Eurofighter. Key Publishing «on behalf of Eurofighter GmbH», 2003.
Паралельно з цим відбулася ще одна спроба створення «євровинищувача». В 1983 році Західна Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія та Іспанія запустили програму Future European Fighter Aircraft (FEFA). Літак повинен був мати укорочений зліт та посадку та можливість знищувати цілі за межами візуальної видимості. Наступного року Франція покинула FEFA через розбіжності у вимогах злітної маси літака та намагання бути першою у проєкті, згодом її приклад повторила Іспанія. Ті країни, що залишилися (Велика Британія, Західна Німеччина та Італія), вирішили продовжити розробку винищувача, але вже під назвою European Fighter Aircraft (EFA). У вересні 1985 року Іспанія вирішила повернутися до програми EFA, попри тиск зі сторони Франції.«Eurofighter: Spain joins the club.» The Economist, 17 September 1985, p. 68.
Тим часом, поки тривали перемовини між країнами-учасницями, компанії-розробники успішно працювали над створенням літака для демонстрації можливостей проєкту. До 1986 року в програму «євровинищувача» було вкладено £180 мільйонів, при чому 100 млн із цієї суми витратили самі розробники.«BAe uncovers EAP.» Flight International via flightglobal.com, 28 April 1986, p. 10. 6 серпня 1986-го демонстратор здійснив свій перший політ.Fairhill, David. «Euro-fighter goes supersonic on maiden flight: First test flight of EAP aircraft in Lancashire.» The Guardian, 7 August 1986. У тому ж році була погоджена кількість літаків, яку мала придбати кожна із країн-учасниць програми. Велика Британія та Німеччина планували отримати по 250 літаків, Італія — 165, а Іспанія — 100. Також сторони дійшли згоди стосовно частки кожної із країн у проєкті — вона мала бути пропорційною кількості закуплених літаків. Тому частка British Aerospace (нині BAE Systems) та німецької MBB (нині DASA) становила по 33 %, італійської Aeritalia — 21 %, а іспанської — 13 %.
Для управління процесом розробки в 1986 році була створена компанія Eurofighter Jagdflugzeug GmbH зі штаб-квартирою у Мюнхені.Cowton, Rodney. «Eurofighter partners: West Germany, Britain, Italy and Spain.» The Times, 7 June 1986. Розробкою двигуна зайнявся консорціум , утворений компаніями Rolls-Royce, MTU Aero Engines, FiatAvio (нині Avio) та . В 1988-му країни — учасниці програми підписали з компанією Eurofighter контракт на проєктування та побудову винищувача. Це започаткувало повномасштабну розробку літака по багатьох роках складних перемовин, затягувань і зволікань. У 1992 році майбутній винищувач, який до того згадувався як EFA, дістав назву EF 2000.Spick 2000, p. 438.
В 1990-му між учасниками програми розгорілася серйозна суперечка стосовно радара для майбутнього винищувача. Британія, Італія та Іспанія бажали встановити на літак з БРЛС ECR-90, а Німеччина — . Справа полягала в тому, що німецька компанія AEG була причетна до розробки APG-65 і мала свою частку у виробництві радара. В той же час розробник ECR-90 — британська компанія Ferranti Defence Systems перебувала в скрутному фінансовому становищі. Але Великій Британії, ціною великих зусиль, вдалося вмовити німецьких партнерів змінити свою позицію.Miller, Charles. «Radar Deal Keeps Britain in Forefront of Airborne Technology.» The Press Association Ltd., May 1990.
На початку 1990-х років докорінно змінилася міжнародна обстановка — Холодна війна припинилася, а СРСР і Варшавський блок зникли. Це призвело до скорочення військових бюджетів країн НАТО та згортання низки оборонних програм. У ЗМІ почали лунати заклики відмовитися від розробки «євровинищувача». Але найбільшою загрозою були передвиборчі обіцянки Гельмута Коля вивести Німеччину із проєкту. Протягом 1991 року німецьке міністерство оборони неодноразово заявляло, що їхня країна покине EFA та сконцентрується на розробці легшого і дешевшого винищувача. Але вихід Німеччини означав би для неї втрату робочих місць та вкладених у проєкт коштів, тому Коль згодом змінив свою позицію і залишив Німеччину в програмі EFA.
27 березня 1994 року з летовища компанії DASA біля Мюнхена у повітря піднявся перший прототип «Тайфуна».«1994: Maiden flight for future fighter jet.» BBC News, 27 February 1994. Загалом для розробки і випробувань було збудовано сім прототипів: по два у Великій Британії (DA-2, DA-4), Німеччині (DA-1, DA-5) та Італії (DA-3, DA-7) і один в Іспанії (DA-6). Через закінчення Холодної війни та скорочення військових витрат країни — учасниці EFA в 1995-му істотно зменшили свої замовлення на новий винищувач: Велика Британія з 250 літаків до 232, Німеччина — з 250 до 140, Італія — з 165 до 121, а Іспанія — зі 100 до 87.Eurofighter: Weapon of Mass Construction (TV broadcast). BBC, 6 July 2003 airdate. Відповідно мала бути переглянута і їх частка в проєкті, але в 1996 році німецький уряд погодився закупити додатково 40 винищувачів. Тому частка кожного з учасників стала виглядати наступним чином: компанія British Aerospace (Велика Британія) — 37,5 %, DASA (Німеччина) — 29 %, Alenia (Італія) — 19,5 % і CASA (Іспанія) — 14 %. 30 січня 1998-го між компаніями Eurofighter GmbH, Eurojet та NETMA був підписаний перший виробничий контракт.BBC «Euro-fighter contracts signed.» BBC News, 30 January 1998. Retrieved: 18 September 2007. 2 вересня того ж року «євровинищувач» офіційно отримав назву Typhoon, але вона мала застосовуватися тільки для експортних літаків. За повідомленнями преси, Німеччина спочатку виступала проти такого імені, тому що аналогічну назву мав британський винищувач-бомбардувальник часів Другої світової Hawker Typhoon, який активно застосовувався проти німецьких військ.«Storm over 'Typhoon' name for Eurofighter.» BBC News, 2 September 1998. У тому ж місяці сторони підписали контракт на виробництво 148 літаків першого траншу.Chuter, Andy. «EF2000 deal firms up first batch order.» Flight International, 23 September 1998. 23 липня 2002 року назва Typhoon була прийнята всіма чотирма країнами-учасницями. 13 лютого 2003-го здійснив політ перший серійний «Тайфун» (GT001), призначений для німецьких ВПС. Наступного дня в повітря піднялися перші британський (BT001) та італійський (IT001) літаки. Через декілька днів, 17 лютого, здійснив політ перший іспанський «Тайфун» (ST001).
Виробництво та вартість «Тайфун» є унікальним бойовим літаком, який випускається в чотирьох варіантах: по одному для кожного члена консорціуму, в той же час всі компанії-підрядники виробляють агрегати для кожного із замовлених літаків.
Alenia Aeronautica — ліва консоль крила, зовнішні флаперони, задня секція фюзеляжу. BAE Systems — передня частина фюзеляжу (включаючи ПГО), ліхтар, ґарґрот, хвостовий стабілізатор, внутрішні флаперони, задня секція фюзеляжу. EADS Deutschland — центральна частина фюзеляжу, центроплан. EADS CASA — права консоль крила, передкрилки.
Виробництво розділене на три транші, які у свою чергу діляться на партії і блоки, наприклад, перший транш двомісних літаків для ВПС Великої Британії ділиться на дві партії T1 і T1A.