Новоро́сія (також Новоросійський край, ) — урядова назва в Російській імперії для південно-українських земель,http://izbornyk.org.ua/encycl/euii135.htm «Енциклопедія українознавства». У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович, вид. «Молоде життя»-«НТШ», м. Львів, 1996 р., Т. 5 С. 1788—1789 ISBN 5-7707-6832-0 що включала території, анексовані Російською імперією у XVIII столітті, а саме землі Вольностей Війська Запорозького НизовогоМАНІФЕСТ «ПРО ЗНИЩЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ ТА ЗАРАХУВАННЯ ОНОЇ ДО НОВОРОСІЙСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ» 1775 , Кримського ханства та володіння Османської імперії в Північному Причорномор'ї. Вперше згадується у 1764 році, як Новоросійська губернія.
Назва «Новоро́сія» частіше за все використовувалася, як синонім 2-ї Новоросійської губернії. Територія охоплювала південну частину сучасної України: Дніпропетровську, Запорізьку, Миколаївську, більші частини Херсонської, Кіровоградської, Одеської і Донецької областей, незначні території центральної Луганщини і південної Харківщини та увесь Кримський півострів («Перша» Новоросійська губернія з 1775 р. охоплювала лише колишні запорозькі землі між Південним Бугом і пониззям Дніпра з частиною Приорілля).
На початку XX століття, назва поширювалася на Херсонську губернію, Катеринославську губернію і Таврійську губернію, інколи на Бессарабську губернію, Ставропольську губернію, Кубанську область і Область Війська ДонськогоНОВОРОСІЙСЬКИЙ КРАЙ, Новоросія // Інститут історії України НАН України. Тобто поняття пошировалося на такі історико-етнографічні землі України: Запорожжя, Північне Причорномор'я, Таврія, Приазов'я, Буджак та заселену переважно етнічними українцямиДіалектическя карта Русскаго языка в Европе // Императорской Академіи Наукъ Кубань, що входить до складу Російської Федерації.
Спроби підібрати альтернативну українську назву регіону сягають принаймні 1874 р., коли в своєму словнику Михайло Левченко переклав назву «Новоросія» як «Степовина» або «Низ».Левченко М. М. Опыть русско-украинского словаря. К., 1874. Проте вони не прижились, а із загального вжитку стара назва вийшла лише в радянські часи коли її відповідниками стали «Південна Україна» та «Північне Причорномор'я». З кінця 80-х років XX століття у російськомовній літературі поступово відновлюється використання цього терміна, зокрема його активно вживають російські націоналісти.Google Ngram — Новороссия
У 2014 році з подачіВосточная Украина — это Новороссия. О чем рассказал Путин в эфире // © Информационное агентство ЛІГАБізнесІнформ, 2007—2014 президента Російської Федерації Володимира Путіна, який помилково вказав приналежність до історичного регіону і ХарковаВладимир Путин: Харьков — это Нарния… или Новороссия… // © 2013 rufabula.com, термін «Новоросія» почали широко використовувати щодо південно-східної України не тільки проросійські сепаратисти, російські шовіністи, а й офіційні російські органи.О встрече Министра иностранных дел России С. В. Лаврова с Госсекретарем США Дж. Керри. Обсуждалась ситуация на Украине в контексте … налаживания прямого диалога между властями в Киеве и руководством Новороссии // МИД России _ 25.09.2014Росія офіційно визнала «Новоросію» // ТВі, 25 вересня, 17:10 26 червня 2014 року на території окремих районів Луганської та Донецької областей України, контрольованій проросійськими сепаратистами, було проголошено невизнане квазідержавне утворення Союз народних республік — Новоросія.
Виникнення
У добу Польсько-Литовської держави для земель сучасної Південної України широко вживалась назва Дике Поле.
Вперше назву Новоросія ввів царський уряд у 1764 році після утворення 1-Ї Новоросійської губернії шляхом об'єднання Нової Сербії і Новослобідського козацького полку. Це було калькуванням з назви «Нова Греція», що вживалось за аналогією з назвою Малоросія.
