F-5 Freedom Fighter («Фрі́дом Фа́йтер») та F-5E/F Tiger II («Та́йґер II») — американські легкі винищувачі, розроблені компанією «Нортроп» наприкінці 1950-х років. Літак призначався в основному для експорту в країни, які одержували американську військову допомогу. У різний час перебував на озброєнні багатьох країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки, ставши одним з найпоширеніших бойових літаків у світі.
Складається з двох основних моделей: оригінальна F-5A/B Freedom Fighter та модернізована F-5E/F Tiger II, що виготовлялась з 1973 року.
Історія розробки
Розробка «Нортроп» F-5 почалася в 1954 році, коли інженери фірми виробили специфікацію до легкого винищувачу, який міг би надійти на озброєння ВПС країн НАТО і блоку СЕАТО. На озброєння в ВПС США надходили літаки «сотої» серії F-100, F-101, F-104. Але ці літаки були надто дорогими для експорту в союзні країни. Вимагався максимально простий і дешевий винищувач. В результаті наступного року почалися роботи по легкому надзвуковому винищувачу, який був невибагливий в наземному обслуговуванні, міг би злітати і сідати на досить короткі ЗПС і польові майданчики, а також на невеликі авіаносці.
«Серцем» нового проекту став двигун General Electric J85, який спочатку розроблявся для безпілотника GAM-72 «Green Quail». Відносно невеликі розміри двигуна дозволяли зробити легкий літак, однак його потужність була недостатньою. Тільки після того як інженери компанії General Electric пообіцяли збільшити потужність з 952,54 кг до 1 746,33 кг інженери «Нортропа» змогли остаточно сформувати вигляд перспективного винищувача, який отримав заводського позначення N-156.
В ході робіт до первісної конструкцію були внесені численні зміни, які у результаті привели до створення N-156TX. Фактично це був літак з двома двигунами та двомісною кабіною, де пілоти розміщувалися тандемом. Одночасно на фірмі розроблялася і палубна версія N-156NN, якими передбачалося замінити застарілі Grumman F9F «Пантера». Однак після того, як моряки відмовилися від ескортних авіаносців як класу, доля проекту була вирішена наперед. Остаточною версією одномісного літака стала N-156F, двомісного — N-156T. На машинах обох версій були встановлені два двигуни General Electric J85, розташовані попарно.
Новий літак запропонували ВПС, так і флоту. Флот практично відразу відхилив пропозицію «Нортропа», не висловило великого ентузіазму і авіаційне командування. Справа в тому, що на той момент необхідності в легкому винищувачі не було, зате була крайня необхідність в заміні навчально-тренувального літака «Локхід» Т-33. Тому менеджмент «Нортропа» зробив «фінт», висунувши новий літак в рамках специфікації USAF 1955 року — SS-240L. В результаті в червні 1956 на озброєнні ВПС США був прийнятий двомісний навчальний літак N-156T під позначенням T-38 «Телон». Військовими було профінансовано виготовлення трьох прототипів.
Незважаючи на такий успіх, «Нортроп» продовжував розробку бойової версії N-156F як приватну ініціативу. Ця модифікація була Т-38, але з іншою конструкцією крила. У 1958 році новий літак знову був представлений військовим. Згідно аналізу стало зрозуміло, що у фірми вийшов дешевий надзвуковий винищувач, придатний для постачання американським союзникам по всьому світу, проте для USAF машина була визнана непридатною. 25 лютого 1958 ВПС профінансували виготовлення трьох прототипів (серійні № 59-4987 / 4989). Тоді ж N-156T отримав власне ім'я «Фрідом Файтер» («Борець за свободу»). Крім того, був замовлений прототип для статичних випробувань (59-4993).
Перший N-156F (59-4987) був побудований всього лише за рік. Спочатку на нього поставили два нефорсованих двигуна General Electric YJ85-GE-1 потужністю по 2100 lb.st Викочування літака відбулася 31 травня 1959, після чого він був відправлений на авіабазу Едвардс. Перший виліт на ньому льотчик-випробувач Лью Нельсон здійснив 30 липня 1959.
