Бойові мистецтва — це комплекс методів і засобів військово-фізичної підготовки і виховання воїна. Вони складаються з програми основ військової справи, а також методів і засобів з розвитку вмінь і навичок для мистецького рівня ведення індивідуального, групового і колективного рукопашного бою без зброї, з використанням підручних засобів, холодної і вогнепальної зброї. Сюди додаються вміння і навички з переможного ведення рукопашного бою в будь-яких умовах, і проти будь-якого супротивника з метою захисту духовних та морально-етичних ідеалів людства.

Таке визначення стосується прикладного рівня бойових мистецтв.

Більш примітивно, можна розглядати бойові мистецтва як різноманітні системи тренувань та традицій, скерованих на ведення бою у певний спосіб. Хоча набуті у цих мистецтвах вміння та знання й використовуються за різними призначеннями, усі бойові мистецтва мають єдину спільну мету: перемогти супротивника фізично або захистити себе. Деякі, зокрема східні, бойові мистецтва тісно пов'язані з духовними або релігійними віруваннями та філософіями, такими як буддизм, даосизм або синто, тоді як інші — мають свій власний духовний або матеріальний кодекс честі.

Кожен стиль має унікальні риси, які роблять його відмінним від інших. І все ж, загальною характеристикою бойових мистецтв є систематизація технік ведення бою. Одним із спільних методів тренування, особливо в азійських бойових мистецтвах, є ката, які є групами прийомів, що здійснюються самостійно або часом з партнером/партнерами.

Спеціалізація

Існує велика кількість суттєво відмінних бойових мистецтв. Вони можуть концентруватися на певній області або комбінації різних областей. Однак, їх можна класифікувати у великі групи, що зосереджуються на ударах, захопленнях/зчепленнях або тренуванні зі зброєю. Нижче можна знайти перелік прикладів мистецтв, які активно використовують одну з цих областей. Цей перелік не є вичерпним, а вказані області не є обов'язково єдиними у бойових мистецтвах, але наведені мистецтва спеціалізуються або є найвідомішими прикладами у вказаних областях.

Удари Удари кулаками — бокс. Удари ногами — капоейра, сават, тхеквондо. Удари ліктем, коліном, долонею — карате, тайський бокс, кунг-фу.

Зчеплення Кидки — айкідо, ґліма, джиу-джитсу, дзюдо, самбо. Багато бойових мистецтв, особливо східних, також навчають і медичним наукам. Це особливо стосується традиційних китайських бойових мистецтв, які вчать заправляти кістки, практикувати цигун, акупунктуру, акупресуру, та включають інші аспекти традиційної китайської медицини.

Бойові мистецтва зазвичай асоціюються з культурами Східної Азії, але жодною мірою не є унікальними для Азії. По всій Європі існувала широко розповсюджена система бойових мистецтв, які називають ''історичними європейськими бойовими мистецтвами''. Вони існували до недавніх часів, а тепер реконструюються декількома організаціями. Так наприклад, Сават є французьким стилем бою ногами, який був розроблений моряками та вуличними бійцями. В Америці індіанці мають традицію бою відкритими руками, який включає боротьбу. Гавайці історично практикували мистецтво маніпулювання малими та великими суглобами. Мистецтва-суміші за походженням з'явилися в атлетичних рухах Капоейри, яка була створена у Бразилії рабами і базувалася на їх мистецтві привезеному з Африки.

Історія Ілюстрації боротьби та озброєних поєдинків датуються до часів Бронзової доби Стародавнього Близького Сходу. Це, наприклад, настінний розпис 20-го сторіччя до н. е. у могилі Аменемхету в Бені Хассанів, або Прапор Уру 26-го сторіччя до н. е.

Східна Азія

Рання історія Ймовірно, основою східних бойових мистецтв є суміш ранніх китайських та індійських мистецтв. Ці нації вели інтенсивну торгівлю починаючи десь з 6-го сторіччя до н. е. Дипломати, торгівці та монахи подорожували дорогами Шовкового Шляху. Під час Періоду Воюючих царств китайської історії (480—221 рр. до н. е.) почали бурхливо розвиватися філософія та стратегія бою, як це описував Сунь Цзи у трактаті Мистецтво війни (прибл. 350 р. до н. е.).

