Мілі́ція (, «військо») — різновид поліції в СРСР, країнах колишнього «соціалістичного табору» та деяких сучасних країнах СНД.
Походження назви У Новій історії словом міліція було прийнято позначати, і в цьому значенні воно використовується в більшості країн світу, (нерегулярні) збройні формування, які використовуються як для військових цілей, так і для підтримки громадського порядку, створювані з місцевого населення, часто на добровільній основі (ополчення), і не входять до складу системи державних регулярних військових і правоохоронних органів.
Новий час почався з відмови короля Англії підписати «Білль про міліцію», відповідно до якого він позбавлявся права бути її верховним головнокомандувачем, і рішучість Палати громад не зраджувати білль не дозволяла сторонам громадянської війни укласти мир.
Спочатку латинське militis означало «військовий» від mille — тисяча, легіон. Але християни не повинні були вбивати. Солдат-християнин вправі виконувати лише поліцейські функції згідно з посланням першоверховного апостола Павла: «бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. Якщо ж робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, помстився на покарання тому, хто чинить зло» (Рим. 13:4).
Навіть Мартін Турський відмовився виконувати обов'язок боротися у воєнний час із ворогами, оскільки християнин мечем б'ється тільки зі злочинцями, а до супротивника виходить із хрестом і волітиме самому бути вбитим, ніж убити. З поваги до переконань християн спочатку міліція була створена ще Костянтином Великим у Римській імперії.
Але після того, як завдяки Амвросію Медіоланському християнство стало державною релігією, хрещеник Амвросія Блаженний Августин у своїй «Сповіді» назвав самого апостола Павла (Савла) воїном (militiam), підкорив Христу проконсула Павла і взяв собі його ім'я. Блаженний Августин сформулював також умови ведення бойових дій міліцією.
Для цього війна мала бути справедливою, а міліціонер повинен дотримуватися етичного кодексу: оголювати меч тільки за наказом, любити і виправляти ворогів своїх, не влаштовувати різанину, грабежі та підпали. З хрестом замість меча в справедливій війні мали право виступати лише духовні особи. Життя християнина — служба в міліції (Бога). Тому чернечі ордени Заходу, в тому числі і не озброєні, також називалися «Міліція Христова».
Термін «міліція» в значенні «органи охорони громадського порядку, які заміщають поліцію», був відроджений в описі газетами Паризької Комуни 1871, що ліквідувала префектуру поліції і поклала обов'язки забезпечення порядку та безпеки громадян на резервні батальйони Національної гвардії.
Карл Маркс виписав з газети найважливіше рішення Комуни, намічене Центральним комітетом національної гвардії в його відозві від 22 березня: «Вперше після 4 вересня республіка звільнена від уряду своїх ворогів…, в місті — національна міліція, яка захищає громадян від влади, замість постійної армії, яка захищає владу від громадян». Газета назвала національну гвардію міліцією.
Термін «міліція» використовувався також для позначення обивательських дружин, формованих для несення поліцейської служби і охорони порядку в тих випадках, коли урядова влада силою обставин позбавляється можливості правильно відправляти свої функції. Тому в умовах народніх заворушень і розпуску поліції явочним порядком у ході Лютневої революції створення міліції було легітимним, але в умовах двовладдя були створені міліція Комітету військово-технічної допомоги («студентська», позаяк до солдатів цієї міліції були прикріплені студенти), міліція міської думи Петрограда і робітнича міліція Рад.
У Росії в ході Лютневої революції (1917) Тимчасовий уряд скасував Департамент поліції і проголосило заміну поліції спочатку «суспільною поліцією», а потім «народньою міліцією з виборним начальством, підлеглим органам місцевого самоврядування». Прообразом цієї народної міліції стала народна міліція Петрограда, утворена рішенням Петроградської ради від 7 березня 1917 про об'єднання «студентської», «міської» і робітничої міліції.