На перед серійних машинах стояли форсовані двигуни J85-GE-5 кожен потужністю 1 133,98 кг і 1 746,33 кг у форсованому режимі. Другий N-156F (59-4988) використовувався для льотних випробувань, а третій став N-156F (59-4989) став прототипом для серійного виробництва, рішення про яке було прийнято не чекаючи закінчення всього циклу льотних випробувань.
Тим часом військові випробування підтвердили той факт, що машина дуже проста в обслуговуванні, а також може злітати і сідати на польові майданчики (використовувалася допоміжна смуга флотської авіабази Пенсакола). Проводились також випробування із застосуванням УР «Сайдвіндер», «Сперроу» III, «Фелкон», а також різними комбінаціями підвісного озброєння. Виявилося, що по масі озброєння літак перевищує F-100 при більшій швидкості і кращих умовах для базування. Проте, в серпні 1960 року командування ВПС підтвердило свій висновок — «новий літак не буде прийнятий на озброєння».
В цей час адміністрація Кеннеді висунула нове гасло «підтримки будь-яких друзів, якщо вони б'ються за незалежність і поділяють американські принципи демократії». Слідом за цим почалися масові постачання зброї «Made in USA» по всьому світу. «Експортним» літаком був обраний F-104G «Страфайтер», який був поставлений в декілька країн НАТО і до Японії. Флотські посилено просували Vought F8U «Крусейдер», а от Міністерство Оборони зайнялося просуванням N-156F.
25 квітня 1962 Міністерство Оборони оголосило, що N-156F обраний як базового літака для постачань по програмі MAP. Варто сказати, що літаки, передані різним країнам в рамках цієї програми залишалися власністю США і країна-одержувач оплачувала тільки запасні частини і підготовку пілотів. Таким чином, численні американські союзники по всьому світу змогли отримати достатньо сучасний надзвуковий винищувач практично задарма. 9 серпня того ж року офіційно N-156F стала іменуватися F-5A «Фрідом Файтер», а в жовтні 1962 року був підписаний контракт на 20 мільйонів доларів для налагодження масового виробництва літака.Жирохов М. Защитник демократии (истребитель F-5A) // Наука и Техника. — 2011 — № 11
Ліцензійне виробництво
На початку 1959 року керівництво «Нортропа» провело цілий ряд переговорів на предмет ліцензійного виробництва винищувача. В переговорах брали участь представники таких фірм як бельгійської SABCA, голландської «Fokker», італійської «Fiat Aviazione», крім того залучили ряд британських і австралійських компаній. У підсумку міжнародний ринок N-156F був визначений в феноменальну цифру — 4000 літаків! Хоча європейські фірми більше схилялися до виробництва більш сучасного F-104G «Страфайтер», але представники «Нортроп» все-таки знайшли точки дотику і надалі літак виробляли по ліцензії в Канаді (фірма Canadair, 135 CF-5, 75 NF-5A і 30 NF-5B), Іспанії (CASA, 34 SF-5B і по 18 SF-5A і SRF-5A), Швейцарії (FFA, 84 F-5E i 6 F-5F), Південної Кореї (Hanjin, 48 F-5E i 20 F-5F) і Тайвані (AIDC, 242 F-5E i 66 F-5F).
Серійний випуск почався в 1964 році, коли фірма отримала перше замовлення на 64 літаки для ВПС Норвегії. Також виготовлявся розвідувальний варіант RF-5A. Загалом в США було виготовлено 1022 F-5, з них 792 F-5E, 140 F-5F і 20 RF-5E.
Характеристики F-5A «Freedom Fighter» — низькоплан з трапецієвидним крилом (стрілоподібність 25°) і однокільовим оперенням. Силова установка — два турбо-реактивні форсовані двигуни General Electric J85-GE-13 (форсажна тяга 1850 кгс.). Бортове обладнання — мінімальне, на літаку не було встановлено РЛС, що зумовило його використання лише за простих метеоумов. Канадські F-5A мали більш потужні двигуни J85-Can-15 (з форсажною тягою 1950 кгс.).
