Лісові Чорти (повна назва Велике Плем'я Лісових Чортів; 22 липня 1922, селище Розгірче) — третій курінь старших пластунів і сеньйорів Пласту (національної Скаутської організації України).
Курінь засновано гуртом львівських пластунів 1922 року, історично цей курінь, як і «Пласт», був побудований на принципі англійського скаутингу Бейдена-Павелла і з самого початку до переходу 1930 року в підпілля через заборону польською владою українського скаутингу, «Лісові Чорти» були активні в політичних і суспільних організаціях, а також у військовій службі. Узявши активну участь у спробі відновлення української незалежности у часи Другої Світової Війни, «Лісові Чорти» емігрували до Австралії, Аргентини, Англії, США, Бразилії, Канади, Франції, Німеччини. Тут «Лісові Чорти» взялися до громадської і пластової праці, розбудувавши фундамент для подальших поколінь пластунів за межами України.
Після проголошення незалежності України та відновлення діяльності «Пласту», відроджується і діяльність куреня «Лісові Чорти», до лав котрого прийняли пластунів зі Львова, Києва, Івано-Франківська та інших міст.
Існує сім офіційних осередків куреня «Лісові Чорти» в Австралії, США, Канаді, Аргентині та Україні та велика кількість одиноких членів в інших краях. У курені є всілякі фахівці: професори, економісти, політики, лікарі, архітектори, художники, учителі та інші.
Історія створення «Велике Плем'я Лісових Чортів» — це найстарший і один із найбільш чисельних пластових куренів. Його створено 22 липня 1922 року із малого гуртка львівських старших пластунів під час мандрівок Карпатами. Мандруючи лісами, в околиці села Розгірче, вони наткнулися на стару бабусю, яка злякалася дивно одягнених хлопців і скрикнула «Лісові чорти!». Цей день вважається днем народження племені Лісових Чортів.
Створення куреня
Перша мандрівка у середні Карпати (Стрий-Борислав-Урич-Розгірче-Бубнище-Болехів) відбулася 7-14 липня 1922 року. Описана вона «Поетом диких скель» у станиславівському місячнику «Український Пласт», 1923, чч. 2-5. Між учасниками мандрівки були «Цісар» (пізніше «Люципер де Люфтлінія»), «Мурмурандо», «Сальче де Гросльох», «Мунешті» і «Поет диких скель».
Захоплені враженнями і успіхом першої мандрівки, уряджують Лісові Чорти другу, більшу, у Ґорґани по Чорногору (22 липня — 6 серпня 1922) за маршрутом Львів — Підлюте — Скит Манявський — Надвірна — Яремче — Жаб'є — Ясенів — Пістинь — Коломия. У мандрівці брали участь 13 учасників. Організатором і провідником мандрівок був 19-літний Ярема Весоловський, якого учасники проголосили Цісарем і він ним залишився протягом наступних 75 років. На перших мандрівках постав їх клич « Гей-гу, гей-га» і почали себе внутрішньо називати «Фамілія» (із латини), а кожний член це «фаміліянт» із карпатськими перами Беркутів причеплених до капелюхів.
У липні 1923 року відбулася третя мандрівка з Підлютого до Ворохти, а в серпні 1924 року наступна мандрівка із Писаного Каменя (де відбулася перша Пластова зустріч) через Говерлю до Підлютого.
До 1925 року Лісові Чорти розкинуті по різних пластових установах і гуртках не проявляють як окрема одиниця ніякої діяльності. Хоч у 1924 року під час канікул, вибираються Лісові Чорти на мандрівку в Чорногору і як гурток Лісові Чорти, появляються на 1-ій пластовій зустрічі, на Писаному Камені, цю прогульку не можна назвати повноцінною мандрівкою ЛЧ, бо із перших засновників ЛЧ беруть у ній участь тільки троє, а саме: «Поет диких скель», «Пікусь» і «Шіґет». Мандрівку почали від Підлютого до Бубнища (де відбулася ІІ-га пластова зустріч), а тоді на Маківку. Власне під час цієї Зустрічі мандрівний гурток «Лісові Чорти» (ЛЧ) формально став куренем УСП, який згодом був зареєстрований, як 3-й.Це й визначило характер куреня і його пізнішу діяльність. Мандрівки в Карпатах надихнули ЛЧ думкою придбати постійний Пластовий табір. І так Верховний Пластовий З'їзд у грудні 1925 року затвердив внесок Я. Весоловського, організувати один обласний табір у якому взяли б участь по одному гуртку із кожного хлоп'ячого куреня зі терену Галичини. Навесні 1926 року митрополит Андрей Шептицький подарував Пластові площу на Соколі коло Підлютого. Отже табір запланований як вишкільно-інструкторський курс під командою полк. І. Чмоли відбувся успішно, тривав від 16 липня до 7 серпня 1926 року. У наступних роках аж до заборони Пласту 1930 року щоліта ЛЧ продовжували організовувати ці вишкільні табори на Соколі.