Правовою основою державної народної міліції на утриманні органів місцевого самоврядування стали постанова Тимчасового уряду від 30 (17 за старим стилем) квітня 1917 «Про заснування міліції» і «Тимчасове положення про міліцію». Проте повною мірою ці рішення реалізовані не були. Постанова Тимчасового уряду від 17 квітня 1917 замінила після Лютневої революції «царську» поліцію міліцією, зайнятою саме охороною порядку, а не захистом влади (у тому числі, за допомогою злочинів).
Сенс перейменування полягав не тільки в легітимності міліції в умовах розпуску поліції, але і в прагненні позбутися визначення де Кюстіна російської поліції як відомства, зайнятого приховуванням злочинів замість їх профілактики і розслідування, і в поверненні до ранньохристиянського визначення міліції як поліцейської служби військових (лицарів), що ведуть війну зі злочинністю, ніколи не сприяють злочинцям (не прикривають злочинну діяльність), хоча і люблять, і виправляють їх, і у визнанні факту, що поліцейське право повинне проводитися в життя не закритою кастою — поліцією — а всім народом.
Надалі термін «міліція» був використаний у назві робітничо-селянської міліції (РСМ). Основи РСМ були закладені постановою НКВС від 10 листопада (28 жовтня за старим стилем) 1917 року «Про робітничу міліцію». Термін згодом поширився на території і країн, що потрапили до сфери впливу СРСР.
Історія Термін «міліція» почали вживати ще в Російській імперії. Так стали називати поселені війська на засічних лініях.
Вперше термін «ляндміліція» використовувався Петром I у 1709 році, в 1713 році ландміліція була впорядкована і реорганізована для більш ефективного захисту від кримських татар. З ляндміліції був сформований ляйб-гвардії Ізмайловський полк. З 1727 стала йменуватися Українською ляндміліцією.В. В. Пенский. Украинский ландмилицский корпус в XVIII веке. Вопросы истории. 2000. № 10. С. 147—153.http://annales.info/rus/small/landmil.htm Існувала до 1763 року, коли була перетворена на звичайну поліцію, але багато однодворців при її розформуванні отримали спадкове дворянство.
Закамська ляндміліція заснована Анною Іоанівною в 1736 році для захисту від казахів і башкирів Оренбурзького краю; існувала до 1796 року.
Сибірська ландміліція на південному кордоні Сибіру існувала в 1761-1771 рр., Смоленська ландміліція – з 1765 до 1775Ландмилиция. Словарь Брокгауза и Ефрона..
Ляндміліція також називалася земською міліцією або просто міліцією.
У 1786 році вперше була сформована міліція на Північному КавказіГосударственный архив Ингушетии. К вопросу о формировании иррегулярных частей. http://ingarchives.ru/к-вопросу-формирования-иррегулярных-2/.
Під час наполеонівських воєн термін «міліція» отримав друге народження: так стали називатися народне ополчення і партизанські загони, які повинні були діяти проти армії Наполеона і османів, але були розпущені після укладення Тільзітського миру. Відтоді і донині такі формування прийнято називати просто ополченням, і тільки під час Кавказької війни міліціонери з місцевого населення допомагали російським військам.
Ідея заміни постійної армії ополченням збройного народу — народньою міліцією — набула поширення і теоретичного обґрунтування в лівих революційних колах, у тому числі – в працях Ф. ЕнгельсаМаркс К., Енгельс Ф., Соч. — 2-е изд. — Т. 11. — с. 475. Маркс К., Энгельс Ф., Соч. — 2-е изд. — Т. 15. — С. 73, 75. Маркс К., Энгельс Ф., Соч. — 2-е изд. — Т. 11. — С. 100; Т 14. — С. 50. Маркс К., Энгельс Ф., Соч. — 2-е изд. — Т. 14. — С. 109. і В. І. ЛенінаГосударство и революция (1917).
Ленін так обґрунтовував це: «На запитання про те, чому з'явилася потреба в особливих, над суспільством поставлених, що відчужують себе від суспільства, загонах озброєних людей (поліція, постійна армія), західньоєвропейський і російський філістер схильний відповідати парою фраз, запозичених у Спенсера або у Михайловського, з посиланням на ускладнення суспільного життя, на диференціяцію функцій і т. ін. Таке посилання здається „науковим“ і прекрасно присипляє обивателя, затемнюючи головне і основне: розкол суспільства на непримиренно ворожі кляси».
