Капое́йра () — афробразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики і акробатики. Вважається, що традиційна капоейра виникла в XVII столітті в Бразилії в середовищі африканських рабів. Сучасна капоейра починається з 30-х років XX століття. Зараз капоейра є популярним видом спорту як у Бразилії так і далеко за її межами і налічує десятки тисяч прихильників у всьому світі. 26 листопада 2014 року Капуейру було занесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Історія Перші письмові згадки про капоейру належать до XIX століття, але прийнято вважати, що традиційна капоейра виникла набагато раніше.
Походження У 1500 році португальці на чолі з капітаном Педро Кабралом (), прибули до Бразилії. Через кілька десятків років почалася колонізація території, коли серед першочергових задач прибульців було підкорення місцевого населення — бразильських індіанців — для того, щоб забезпечити португальців дармовою робочою силою (Див. Колоніальна Бразилія).
Індіанці виявились непридатними до рабської праці — вони швидко помирали в неволі або тікали в свої поселення, що знаходились неподалеку. Тоді португальці почали завозити рабів з Африки. Чорні раби якщо і тікали, не ризикували заглиблюватись далеко у джунглі а засновували свої вільні поселення — кіломбос чи мокамбос — поблизу міст і плантацій португальців, які без зайвих зусиль могли знову їх відловлювати (самі чи з допомогою індіанців). Згідно з самою популярною теорією походження капоейри, вона зародилась у найбільшому з таких поселень біглих рабів — «королівстві» Кіломбо дос Палмарес (), що проіснувало протягом усього сімнадцятого століття в Пернамбуко. В період розквіту «Пальмової республіки» (1645 р.) вона нараховувала до одинадцяти тисяч жителів у декількох поселеннях. Після розгрому Кіломбо дос Палмарес португальцями капоейра продовжила розвиватися чорношкірими рабами на плантаціях. Її замаскували під танок, для того щоб можна було займатися прямо на очах у білих рабовласників. Спочатку на африканські традиції дивились крізь пальці, а іноді навіть заохочували. Метою таких заохочень було зменшення внутрішнього напруження, породженого рабством, а також внесення відчуження між різними етнічними групами африканців. Проте, починаючи приблизно з 1814 р. капоейра, як і інші прояви африканської культури, піддається репресіям, а в деяких місцях і взагалі забороняється власниками рабів і наглядачами. Документований етап або певного роду нова історія капоейри починається підписанням Золотого Закону в 1888 р., який скасовував рабство. І хоча ввезення рабів у Бразилію було заборонено ще раніше — у 1850 р. законом Кейрожа, але протягом ще майже сорока років работоргівля продовжувалась нелегально (Див. Бразильська імперія). У 1892 р. практика капоейри була заборонена першою конституцією Бразильської Республіки. Покаранням для капоейристів була смерть. Поясненням такого жорсткого ставлення до капоейри було те, що з плантацій рабовласників капоейра перейшла до вуличних банд, і стала грізною зброєю.
Техніка тогочасної капоейри мала небагато спільного з сьогоднішньою — акробатичні стрибки, переміщення біля землі, удари ногами і музичний інструмент, під назвою берімбау (), стали невіддільною частиною цього мистецтва тільки в двадцятому столітті.
XX століття
Станом на 1920-ті роки в результаті трьох десятиліть поліцейських переслідувань капоейра була майже повністю викорінена в кримінальному середовищі великих міст Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло и Ресіфі. У Баїї капоейрі вдалося пережити репресії у вигляді ритуалізованого танцю-двобою, що увібрав у себе й інші елементи африканської культури. На зміну кровопролитним бійкам прийшло досить мирне проводження часу вечорами чи у святкові дні. Тоді ж, судячи з усього, обов'язковим стає музичний супровід і канонізується склад інструментів для жого (). У 1932 р. в м. Салвадор, майстер Бімба (, Manoel dos Reis Machado — 1899—1974) відкрив першу академію капоейри у Centro de Cultura Fisica Regional Baiano — звідси, до речі, пішла назва одного з двох основних стилів капоейри — режіонал (). Все це стало можливим завдяки націоналістичній політиці диктатора Жетуліо Варгаса, який сприяв розповсюдженню капоейри як бразильського національного виду спорту.