В цьому ж 1764 році до складу Новоросії було включено Українську лінію, Слов'яносербію і Бахмутську провінцію. Після ліквідації Запорозької Січі (1775) і Кримського ханства у 1783 роціНОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ //Інститут історії України Національної академії наук України назва розповсюдилась на всі ці землі.
Попри те, що багато регіонів Півдня України вже були заселені українцями, після переходу під владу Російської Імперії в ході війн із Кримським ханством і Османською Імперією, наприкінці 18 століття почалася «колонізація Новоросії» під керівництвом князя Потьомкіна, якому були надані для цього майже необмежені повноваження. Землі віддавалися російським поміщикам, що привозили із собою кріпаків з центральної Росії, німецьким, сербським та грецьким колоністам. Іноземних поселенців українці сприймали здебільшого як зайд, що претендують на їхні землі. Однією з причин того були чималі привілеї, що ними користувались іноземці. Згідно з документом «План о заселении Новороссии…»: колоністи звільнялися від рекрутчини, їм було дозволено продавати сіль і горілку, провадити внутрішню й зовнішню (з Росією, Кримом, Волощиною, Молдовою) торгівлю без сплати митаНаталія Полонська-Василенко. Історія України. Україна під окупацією Росії в XVIII столітті. Чужинці, що мешкали у військових поселеннях і перебували на військовій службі, отримували щорічно 30 крб., запорожці ж (ті, що зголосилися до такої служби) — лише 12. І при цьому українське населення мусило ще «всіляко допомагати» іноземцям у колонізації. Цей «План» ніяк не враховував інтересів українського населення; ба більше — за ним виходило так, нібито Новоросія була «пустелею, без людей, звичаїв, права, де все потрібно було створювати наново». Проте, попри непривілейоване порівняно з іноземними колоністами становище саме українці, маючи абсолютну перевагу у чисельному відношенні, відігравали провідну роль у заселенні й освоєнні земель Півдня України. За дослідженнями А. П. Семенова-Тян-Шанського населення краю складалося переважно з українців (42,4 %) та росіян (31,8 %)Игорь Гуров. Новороссия земля руссоукраинцев. «Обозреватель».№ 2 — 3, февр.1992. Була також спроба оселити на цих землях єврейських колоністів. Було засновано багато нових міст, таких як Катеринослав (нині Дніпро), Олександрівськ (нині Запоріжжя) Миколаїв, Херсон, Одеса, Новоросійськ.
Заселення Новоросії
Первісно територія Запорожжя (майбутньої «Новоросії») після витіснення кочовиків була заселена запорозькими (українськими) козаками, які мешкали тут у зимівниках (хуторах) і нечисельних містечках; головною фортецею була Запорозька Січ. За різними оцінками, на Запорожжі мешкало приблизно 40 000 — 60 000 осіб.
Освоєння і заселення Нижнього Подніпров'я іммігрантами почалося з кінця XVII століття, а з другої половини XVIII століття переросло у курс, що посідав одну з панівних позицій у політиці Російської імперії на прикордонних територіях до 60-х років XIX століття. Переселення громад мало важливе значення для економічного, політичного і культурного розвитку Північного Причорномор'я, величезні території якого були практично не заселеними через небезпеку військового вторгнення з боку Речі Посполитої і Османської імперії, а також постійних нападів татарських орд, що кочували південними степами. Політика прихильного ставлення царської влади до переселенців бере свій початок ще з часів Петра І. Але справжня законодавча база стосовно іноземних підданих почала формуватись за часів правління Катерини II. Відразу підкреслимо, що серед іммігрантів, що оселялись на українських землях виділяються дві найчисельніші групи: по-перше, це переселенці з країн Балканського півострова і Подунав'я, так звані «задунайські переселенці» і, по-друге — переселенці з країн Західної Європи, так звані «іноземні колоністи». Ці дві групи однаково складались з закордонних переселенців, після переселення ставали підданими Російської імперії, але вони мали низку відмінностей у своєму правовому статусі у порівнянні як із місцевим населенням, так і між собою.