Протягом дії легального Пласту ЛЧ були членами кожної Верховної Пластової Команди як секретарі, коменданти УПЮ та УСП чи референти діяльности, таборування, преси та редактори журналу «Молодого Життя».
Із метою пізнати свій край, нав'язати нові знайомства з новими людьми, ширити ідею Пласту і в зустрічах із українським населенням ширити ідею єдності Батьківщини, ЛЧ продовжували мандрівки кожного року. Вони проміряли верхи Бойківщини, мандрували через дикі Ґорґани й чарівну Гуцульщину, золоте Поділля і пішли на північ човнами на Волинь і Полісся. Остання мандрівка була історичною. Двадцять Лісових Чортів під проводом В. Врецьони на трьох човнах у часі 2-22 липня 1930 року пропливли від Бузька по Західному Бугу до Берестя, а тоді на схід до Пинська. Водна траса — приблизно 800 км, або 500 миль. До Львова поверталися поїздом, а дехто пішки.
Заборона Пласту польською владою До заборони Пласту польською владою 1930 року, ЛЧ відбули з десяток мандрівок. Заборона не вплинула на ЛЧ, курінь продовжив діяльність. 1931 року на Соколі відбувся юнацький табір «Кліматична оселя» створений Українським гігієнічним товариством. Хоч без одностроїв і зовнішніх відзнак зміст табору залишився надалі пластовий. Очевидно, це вимагало зважених дій і міцних нервів, бо поліція була майже щоденним гостем у таборі, слідкуючи за діяльністю і рухом у таборі. Згодом ці табори польська влада заборонила. Тоді ЛЧ підшукали площу у гуцула в околиці Брустури коло Космача і там відбулися щорічно «Гуцульські табори» для юнаків, а згодом і юначок.
Переважаюча більшість ЛЧ були членами УВО, опісля ОУН. Деякі з них займали провідні функції у Краєвій Екзекутиві ОУН в часі 1929—1934 років. Через свою підпільну активність частина діячів опинилася у польських тюрмах або концтаборі Береза Картузька, а двох було вбито руками окупантів — Гриць Пісецький (1930) та Тарас Крушельницький (1934).
Від 1932 до 1945 року курінь формально не діяв, але особисті зв'язки продовжувалися. Після вересня 1939, із приходом нових окупантів, росіян і німців, частина ЛЧ знову стали політв'язнями. Остаточно в часі війни і другої окупації загинули: Б. Павлюк (1941), Олександр Курчаба (1942), А. Пясецький (1942), Лонгин Робак (1944), Р. Мармаш (1945), майор-лікар УПА Яромир Олесницький (1945), О. Пашкевич (1945), Роман Мацюрак (1955) і колишній член ЛЧ генерал-хорунжий УПА Р. Шухевич (1950). Окрім того у часі визвольної боротьби у складі керівництва Воюючої України діяли: о. д-р Іван Гриньох — віцепрезидент УГВР, Євген Врецьона — член УГВР та М. Лебедь — Урядуючий Провідник ОУН (1941-1943), опісля генеральний секретар закордонних справ УГВР.
«Велике Плем'я Лісових Чортів» об'єднувалися спільним розумінням пластової ідеї, власним стилем пластування і своєрідними прикметами членів. Серед праці, забави, мандрівок творили вони свої звичаї, і на цьому спиралась їхня слава. У пластуванні вони підходять дуже суворо до змісту, а свобідніше до форми, керуючись фантазією, свободою і життєвою мудрістю, що її називають «Лісовою премудрістю».
Життя куреня формувалось на тлі любові до природи на мандрівках та таборах. Там творились їхні оригінальні звичаї, світогляд, дружба і стиль життя. Ці особливості ЛЧ захоплювали інших пластунів, і тому дуже швидко курінь ЛЧ збільшився великим числом пластунів, між ними — пізнішими визначними діячами, що відіграли велику роль не тільки в розвитку Пласту, але в громадському, культурному, політичному, а то й релігійному житті нашої спільноти на Рідних Землях, після Другої світовій війні — у Німеччині, а згодом на поселеннях у різних країнах світу.