У 1941 р. майстер Пастінья (, Vicente Ferreira Pastinha — 1889—1981) відкрив свою школу капоейра Ангола. Назва школи походить від назви країни з якої привозили рабів. Вперше в історії стало можливо викладати капоейру і практикувати її відкрито. В сорокових роках почалась міграція капоейристів з Баії до Ріо, а пізніше до Сан-Пауло й інших міст. На початку шістдесятих молоді капоейристи з середнього класу Ріо, після навчання у майстра Бімби повернулись додому де продовжили розвивати капоейру самостійно. Приблизно через десять років школа Сензала () досягла свого розквіту. Вона стала найвідомішою групою в Бразилії і пропагувала новий стиль — Режіонал-Сензала.
В той самий час, капоейра активно розвивалась і у Сан-Пауло. Інтенсивні розминки і систематична постановка ударів доповнили методику Бімби. Незабаром і в Ріо і в Сан-Пауло, під впливом східних бойових мистецтв, була прийнята нова система шнурів. Чітка організація навчання і контроль за ростом майстерності в реформованій капоейрі забезпечили притік нових учнів. Тоді ж відбулись і перші спроби проведення змагань і чемпіонатів з капоейри, організації суддівства і розробки правил. На початку 70-х існувала загроза того, що капоейра може втратити свої ритуальні, філософські й ігрові аспекти.
Приблизно з 1985 р., починається відродження традиційної капоейри Ангола, присутність якої довгий час була майже не відчутною в тіні стилів, що брали свій початок з капоейри режіонал.
Нині розвинено багато шкіл капоейри, кожна з яких робить свій внесок у розвиток цього мистецтва. Причому, активно розвиваються всі напрямки капоейри: традиційна, бойова, показова.
Походження назви Полеміка відносно етимології слова «капоейра» не припиняється. Найрозповсюдженіші версії наведені нижче: слово capoeira походить з мовної групи індіанців тупі, і означає: «поле, що заросло чагарником, а потім розчищалось або випалюванням, або вирубкою» (Деніел Досон, стаття «Капоейра Ангола і местре Жоао Гранді», англ.) capoeira (порт.) — клітка для курей, також місце, де вигодовують курей. за версією дослідника народу конго, вченого Фу-Кіау Бунсекі (K. Kia Bunseki Fu-Kiau), слово capoeira — спотворене звучання слів kipula/kipura з мови кіконго. За його інформацією: «…pula/pura означає „перестрибувати з місця на місце“, а також „бити, битися“. Обидва слова використовувались для опису рухів півня під час боїв півнів. Kipura у культурному контексті народу конго також означає людину, чиї бійцівські якості розвинені на основі імітації рухів півня під час боїв півнів…»
Розповсюдження капоейри
Капоейра в Європі Перше близьке знайомство Європи з капоейрою, судячі з усього, відбулося у 1951 році під час європейського туру артистичної трупи Companhia Brasiliana, за якою послідували й інші, наприклад Furacões da Bahia або Brasil Tropical, заснована майстром капоейри Каміза Роша. Після цього окремі спеціалісти отримали можливість залишатися в європейських країнах на певний час і викладати капоейру або давати сольні показові виступи. Першопрохідцем європейської капоейри вважають Martinho Fiuza, що приїхав з Бразилії у 1978 р. Варто відзначити, що регулярне викладання капоейри в США почалось всього на три роки раніше — у 1975 р. майстром Jelon Vieira (школа Senzala) в Нью-Йорку. У 1980 р. в Німеччину прибув майстер Пауло Сікейра (), цю подію заведено вважати початком неперервного розвитку капоейри в Європі.
У 1987 р. відбулась перша зустріч Capoeira Summer Meeting, яку організував майстер Маркуш Чіна () разом з групою Senzala в Парижі. В ній взяли участь багато майстрів з Бразилії: Peixinho, Toni, Garrincha і Sorrizo, а також ті, що вже закріпилися в Європі: Lua (Швейцарія), Grande (Франція), Samara (Голландія). Рік потому в Парижі була проведена ще одна така зустріч.