Звідси Ленін якраз і ставить питання про створення міліції — як загонів самооборони пролетаріяту.
Народна міліція Російської республіки Після Лютневої революції були ліквідовані корпус жандармів і Департамент поліції (постанови Тимчасового уряду від 6 березня 1917 року і від 10 березня 1917 року). Тоді ж Петроградською радою була проголошена заміна поліції «народньою міліцією».
Паралельно з народною міліцією продовжували організовуватися та існувати загони робітничої міліції, створювані місцевими Радами та іншими організаціями для підтримки порядку при масових заходах та організації охорони підприємств.
Наприклад, такого роду міліція була створена від імені Всеросійського земського союзу в Мінську відразу після Лютневої революції; 04 березня 1917 — день призначення її начальником М. В. Фрунзе (під псевдонімом Михайлов) відзначається в Білорусі як День білоруської міліції.
Л. Д. Троцький, оповідаючи про спроби організації робітничої міліції в червні 1917 року, писав: «Друковані видання звинувачували міліцію у насильствах, у реквізиціях і незаконних арештах. Безсумнівно, що міліція застосовувала насильство: саме для цього вона і створювалася. Злочин її полягав, проте, в тому, що вона вдавалася до насильства відносно до представників того класу, який не звик бути об'єктом насильства і не хотів звикати».
Але зазвичай у реальності, відповідно до рішення Рад, як у Петрограді, так і в Москві, з березня 1917 робітнича міліція Рад була формованою в робітничих підрайонах частиною народної міліції. Не підкорена рішенню Рад частина робітничої міліції стала називатися «бойовими дружинами», «робітничими дружинами», «партійними дружинами» більшовиків, анархістів, лівих есерів, максималістів та інших лівих і тільки значно пізніше разом із робітничою міліцією фабзавкомів стала відома потім як «робітнича гвардія», Червона гвардія, хоча багато або майже всі члени цих дружин часто одночасно служили в народній міліції.
Крім того, «внутрішню» робітничу міліцію для контролю промислових, транспортних територій, портів організовували фабзавкоми і деякі профспілки, наприклад, десятки тисяч під рушницю поставив Викжель. Після Жовтневої революції в різних місцях було по-різному: одночасно були і робітнича міліція (в яку зазвичай перейменували народну міліцію) та Робітнича (або Червона) гвардія, іноді тільки робітнича міліція або тільки Червона гвардія.
У березні 1917 року начальник міліції міської думи архітектор Д. А. Крижанівський, який став начальником всієї народної міліції Петрограда, негайно приступив до ліквідації ущільнювальної забудови і всіх злачних місць столиці, позбавляючи кримінальний елемент усіх засобів до існування, крім служби в народній міліції, замість задоволення вимог кримінальників про захист злочинців, котрих позбавили опікунства поліції, від самосудів, а злочинці вимагали активніших дій міліції саме в цьому напрямку.
Утворена 03 червня 1917 Рада петроградської народної міліції за участю представників народної міліції робітничих підрайонів вступив у конфлікт із начальником міської міліції, виставивши політичні гасла у зв'язку з відмовою додатково платити за службу в міліції робітникам, які отримують повну зарплату на заводах.
Згодом не тільки уряд білих, але і радянська влада успадкували, в основному, саме цю народну міліцію, і червоні лише перейменували її спочатку на робітничу, а потім на робітничо-селянську міліцію для підкреслення свого класового підходуЛ. С. Токарь. Милиция родилась в конце зимы. Совет по геральдике. http://www.vedomstva-uniforma.ru/news-1.html .
Діяльність народної міліції, яку незважаючи на повідомлення закордонних газет до 17 квітня уряд іменував «громадською поліцією», повинна була будуватися на підставі постанови Тимчасового уряду «Про затвердження міліції» та «Тимчасового положення про міліцію» від 17 квітня 1917 року за старим стилем.