Королі́вські пові́тряні си́ли Вели́кої Брита́нії ( КПС Вели́кої Брита́нії; — повітряні сили Великої Британії, складова частина збройних сил Сполученого Королівства.
Королівські ПС ведуть свою історію з початку офіційного формування 1 квітня 1918 року, і є найстарішими повітряними силами, як окремим видом збройних сил, у світі. Зі здобуттям перемоги у Першій світовій війні, ПС Великої Британії на той час стали найбільшими повітряними силами окремої країниAir Power and Colonial Control: The Royal Air Force, 1919—1939 By David E. Omissi, Published 1 January 1990. Page 8.. З моменту свого утворення вони грали виключну роль у військовій історії Британії, особливий внесок був зроблений ними за часів Другої світової війни, зокрема битви за БританіюBBC: Fact File: The RAF.
Основним призначенням Королівських повітряних сил Великої Британії є «забезпечення можливостей, необхідних: для підтримки безпеки і оборони Сполученого Королівства і заморських територій, у тому числі в боротьбі проти тероризму; підтримка британського уряду в його політичній діяльності за кордоном, особливо в сприянні міжнародному миру і безпеці».
На початок XXI століття Королівські Повітряні сили утримують потужний оперативний компонент різнорідних літальних апаратівNick Harvey, які описуються керівництвом ПС, як передові з точки зору технологійRoyal Air Force: Our high-tech gear, retrieved 1 February 2014. Цей конгломерат сил, у значній мірі, складається з літаків, у тому числі: бойові та ударні літаки, літаки далекого радіолокаційного виявлення та управління, розвідувальні, зв'язку, дозаправлення у повітрі, а також стратегічні й тактичні транспортні літаки. Більшість вертольотів ПС Британії уходять до складу потрійного Об'єднаного вертолітного командування, що діє в інтересах підтримки сухопутних військ. Переважна більшість літальних апаратів й персоналу Королівських ПС базується у Великій Британії, водночас, певна частина бере участь в операціях за кордоном (в основному в Афганістані) або дислокується на довгостроковій основі на визначених повітряних базах за межами країни (острів Вознесіння, Кіпр, Гібралтар і Фолклендські острови).
Хоча RAF є основним повітряним компонентом британських збройних сил, Королівські повітряні сили флоту Великої Британії та армійська авіація британської армії разом становлять загальні повітряні сили, які інтегровані в морському, прибережному та наземному середовищах.
Станом на 2025 рік Королівські ПС Великої Британії мають на озброєнні близько 150 бойових літаків.
Історія Рані етапи Королівські повітряні сили (RAF; ) були сформовані наприкінці Першої світової війни 1 квітня 1918 року, ставши третьою незалежною авіацією у світі після повітряних сил Мексики (створених 5 лютого 1915 року) і повітряних сил Фінляндії (створених 6 березня 1918 року)Keskinen, Kalevi, Partonen, Kyösti & Stenman, Kari: Suomen ilmavoimat I 1918–1927. Tietoteos, 2005. ISBN 952-99432-2-9., шляхом об'єднання Королівського льотного корпусу (RFC; ) та Королівської морської авіаційної служби (RNAS; ). Це було здійснено за рекомендацією, підготовленою південноафриканським державним діячем і генералом Яном Смутсом. На той час RAF були найбільшою повітряною силою у світі. Їхня штаб-квартира розташовувалася в колишньому готелі «Сесіл».
Після війни Королівські ПС зазнали значного скорочення, і міжвоєнний період був відносно спокійним. RAF взяли на себе відповідальність за військову діяльність Британії в Іраку та виконували незначні операції в інших частинах Британської імперії, зокрема створюючи бази для захисту Сінгапуру та Малаї. Морська авіаційна гілка RAF, Флотська авіація (FAA; ), була заснована у 1924 році, але 24 травня 1939 року передана під контроль Адміралтейства.
RAF прийняли доктрину стратегічного бомбардування, що призвело до будівництва дальніх бомбардувальників і стало основною стратегією бомбардувань під час Другої світової війниTami Davis Biddle, "British and American Approaches to Strategic Bombing: Their Origins and Implementation in the World War II Combined Bomber Offensive." Journal of Strategic Studies, March 1995, Vol. 18 Issue 1, pp 91–144; Tami Davis Biddle, Rhetoric and Reality in Air Warfare: The Evolution of British and American Ideas about Strategic Bombing, 1914–1945 (2002).