Починаючи з 1989 р. літній табір проходить у м. Гамбург. Куратором події є організація майстра Пауло Сікейра Capoeuropa. Ця шестиденна зустріч є однією з найбільших подій європейської капоейри. Кожен день проходить від 6 до 9 занять у трьох групах, поділених за рівнем підготовки. Додатково проводяться факультативи з африканських танців і гри на музичних інструментах.
Серед інших значних щорічних фестивалів можна виділити International Capoeira Angola Meeting (Берлін, Відень) і пасхальну зустріч в Амстердамі.
Станом на сьогодні, капоейра в Європі (особливо західній) є досить розвиненою. Деякі європейці вже отримали ступінь викладача () і самостійно викладають. Втім, незважаючи на довгу історію розвитку європейської капоейри, майстрів-європейців ще немає.
У 2006 р. в м. Більбао (Іспанія) пройшли перші змагання з капоейри серед небразильців. Як судді були запрошені 24 майстри з різних груп. Організаторами змагань є групи Capoeira Brazil і Rabo de Arraia. Ця подія зібрала понад 600 учасників і є найбільшою за весь час існування капоейри в Європі.
Рода капоейри Ро́да капоейри () — основне дійство в капоейрі. Капоейристи вишиковуються у коло (інколи у розімкнуте коло — підкову), в центр роди виходять двоє капоейристів і грають капоейру між собою. Одну частину кола займає оркестр з традиційних інструментів. Гра в роді проходить під живу музику, спів і ритмічні хлопки руками всіх учасників. В роді капоейристи використовують всі свої навички і вміння. Гра в роді є кінцевою метою їх тренувань.
Гра в роді Гра () — своєрідний поєдинок між двома капоейристами всередині роди. Інколи проводять аналогії між грою в капоейрі і спарингами в інших єдиноборствах. Гра може бути різною як за швидкістю так і за характером. Характер і швидкість гри визначаються як стилем капоейри так і музикою, що грає оркестр.
Музика в роді До традиційних музичних інструментів роди належать: берімба́у () — однострунний музичний інструмент — лук довжиною приблизно 1,5 м зі сталевою струною, атаба́ке () — дерев'яний барабан на підставці, панде́йро () — бубон, агогó () — музичні дзвіночки, реко-ре́ко () — музичний гребінчик. Склад оркестру і кількість в ньому різних музичних інструментів залежить від стилю і традицій конкретної групи капоейристів. Найчастіше використовують до трьох берімбау, атабаке, два чи один пандейро.
Оркестр грає певні музичні ритми (задає ритм берімбау), від цих ритмів залежить характер гри в роді.
Всі гравці на музичних інструментах також є капоейристами, впродовж роди їх можуть міняти інші учасники.
Спів у роді (Повна стаття Пісні в Капоейрі)
Пісні в капоейрі поділяються на дві партії: партія соліста і партія хору. Соліст починає пісню, а хор йому відповідає або співає приспів. Зазвичай солістом є один з тих, хто грає на берімбау або інших муз. інструментах. Хором є всі інші капоейристи в роді.
Вважається що спів у роді створює відповідну енергетику і настрій для гри, а також допомагає капоейристам, що тільки що грали в кругу відновити дихання.
Як пісні для роди вживаються народні бразильські (або їх переспіви) та авторські пісні майстрів капоейри. Основними темами пісень є капоейра, рабство а інколи й звичайні побутові теми.
Вхід і вихід з роди Гравці входять у роду парами або по-одному. В випадку коли капоейрист виходить сам, він замінює собою одного з гравців, що вже грали в роді. Вихід капоейристів з роди відбувається або за їх власним бажанням, або якщо їх змінюють інші капоейристи.
Стилі капоейри Розділення капоейри на стилі почалося з середини XX століття (разом з початком її бурхливого розвитку). Вважається, що до того часу існувала лише одна форма капоейри, а всі зовнішні відмінності сприймалися як особливості індивідуального виконання окремих майстрів.
Виділення окремих стилів почалося з майстрів Бімба і Пастінья і було остаточно завершене їх послідовниками.
Капоейра Ангола (Повна стаття: Капоейра Ангола)