У прадавніх легендах бойових мистецтв існує історія про індійського монаха Бодхідхарма (японське ім'я — Дарума), який нібито жив близько 550 р. до н. е. Йому віддається честь заснування медитативної філософії дзен буддизму та впливу на мистецтво бою без зброї у Шаолінському монастирі в Китаї. Такі бійцівські чесноти, як дисципліна, смирення, самообмеження та повага, є атрибутами цієї філософії.

У навчанні бойовим мистецтвам в Азії історично дотримувалися культурних традицій практики типу вчитель-учень. Учнів за жорсткою ієрархічною системою тренував майстер-інструктор: Сифу кантонською китайською або Шифу мандаринською (північно-китайською) мовою; Сенсей — японською та Са Бум Ним — корейською мовами.

Нова історія У багатьох країнах такі місцеві бойові мистецтва як Те у Окінаві, Кендзюцу та Дзюдзюцу у Японії, та Тек'єн і Субак у Кореї змішалися з іншими і, наприкінці дев'ятнадцятого та у двадцятому сторіччі, розвинулися у деякі, відоміші бойові мистецтва: Карате, Айкідо та Тхеквондо.

Едвард Вільям Бартон-Райт (), інженер-залізничник, який перебував у Японії у 1894—1897 рр. та вивчав дзюдзюцу, був першою відомою людиною з Європи, яка вивчила східні бойові мистецтва. Він також заснував еклектичний стиль бойових мистецтв названий бартіцу, який поєднував дзюдзюцу, дзюдо, бокс, сават та бій на палицях.

Зі зростанням впливу заходу на Східну Азію, велика кількість військового персоналу перебувала у Китаї, Японії та Кореї, де мала змогу наочно познайомитися зі східними бойовими мистецтвами.

Зацікавленість засобів масової інформації у бойових мистецтва зросла наприкінці сімдесятих та у вісімдесятих роках минулого сторіччя. Причиною цього частково стали і фільми з бойовими мистецтвами з Азії та Голівуду. Брюс Лі, Джекі Чан та Джет Лі — видатні артисти, яких можна вважати відповідальними за нещодавнє розповсюдження Китайських бойових мистецтв у світі.

Європа

Бойові мистецтва існували й в класичній європейській цивілізації. Найбільше, це ймовірно стосується Стародавньої Греції, де спорт був складовою частиною ладу життя. Давньогрецький бокс (пігме/пігмахія — бій {махі} на кулаках {піг}), боротьба (пале) та панкратіон (усе {пан} сила {кратос} — поєднання бою на кулаках та боротьби) були представлені на стародавніх Олімпійських змаганнях. Римляни представляли гладіаторські бої як публічну виставу.

Відомо декілька стилів історичного європейського фехтування. Групи зацікавлених людей працюють сьогодні над їх відновленням. Процес реконструювання поєднує досконале вивчення бойових трактатів 1400—1900 рр. та практичне тестування різноманітних методів та тактик. При цьому розглядаються такі стилі як «меч та щит», «бій з дворучним мечем», «бій з алебардою», «турнір» та інші стилі, що використовують січну зброю. Відновлені та розвинуті мистецтва згадуються як західні бойові мистецтва. Збереглося багато середньовічних підручників, серед яких найвидатнішою є «Книга фехтування» () Йоганеса Ліхтенауера (14-те сторіччя). Сьогодні книга Й. Ліхтенауера є основою німецької школи фехтування.

У Європі бойові мистецтва почали зникати з виникненням вогнепальної зброї. Тому європейські бойові мистецтва не є такими поширеними, як мистецтва Східної Азії. Традиційні бойові мистецтва або зникли, або розвинулися у спортивні змагання. Володіння мечем перетворилося на фехтування. Бокс і деякі форми боротьби збереглися. У більшості, європейські бойові мистецтва адаптувалися до сучасності так, що хоча деякі з них усе ще існують, військовий персонал тренується у бої з багнетом та прицільній стрільбі. Деякі європейські типи зброї збереглися у народних спортивних змаганнях та для самозахисту. Вони включають системи бою з палицями, такі як Його до Пау у Португалії та Хуего дель Пало на Канарських островах.

