Тройнат

Тройнат ( [Тряньота], , ; бл. 1210 — 1264) — один з князів жемайтійських (?—1263), Великий князь Литовський (1263—1264). Полководець і племінник (син сестри) короля Міндовга. Переконаний язичник і противник християнізації Литви.

Вперше згадується в «Ліфляндській римованій хроніці» у зв'язку з подіями 1260—1261 років, коли жемайти повстали проти хрестоносців і після перемоги біля озера Дурбе відправили послів до князів Тройната і Міндовга з пропозицією приєднатися до них.

У 1263 зайняв великокнязівський стіл після вдалого заколоту і вбивства литовського короля Міндовга. Проте, невдовзі, сам був вбитий прихильниками попередника.

Походження Достеменно відомо, що мати Тройната була рідною сестрою литовських князів Довспрунка і Міндовга. Окрім Тройната, у Довспрунка і Міндовга був інший племінник і син сестри — Лугвен, але невідомо, чи були Тройнат і Лунгвен рідними братами.

Стосовно імені батька одностайності істориків немає: згідно з легендою, яку містить більшість білорусько-литовських літописів, зокрема, Хроніка Биховця і Хроніка литовська і жемайтська, Тройнат був сином міфічного князя Скирмунта і мав братів Любарта та Писимонта — цієї версії дотримувався Леонтій Войтович, а інша частина білорусько-литовських літописів розповідає ту саму легенду, але дійові особи в ній названі іншими іменами: замість Скирмунта є персонаж Ямонт (або Шварно), а замість Тройната — Скиргайло.

Володимир Антонович називав батька Тройната «одним з володарів Жмуді».

Намісник Міндовга у Жемайтії. Повстання жмудинів Білоруський В'ячеслав Носевич та деякі інші історики вважають, що до 1261 року Тройнат був одним з удільних князів Жемайтії і правив там як намісник литовського князя Міндовга. Як талановитий воєначальник на початку 1260-х він став правою рукою короля Міндовга та його воєводою, замінивши Лугвена, відомостей про якого з того часу немає; а сам король і його сини військових здібностей не мали.

Від іншої частини Жмудських земель під тиском хрестоносців Міндовг відмовився ще у 1251 на користь Лівонського ордену, прийняв хрещення і отримав титул короля. Втім, жмудини не скорилися і під проводом князя розпочали енергійну боротьбу проти завойовників.

У 1259, після спустошення Литви монголо-татарами, Міндовг вимушено відмовився від прав на всю Жемайтію на користь німецьких лицарів. Однак, жемайти підняли повстання і завдали хрестоносцям дві важких поразки: (1259) і біля озера Дурбе (1260).

Достеменно невідомо, хто очолював військо жемайтів у битві при Дурбе; у більш пізніх хроніках зазначено, що це був князь Тройнат. Однак, про це нічого не сказано в першоджерелах: ані в Лівонській римованій хроніці, ані в . Оскільки в Лівонській римованій хроніці Тройнат згадується вже після битви (жемайти відправили до нього посольство з проханням приєднатися до них), литовський Едвардас Ґудавічус переконаний, що в битві він участі не брав і навіть не був жемайтом. Також професор вважає, що згадки про його участь у битві при озері Дурбе у пізніших літописах — це плутанина, яка виникла від суміщення баталії з іншими битвами.Dr. Edvardas GUDAVIČIUS. Treniota //«Voruta» Nr. 5 (23) 1991 m. kovo 1-15 d.

Перемоги жемайтів надихнули на спротив хрестносцям інші народи Балтії — курші вигнали лицарів зі своїх земель, почалося (1260—1274), яке відволікало сили Тевтонського ордену і зупинило його просування. Але Міндовг зволікав і не втручався, аби зберегти міжнародне визнання Литви.

Дослідники переконані, що коли влітку 1261 жемайти надіслали посольство з проханням підтримки, саме Тройнат, як один з найближчих радників короля, вмовив Міндовга поновити війну з хрестоносцями. Втім, початок бойових дій і наступ на лівонський замок Венден, який спробували здійснити литовці восени 1261, пройшли невдало, і Міндовг оголосив недовіру Тройнату, хоча останній й зміг зберегти своє становище.