Вбудоване озброєння складалось з двох 20-мм гармат M39E (280 набоїв боєкомплект, на навчальних F-5B не ставилось). На семи вузлах (підфюзеляжний, чотири підкрильні і два на кінцях крила) могло встановлюватись підвісне озброєння масою до 2 тонн. Три центральні вузли підвіски могли також нести додаткові паливні баки. Озброєння складалось з авіабомб, некерованих ракет, а також керованих ракет типу «повітря-повітря» AIM-9 Sidewinder (4 штуки) і AGM-12 (ще дві).
В 1972 році почалось випробування нової версії F-5E «Tiger» II. Головною зміною стало встановлення сучаснішої електроніки, зокрема встановлення радара AN/APQ-153 (на двомісних AN/APQ-157), згодом ставився AN/APQ-159 з дальністю дії 36 км. Також були встановлені нові двигуни General Electric J85-GE-21B (тяга на форсажі 2270 кгс.). Маса підвісного озброєння зросла до 2800 кг.
Оператори
Канада В 60-ті роки ця північноамериканська країна виношувала амбітні плани створення власної ядерної зброї і намагалася грати свою роль у міжнародній політиці. Однак її військова присутність в Європі була мінімальною — тут знаходилося всього три ескадрильї F-104G «Страфайтер». При цьому основу ВПС складали досить застарілі Avro CF-100 Canuck і Canadair Sabre. Їх було вирішено замінити на більш сучасний легкий винищувач.
Для конкурсу було відібрано декілька десятків конструкцій найрізноманітніших виробників: Fiat G-91, Douglas A-4 «Скайхок», McDonnell F-4 «Фантом», Rockwell A-5A «Віджілант», Grumman A-6A «Інтрудер», LTV A-7A «Корсар» II, Republic F-105 «Тандерчіф», North American F-100 Super Sabre, North American F-107A, General Dynamics F-111 і нарешті Northrop F-5 «Фрідом Файтер». Після порівняльних випробувань канадські військові, що називається «поклали око» на F-4 «Фантом», проте під тиском уряду в липні 1965 був вибраний більш дешевий «Нортроп».
Однією з умов укладення масштабної угоди була угода про розгортання ліцензійного виробництва літака в країні. Був вибраний і виробник — фірма Canadair Ltd., виробничі потужності якої розташовувалися в Картервілле (недалеко від Монреаля). Винищувачі канадського виконання отримали позначення CF-5A (заводське CL-219). Двомісна версія була відома як CF-5D (D — «подвійна»). З 1976 року змінилася система позначень літаків в канадських ВПС і одномісний варіант став іменуватися CF-116, проте назва CF-5 було настільки популярним, що продовжувало використовуватися до кінця служби літака в Канаді. Відповідно CF-5D став CF-116D.
Різкою відмінністю від американських аналогів було використання більш потужних двигунів J85 виробництва Orenda. Фірма вже мала величезний досвід їх виробництва, так як поставляла їх для двомісних літаків CT-114 Tutor, який перебував на озброєнні ВПС. Збільшення потужності позитивно позначилося на ТТХ канадських машин, зокрема швидкість у них була вище, та й швидкість набору висоти зросла. Спочатку операція була укладена на постачання 115 літаків, з яких 80 відсотків повинні бути зроблені в Канаді. Практично одночасно Канада отримала замовлення від Нідерландів на виготовлення 105 аналогічних літаків для місцевих ВПС.
В процесі виробництва в конструкцію канадських CF-5A були внесені деякі зміни, які стали результатом досвіду застосування американських машин у В'єтнамі. Зокрема, на CF-5A стояла система дозаправлення в повітрі, причому її конструкція була на іншому боці, ніж на американських машинах. Довжина мінімальної злітно-посадкової смуги була зменшена на 25 відсотків через застосування нового здвоєного носового шасі. Також було введено додаткове бронювання, змінена конструкція ліхтаря, підкрильних пілонів. Зміни торкнулися також навігаційної і радіосистем, також був встановлений посадковий гак (справа в тому, що на більшості канадських аеродромів стояли аерофінішери). Що стосується електричної схеми винищувача, то вона на 87 відсотків була оновлена, також було встановлено новий гіро-оптичний приціл Ferranti ISIS.