Друга світова війна Королівські Повітряні Сили (RAF) зазнали швидкого розширення перед початком і під час Другої світової війни. Відповідно до Плану підготовки авіації країн Британської Співдружності, ухваленого в грудні 1939 року, повітряні сили країн Співдружності готували та формували ескадрильї «Статті XV» для служби у складах RAF. Багато окремих військовослужбовців із цих країн, а також вигнанців з окупованої Європи, також служили у складі ескадрилій RAF. До кінця війни Королівські повітряні сили Канади надали понад 30 ескадрилій для служби в частинах RAF, а приблизно чверть особового складу Бомбардувального командування становили канадці. Крім того, Королівські повітряні сили Австралії складали близько дев'яти відсотків усього персоналу RAF, який служив на європейському та середземноморському театрах воєнних дій.
Під час Битви за Британію в 1940 році RAF захищали британське небо від чисельно переважаючих сил Люфтваффе. Це була, ймовірно, найтриваліша та найскладніша повітряна кампанія в історії, яка значно сприяла затримці та зрештою безстроковому відкладенню операції «Морський лев» — планів Гітлера щодо вторгнення до Великої Британії. 20 серпня, натхненний стійкістю RAF, прем’єр-міністр Вінстон Черчилль виступив у Палаті громад із промовою до нації, в якій сказав:
Ніколи ще в історії людських конфліктів настільки багато не були в боргу перед настільки малою кількістю людей
Найбільші зусилля RAF під час війни були спрямовані на стратегічну бомбардувальну кампанію проти Німеччини, здійснювану Бомбардувальним командуванням. Хоча бомбардування Німеччини RAF розпочалося майже одразу після початку війни, спочатку воно було малоефективним. Лише пізніше, особливо під керівництвом головного маршала авіації Артура Гарріса, ці атаки ставали дедалі більш руйнівними — починаючи з 1943 року, коли з’явилися нові технології та більша кількість досконаліших літаків. RAF перейшли до нічного бомбардування великих площ у німецьких містах, таких як Гамбург і Дрезден. Саме нічні килимові бомбардування становили основну частину кампанії RAF, переважно завдяки Гаррісу, хоча також було розроблено точні методи бомбардування для окремих операцій. Серед них — знаменита атака «Руйнівників дамб» 617-ї ескадрильї або напад на в'язницю в Ам’єні, відомий як Операція «Єрихон».
Період Холодної війни
Після перемоги у Другій світовій війні Королівські повітряні сили Великої Британії (КПС, англ. RAF) зазнали значної реорганізації, оскільки технологічний прогрес у сфері повітряної війни призвів до появи реактивних винищувачів і бомбардувальників. На ранніх етапах Холодної війни однією з перших великих операцій RAF став Берлінський авіаміст, що отримав кодову назву «Операція Plainfire». З 26 червня 1948 року до зняття радянської блокади міста 12 травня 1949 року RAF забезпечили 17% від загального обсягу поставок, використовуючи літаки Avro York та Douglas Dakota, які доставляли вантажі до аеропорту Гатов, а також літаки Short Sunderland, що приземлялися на озері Гафель.
Перші післявоєнні бойові дії для RAF відбулися під час арабо-ізраїльської війни 1948 року: у травні 1948 року, під час виведення британських військ з колишньої підмандатної Палестини, британські Supermarine Spitfire FR.18 збили чотири єгипетські Spitfire LF.9 після того, як ПС Єгипту помилково атакували авіабазу RAF Рамат-Давид. У ході зіткнень з ПС Ізраїлю RAF втратили один розвідувальний літак de Havilland Mosquito PR.34 у листопаді 1948 року, а також чотири Spitfire FR.18 і один Hawker Tempest F.6 у січні 1949 року.