Влітку 1262 Тройнат здійснив успішний похід і розграбував та Хелмно, під час бойових дій загинув польський князь Земовит І, а його син Конрад II Черський був захоплений в полон. Восени поновилася лівонська кампанія: литовський князь Товтивіл підтримав похід новгородців на лівонських лицарів, а Тройнат здійснив окремий похід на Лівонію і землі естів, розбивши 9 лютого 1263 хрестоносців біля замку Дюнамюнде. В результаті кампанії вдалося знову приєднати Жмудську землю до Литовської держави.

Змова проти Міндовга. Недовге правління у Литві

Восени 1263 литовське військо здійснило великий невдалий похід на Брянськ, який відбив місцевий князь Роман Старий. Під час цього походу у Литві була організована змова на чолі з князем Довмонтом, якого Міндовг перед цим змусив віддати дружину, на якій сам одружився. Заколот завершився вбивством короля і двох його синів, а Тройнат підтримав заколотників і зайняв литовський великокняжий стіл. Володимир Антонович ще зараховує до змовників полоцького князя Товтивіла Довспрунковича та Ерденя Давиловича — племінника та двоюрідного брата Міндовга.

Володимир Антонович та Едвардас Ґудавічус у своїх працях відмічають, що Тройната підтримали в домені Міндовга, а також удільні князі Жемайтії та Східної Литви, що характеризує міцність Литовської держави, лише з полоцьким князем Товтивілом розпочалося протистояння за спадщину Міндовга. Антонович звертає увагу, що полоцький князь був православним, а Тройнат — язичником, тож характер протистоянням міг мати ще й релігійне підґрунтя. Товтивіл доводився Тройнату двоюрідним братом, але був підступно вбитий останнім під час переговорів. Звеличення Тройната також стало перемогою у Литві язичництва.

У першій половині 1264 об'єднане військо литовців і ятвягів під проводом Тройната напало на німецький в землях пруссів, втім, його облога завершилася невдачею. Едвардас Ґудавічус відмічає, що Тройнат був єдиним литовським князем, який намагався воєнним шляхом поширити вплив Литовського князівства на землі прусів, які були балтами і етнічно близькими до литовців.

Згідно з повідомленнями літописів, Тройната у 1264 вбили конюхи Міндовга, які були прихильниками його сина Войшелка.

Підсумки діяльності В другій половині XIII ст. еліта Литовської держави виявилася культурно поділена на три групи: католицьку, православну і традиційну язичницьку. Тройнат представляв інтереси останньої і найчисельнішої групи. Хоча Войшелк, після смерті Тройната, у боротьбі за спадок Литовської держави, відразу мав перевагу, але він користувався внутрішньою підтримкою лише колишньої військової дружини Міндовга і удільного князя Полоцької землі, а також зовні його політично і військово підтримували правителі Галицько-Волинської держави, в той час як велика частина власне литовської еліти співчувала прихильникам Тройната і ще два роки не визнавала й опиралася Войшелку, йому вдалося закріпитися на литовському великокняжому столі лише у 1266.

Войшелк через рік передав правління у Литві Шварну Даниловичу з галицько-волинської династії Рюриковичів, але той протримався на великокняжому столі тільки два роки і в 1269 князь-язичник Тройден вигнав Шварна, що стало поверненням Литви до шляху, який перед цим визначив Тройнат.

Історик Едвардас Ґудавічус розглядає Тройната як політика, який намагався об'єднати під своєю владою землі всіх етнічних балтських племен і, хоча це йому вдалося, за словами литовського професора, лише «мінімально», його завоювання були важливим кроком на шляху перетворення конгломерату різних племінних литовських груп у політично міцну Литовську державу.

Див. також Війна Великого князівства Литовського з хрестоносцями

Виноски

Джерела

Довідники

Історичні джерела

Полное собрание русских летописей. Т.32.

Книги

ПопередникМіндовг Великий князь Литовський1263-1264 НаступникВойшелк