Кількість громад, таких що переселяються в Україну, збільшується після видання Маніфесту Катерини II (1762—1769 рр.) від 4 грудня 1762 року «Манифестъ о позволеніи, иностранцамъ, кромѣ Жидовъ, выходить и селиться въ Россіи и о свободномъ возвращеніи въ свое отечество Русскихъ людей, бежавшихъ за границу»Собрание актов относящихся к обозрѣнию истории Армянскаго народа, Том 1, що узаконив привілеї іммігрантів. Але відразу підкреслимо, що згаданий Маніфест та інші законодавчі акти були спрямовані перш за все на те, щоби привернути увагу заможних господарів з Західної Європи для переселення до Російської імперії. Саме для них російські законодавці випрацьовували сталу систему пільг і привілеїв, тоді як для представників слов'янських народів обіцянки пільг у другій половині XVIII століття носили більше декларативний характер, хоч вони також підпадали під дію маніфестів і указів уряду. Сенатський указ від 9 червня 1763 року «О позволеніи Иностранцамъ выходящимъ въ Россію строить и содержать по ихъ законамъ церкви въ тѣхъ мѣстахъ гдѣ они сѣ пожелаютъ»Собрание актов относящихся к обозрѣнию истории Армянскаго народа, Том 1 мав на меті посилення переселенського руху вірменських купців та ремісників, що їх уряд вважав дуже корисними для зростання економічного добробуту краю.
Докладні умови переселення «всіх охочих» були опубліковані в Маніфесті «О позволеніи Иностранцамъ выходящимъ въ Россію строить и содержать по ихъ законамъ церкви въ тѣхъ мѣстахъ гдѣ они сѣ пожелаютъ и о дарованныхъ имъ правах» від 22 липня 1763 року. В його 10-ти пунктах з безліччю підрозділів викладалися пільги, що надавались російським урядом іноземним колоністам «завдяки тієй користі, яку держава буде мати». В Маніфесті 1763 року обумовлювались умови переселення. Всім іноземцям було дозволено переселятися за бажанням у будь-яку губернію. Для цього іммігрантам потрібно було з'явитися в «Канцелярію опікунства іноземців», а також до будь-якого губернатора прикордонної губернії. Ті, що не мали коштів для переселення, мали звертатися до міністрів і послів за кордоном, де їм негайно повинні були надати гроші на витрати по переселенню і відправити до Російської імперії. На кордоні переселенці не сплачували мита за ті предмети, які вони провозили для власних потреб.
Іммігрантам надавались права і пільги. Вони могли відправляти богослужіння вільно, за своїми обрядами і сповідувати свою релігію. Іммігранти не повинні були платити жодних податків у скарбницю чи виконувати будь-яких звичайних або надзвичайних служб. Всі іноземні іммігранти назавжди звільнялися від обов'язкової військової і громадянської служб. Якщо ж хтось з іммігрантів побажав би, щоб йому були надані й інші пільги, не зазначені в Маніфесті, то він міг звернутися в «Канцелярію опікунства іноземців» і особисто або письмово дізнатися, чи можливе задоволення такої потреби.
Для тих, що переселялись зі своїми сім'ями на незаселені і необроблені землі, надавались пільги на 30 років. Для тих, що переселилися в міста, — пільги на 5 років. Всім іммігрантам надавалась допомога грошима, худобою, матеріалами для будівництва, насінням, знаряддями праці та іншим. Ті, які переселялись цілими колоніями, могли мати внутрішнє самоврядування.
На основі імператорських указів був розроблений пакет законодавчих актів, до якого ввійшли такі документи: імений «Об учреждении Канцелярии Опекунства иностранных» від 22 липня 1763 року, «Инструкция Канцелярии Опекунства иностранных об обязаннастях ес при выходе в Россию и поселеннии иностранцев» від 22 липня 1763 року, «височайше затверджена» доповідь Сенату від 19 травня 1764 року «О размежевании земель, назначенных для поселения выезжающих иностранцев», «височайше затверджений» доклад Сенату від 13 квітня 1764 року «О принятии в Коллегии Иностранных дел и ес Конторе прошений от иностранцев; о даче на свободное в России жительство и на проезд в разные места указов на простой бумаге и без платежа положенных печатных пошлин», «височайше затверджена» доповідь президента Канцелярії опікунства іноземців графа Орлова від 28 вересня 1764 року «О невзыскании пошлин с привозимых иностранными колонистами товаров на суму не свыше 300 рублей»,