Френсіс (Франсуа) Марі Мартинес-Пікабіа (22 січня 1879—30 листопада 1953) — французький художник імпресіоністського, абстрактного та сюрреалістичного напрямків. Також ілюстратор, декоратор, член міжнародного руху «Дада». Автор віршів «П'ятдесят два дзеркала» (1917-го року).
Життєпис
Юність Френсіс народився у сім'ї іспанського аристократа. Мистецький хист він виявив досить рано. Відтак, уже у 1894-му році, коли Френсісу було лише 15-ть років, його батько направив одну з картин Френсіса у Салон французьких художників. Її сприйняли та відзначали призом.
1895-го року Френсіс Пікабія вступає до Школи прикладного мистецтва. Відвідує Лувр, Академію Ембра, бере також приватні уроки.
У ранніх творах Пікабії можна помітити вплив Барбізонської школи, проте вже у 1897-му Пікабія знайомиться з роботами А.Сіслея. Він приєднується до нової, на той час, мистецької течії — імпресіонізму. Знайомство з К.Піссаро стало початком насиченої праці. У той час Пікабія створює з декілька сотень картин, які згодом, у 1905-му році, представить на своїй першій особистій виставці у Парижі.
Подальше життя та творчість Новий період у творчості Френсіса Пікабії пов'язують зі змінами в особистому житті. 1908-го року він одружується з Габріелєю Бюффе. Френсіс зацікавився теорією Габріелі, яка полягала в тім, що пов'язувала емоційне сприйняття з формальною структурою. Пошук нових засобів художнього вираження привело Пікабію до абстракціонізму, зокрема кубізму. Першими його картинами в цьому напрямі стали: «Каучук», «Пейзаж» (1909-ий), «Регата» (1911-ий рік). Разом із М.Дюшаном входить до групи Пюто й на виставці «Золоте січення» (1912-го року) представляє картину «Танок поблизу джерела», де намагається домогтися синтезу людських фігур та ландшафту за допомогою об'єму та кольору.
У 1913-му році Пікабія бере участь у Нью-Йоркському «Арморі-шоу». Там він мав величезний успіх. Френсіс дає багато інтерв'ю, виступає з публічними лекціями. а також пише низку аковрелей: «Нью-Йорк», «Негритянська пісня», картину «Удні» (розмір 300Х300 см).
Більшість картин художника у 1910-1920-их роках відображала популярні у Західній Європі ідеї «орфізму». Машини, які увійшли у життя й побут, елементи інженерних схем, наділені людськими якостями та почуттями полонять усі Пікабійські полотна, серед яких: «Ось донька, яка була народжена без матері», 1916—1917-их, «Оборежно: пофарбовано», 1917—1919-их років.
Після мобілізації в часи Першої Світової війни Френсіса Пікабію спрямували з дорученням до Куби. На цьому шляху він майже на рік затримався у Нью-Йорку, де працював у аванградному журналі Е. Штигліца «291».
З 1916-го року Френсіс мешкає у Барселоні, де відкриває для себе рух дадаїстів. Під його впливом Пікабія пише картини «Серпантин» та «Volucelle-II», видає журнал «391», в якому друкує вірші, есе та графіку. У той же час з картин Пікабії зникають м'які фарби та відтінки, дедалі більше перевадають сірі, коричневі з жовтими, червоними та зеленими тонами. У квітні 1920-го року пройшла виставка його картин та малюнків, але йому не вдалося отримати визнання.
Тоді він пориває з дадаїзмом та зацікавлюється новим рухом — сюрреалізмом. Під його впливом створює низку цікавих робіт, зокрема «Жінку з парасолькою», 1924—1925-их років. Разом із тим Пікабія працює над пейзажними портретами чарівних та вульгарних «ню» («С'юзі Солідол», 1933-го року). Також працює над декораціями для шведського балету «Відпочинок» та бере участь у зйомках фільму «Антракт» Р. Клера. Всі ці творчі пошуки Ф.Пікабії надали йому міжнародного визнання.
У період Другої Світової війни Пікабія намагається відродити свій ранній імпресіонізм у пейзажному живописі. З 1945-го він закінчує подорожувати світом й оселяється у Парижі. Відбуваються його ретроспективні виставки в галереях Рене (у 1946-му) та Друе (1949-му роках).
З 1951-го року Ф.Пікабія майже не працює над живописом.
Примітки
Джерела Picabia, Cathy Bernheim; Éditions du Félin, 1995 Thomas Krens Rendezvous. Masterpieces from the Centre Georges Pompidou and the Guggenheim Museums. Guggenheim Museum Publications, New York 1998, ISBN 0-89207-213-X