До розробки Великою Британією власної ядерної зброї RAF отримували американську ядерну зброю в рамках проєкту E. Однак після створення власного ядерного арсеналу британський уряд 16 лютого 1960 року ухвалив рішення розподілити ядерний стримувальний потенціал між RAF та підводними човнами Королівського флоту. Спочатку основну роль відігравали бомбардувальники V-серії, озброєні ядерними бомбами вільного падіння, а пізніше – ракетами Blue Steel. Після введення на озброєння Королівським флотом підводних човнів з балістичними ракетами Polaris стратегічна ядерна роль перейшла до флоту 30 червня 1969 року. З цього часу RAF зосередилися на тактичному застосуванні ядерної зброї, використовуючи бомби WE.177. Ця роль зберігалася за бомбардувальниками V-серії до 1980-х років, а згодом – до 1998 року за ударними літаками Panavia Tornado GR1Burnell, Brian. "Weapon detail and No. 15 Squadron data for 1984." nuclear-weapons.info. Retrieved 19 January 2011."Strategic Defence Review 1998: Full Report." Ministry of Defence, 1998, p. 24..
Протягом більшої частини Холодної війни головним завданням RAF був захист Західної Європи від можливої атаки з боку СРСР. Багато ескадрилей базувалися в Західній Німеччині. Основні бази RAF у цьому регіоні включали авіабази RAF Брюгген, Гютерсло, Лаарбрюх і Вільденрат – остання була єдиною базою ППО RAF в Німеччині. Зі зменшенням впливу Британської імперії глобальні операції скоротилися, а 31 жовтня 1971 року було розформовано Далекосхідні повітряні сили.
Незважаючи на це, RAF брали участь у багатьох конфліктах періоду Холодної війни. У червні 1948 року вони розпочали операцію «Firedog» проти малайських повстанців під час Надзвичайного стану в Малаї. Операції тривали наступні 12 років до 1960 року, з вильотами з авіабаз RAF Тенгах і RAF Баттерворт. RAF відіграли незначну роль у Корейській війні, зокрема використовуючи летючі човни. З 1953 по 1956 роки ескадрильї Avro Lincoln здійснювали операції проти повстанців Мау-Мау в Кенії, базуючись на RAF Істлі.
Під час Суецької кризи 1956 року RAF відіграли значну роль, діючи з авіабаз RAF Акротирі та RAF Нікосія на Кіпрі, а також RAF Лукка та RAF Хал Фар на Мальті в рамках операції «Мушкетер». Під час цього конфлікту RAF зазнали останньої на сьогоднішній день втрати від ворожого літака – розвідувальний English Electric Canberra PR7 був збитий над Сирією.
У 1957 році Королівські повітряні сили Великої Британії брали активну участь у війні Джебель-Ахдар в Омані, використовуючи літаки de Havilland Venom та Avro Shackleton. Між липнем і груднем 1958 року RAF здійснили 1 635 авіанальотів, скинувши 1 094 тонни бомб і випустивши 900 ракет по внутрішніх районах Оману, атакуючи повстанців, гірські села та водні канали у війні, яка залишалася маловідомою.
Під час конфронтації з Індонезією на початку 1960-х років літаки RAF також брали участь у бойових діях, однак завдяки дипломатичним зусиллям і взаємному ігноруванню певних подій конфлікт не переріс у повномасштабну війну. RAF відігравали значну роль під час кризи в Адені з 1963 по 1967 рік. Винищувачі-бомбардувальники Hawker Hunter FGA.9, що базувалися на RAF Хормаксар в Адені, регулярно викликалися британською армією для авіаційної підтримки та нанесення ударів по позиціях повстанців. Кампанія в Радфані (Операція «Nutcracker») на початку 1964 року змогла придушити повстання в цьому регіоні, проте не поклала край повстанському руху, і в листопаді 1967 року британці врешті-решт залишили Аден.
Однією з найбільших операцій RAF у період Холодної війни стала повітряна кампанія під час Фолклендської війни 1982 року, коли вони діяли спільно з авіацією Королівського флоту. Під час конфлікту літаки RAF були дислоковані на острові Вознесіння в Атлантичному океані, а загін 1-ї ескадрильї діяв у складі Королівського флоту, базуючись на авіаносці HMS HermesAshworth 1989, p. 26.Evans 1998, pp. 74–75.. Пілоти RAF також брали участь у бойових вильотах, використовуючи палубні винищувачі Sea Harrier ВМС Великої Британії для повітряного бою, зокрема лейтенант Дейв Морган став найрезультативнішим пілотом війни.