Завершення Другої світової війни 1945 року ЛЧ відновлюють Пласт в Німеччині організуючи перший Пластовий З'їзд. Тут ЛЧ об'єднуються у сеніорський курінь одержуючи число 3. Вже у 1946 році вони родять нове покоління, коли 13 старших пластунів засновують 3-ий курінь УСП «Лісові Чорти». Обидва курені разом творять «Велике Плем'я Лісових Чортів» (ВПЛЧ).
Після масового переселення ЛЧ остаточно опинилися у кожній із країн, де організувався Пласт і там були обов'язково активні у станицях і крайових проводах. По станицях ЛЧ включалися як братчики, впорядники, гніздові, зв'язкові, кошові та станичні. Вони організували і проводили різні таборами, включно із мандрівними, роверовими, водними та зимовими. Також очолювали крайові проводи як у 1950-тих роках так і у 21 столітті. Рівночасно хтось із ЛЧ майже постійно був у світовому проводі Пласту, при чому на керівних постах: Начальний Пластун (1972—1991) — Ю. Старосольський; голови ГПР — О. Бойчук і Петро Содоль; голови ГПС/ГПБ — Атанас Фіґоль, Осип Бойчук, Роман Рогожа, Василь Палієнко, Василь Янішевський.
Діяльність ЛЧ, розкинених по різних країнах, дещо відмінна від праці колишніх ЛЧ в Україні. Це радше індивідуальні успіхи окремих фаміліянтів, що ними можемо гордитись, бо вони великі. Ми мали фаміліянтів на передових постах: Президент УНР в екзилі Микола Плавюк, Ректор УВУ Володимир Янів, Митрополит УКЦеркви Стефан Сулик, Владика УГКЦ Гліб Лончина, директор Міжнародного Інституту Менеджменту в Женеві (Швейцарія) Богдан Гаврилишин, генерал Американської Армії Микола Кравців, А. Фіґолеві завдячуємо появу Енциклопедії Українознавства. Маємо цілу плеяду професорів в університетах, які викладаючи свої дисципліни, використовують кожну нагоду, щоб виполоти бур'ян непоінформованости чи радже фальшивої інформації про Україну і її народ, що довгими роками поширювали наші одвічні вороги. Маємо теж цілий ряд фахівців різних ділянок, що мають змогу ширити правду про Україну серед чужинецького світу.
У діаспорі ЛЧ продовжували свою діяльність у ділянці вишколів і табірництва. Найкращим прикладом є і залишається, створення концепції і започаткування у 1957 році Крайових Вишкільних Таборів (КВТ) для третьої пластової проби і в 1964 році організацію і переведення Міжкрайового Вишкільного Табору «Лісова Школа» для підготовки булавних-інструкторів і провідників таборів УПЮ. КВТ і Лісова Школа стали невід'ємною частиною системи вишколів у Пласті і постійно проводяться у США, Австралії та Україні.
Пластова література Поміж переведенням різних вишколів ЛЧ також готували потрібну вишкільну літературу. Найважніші видання: Посібник «Перша, друга і третя проба пластуна» (1928) В. Кархута, посібник «Велика Гра» (1948) Ю. Старосольського, правильник «Впоряд для пластунів» (1954) П. Пясецького і Володимира Ґалата, правильник «Приписи Іспитів Вмілостей» (1955) Василя і Павла Палієнків, посібник «Життя в Пласті» (2-ге видання 1961) редактора Ю. Пясецького, посібник «Пластові табори» (1964) Юліяна Крижановського, книжка «Посібник Зв'язкового» (1970) В. Палієнка. На окрему увагу заслуговують два підручники Мирослава Раковського, які встановили систематичне переведення вишколів КВ УПЮ — «Матеріали для Вишколу Впорядників УПЮ» (1976) і «Матеріяли для Вишколу Зв'язкових» (1977). Тут треба також згадати популярні пісні в Пласті — «Гей-гу, гей-га, таке то в нас життя» (1929) авторства Т. Крушельницького та «Сіріли у сумерку» (1947) Ю. Старосольського.
ЛЧ також друкували книжки із описами своєї діяльності. Першими були поема «Лісові Чорти» (1955) і вірші «Скобине Гніздо» (1957) Івана Манастирського. Дальше були спомини «На байдаках» (1957) про останню мандрівку в 1930 році. А головними виданнями стали історично-мемуарні збірники «Лісові Чорти: їх життя і буття». Перший під редакцією Романа Барановського вийшов у 1983 році і відносився до періоду 1922—1945 років. Другий збірник містить діяльність ЛЧ від 1945 до 2007 року під редакцією Анатоля Прасіцького.
Зв'язок між фаміліантами