Інші бойові мистецтва розвинулися у види спорту, що більше не визнаються як бойові. Одним з подібних прикладів є вправи чоловіків на гімнастичному коні, які є похідними від спортивної верхової їзди. У давнину кіннотникам необхідно було швидко змінювати позицію на коні, рятувати непритомних товаришів, ефективно битися верхи та зіскакувати з коня, що мчав чвалом. Тренування цих здатностей на закріпленій бочці переросло у спортивні вправи на гімнастичному коні. Ще стародавнішими є штовхання ядра та метання спису, обидва з яких використовувалися римлянами як зброя.

Північна та Південна Америка

Корінні народи Північної та Південної Америки тренувалися у володінні власними бойовими мистецтвами починаючи з дитинства. Чоловіків Перших Націй (корінного населення на території Канади) та рідше, жінок, називали воїнами лише після бою, де вони себе показали. Більшість племен обирали майбутніх воїнів, які спеціалізувалися на луках, ножах, духових трубках, списах та бойових палицях, з раннього юнацтва. Особлива перевага віддавалася бойовим палицям, оскільки соціальний статус воїна зростав саме коли він вбивав ворога у поєдинку віч-на-віч. Воїни вигострювали свою майстерність у володінні зброєю та техніці переслідування шляхом тренування протягом усього життя.

Окічито () — бойове мистецтво, розроблене на основі мистецтва Рівнинних Крі з канадських прерій, яке спеціалізувалося на використанні особливої палиці у формі приклада рушниці, але використовувало також і лук, ніж, довгий та короткий списи, томагавк, а також техніки захоплень/зчеплень та ударів. Капоейра, хоча і з африканськими коренями, є бойовим мистецтвом, що походить з Бразилії та використовує надзвичайну гнучкість та витривалість бійців. Воно включає удари ногами, ліктями, головою та акробатичні елементи. Бразильське дзюдзюцу є адаптацією дзюдо та дзю-дзюцу у формі, що існувала напередодні Другої світової війни. Створене братами Карлосом Ґрейсі () та Еліо Ґрейсі (), бразильське дзюдзюцу перетворилося у спорт з концентрацією на переміщення біля землі. Цей стиль став популярним бойовим мистецтвом та довів свою ефективність у змаганнях зі змішаних бойових мистецтв, таких як Абсолютний Бійцівський Чемпіонат () та Бійцівський чемпіонат PRIDE () У 2003 році, більш ніж 1.5 мільйони громадян США практикували бойові мистецтва.Бойові мистецтва в Америці

Африка

Відомо про існування боротьби та стилів із захопленням/зчепленням у Західній Африці. «Бій на палицях» складає важливу частину культури зулусів у Південній Африці. Африканські ножі можна класифікувати за формою, зазвичай, заокругленою та 'f'-подібною.

Нова історія

Боротьба, метання спису та фехтування (1896 літні Олімпійські ігри), стрільба з лука (1900), бокс (1904) та, більш нещодавно, дзюдо (1964) і тхеквондо (2000) є бойовими мистецтвами, які включено у сучасні літні Олімпійські ігри.

Бойові мистецтва також розвивалися серед військових та поліцейських сил: для арешту та самозахисту. Приклади включають: Крав мага (Hebrew : «близький бій»): система самозахисту розвинута спеціальними збройними силами Ізраїлю; Саньда (Саньшоу): розвинута китайськими збройними силами; Комбато (): розроблені для бразильських збройних сил; Раф енд тамбл (: «штовханина» або «бій без правил»): оригінально розвинуті для південноафриканських спеціальних підрозділів (Бригада південноафриканських сил спеціального призначення) (сьогодні вивчається і цивільним населенням). як тактичні мистецтва для ведення рукопашного бою, тобто Військові бойові мистецтва, напр. Лайн військово-морських сил США (: прибл. «негайне вступлення у ближній бій із невроперевагою») та британське Ю-Ей-Сі. Самбо — ще одна система сучасних бойових мистецтв, що походить з радянських (російських) збройних сил.

На сучасному бойовищі

Деякі концепції традиційних бойових мистецтва отримали новий розвиток у сучасному військовому тренуванні. Можливо, найбільш нещодавнім прикладом цього є прицільна стрільба, яка покладається на пам'ять м'язів для ефективнішого використання вогнепальної зброї у різноманітних невигідних ситуаціях. Багато у чому, ці методи подібні на опанування рухів з мечем у іайдо (, ).